Зустріч

Порфирій Горотак

Джемс Двайт Купер

На скельний рант Великого Каньйону

мене занесли раз останні мрії

Там, у кутку, де стратив ліс корону,

я притулилась в тихій безнадії.

Він підійшов. На шатах пілігрима

лежав тонкий, столітній сірий порох,

з-під мертвоти обмаскленого грима

блищав лезом очей одвічний морок.

«Хто ви, міледі?» – він спитав учтиво

і зняв бриля у низькому поклоні.

Пізнала враз я. Що бо це за диво

його тримає в новосвітнім лоні?

«Пробачте, сер! Я тільки Навсікая

з близької новоземської Ітаки.

А ви? Ви ж князь Загубленого Раю

Мілтонових одчаїв і подяки…»

Він одчахнувсь. Майнули поли-крила

і долі зник, де пінить Колорадо!..

Ах, чом його була я перестріла

та не пішла з ним разом на загладу?

14. 5. 1944

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 198 – 199.