Моїй єдиній

Порфирій Горотак

Синій промінь парком затріпоче,

синій промінь свисне геть стрілою,

як но глянеш ти в розкриті очі,

що без втоми стежать за тобою.

Десь задзвонять коси передліття,

десь запахнуть травами покоси,

як у серця свого злотну нить я

заплету твої злотисті коси.

Не дивись на мене, чарівнице!

Не дивися, як колись Цірцея!

І луна десь відбиває крицю

змореного мандром Одіссея.

І луна десь повторяє зови

чарівного без останку грота,

де за синім променем на брови

тінь лягла від паркового плота

А ти знов на мене подивилась

в золоті розкрапленім і сині…

І я знаю, що тепер згодились

наших душ останності єдині.

19. 4. 1939

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 183 – 184.