Харакірі

Порфирій Горотак

Потік гуде, пливе в простори шумно,

а я сиджу і мрію многодумно

про Альпи, прерії та Лангедок

і числю тут годин повільний крок.

О, шкода, що нема вина-фалерна!

Тверезий, я шпурляю в космос зерна

моїх змагань, і поривів і туг,

а скарги переслухає мій друг,

самітний сум незрушеної тиші.

Проміння на лиці поеми пише,

минулі дні хай зубрами ревуть,

нехай туга важку колише ртуть,

а я, зодягнений у мрій пурпуру,

плекаю Міссісіпі і Міссурі

в неторкнутих сокирою лісах,

що сплять у мху, як у міху папах.

Та змовкне лють завзята самурая,

коли тебе сповняє тиша рая,

коли, – вітрам і тиші в унісон, –

полинеш ти в солодкий, синій сон.

Коли душею злинеш ти у вирій,

твоя скорбота зробить харакірі,

і сонце видме, як достиглий плід,

Її ножем розпоротий живіт.

27. 8. 1938

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 194 – 195.