11. І ще «дайош» інтелігенцію!
Микола Хвильовий
Хто в манастирі служити нам буде,
Когда заберуться от нас всі люди?
Здається чернець Єремія
Як бачите, у XVIII-му столітті люди вміли мудро думати, і чернець Єремія, є тому яскравий приклад. Отже, подивимось, як думають у ХХ-му. Добре?… Але почекайте: що ж таке інтелігенція?
Здавалось би, у нас, де це поняття всосалось в плоть і кров кожної мало-мальськи грамотної людини, де маємо гори історій «громадської думки», де і т. д., і т. п., – здавалось би безвихідним архаїзмом мусить звучати наше запитання. Але це… тільки «здавалось би». Об’єктивно ми маємо такий збіг обставин, коли нічому не можна дивуватись. З одного боку спостерігаємо великий розмах епохи, з другого – «нові суспільні сили, що їх покликано ліквідацією старого ладу», в масі, коли так можна висловитись, не пропорціональні своїй добі і її вимогам, не відповідають її розмахові. Мало того: в масі ці сили інтелектуально стоять незрівняно нижче за ті, що їх усунуто волею революції з історичної арени. От чому і вияснення поняття «інтелігенція» приймає характер… мало не громадської сенсації.
Так що ж таке інтелігенція? На це запитання відповідь дає нам тов. Щупак в вищезгаданій статті:
«Хвильовий взагалі переоцінює ролю інтелігенції , він надає їй першорядного значення, забуваючи,що авангард цілої революції, а через те й культурної революції є пролетаріят».
Переоцінює чи недооцінює Хвильовий ролю інтелігенції – про це ми будемо говорити далі. А зараз дозвольте сконстатувати, що тов. Щупак не розуміє, що таке інтелігенція. За ідеологом (який жах: ідеологом!) Плугу, за «давнішим марксистом» («марксизмом ми займаємося давно», пише тов. Щупак, «може навіть давніше, ніж сам Хвильовий») виходить, що інтелігенцію можна протиставити пролетаріятові. Іншими словами: він її мислить як якусь цілком самостійну соціяльну групу, як, можливо, окрему клясу. Це він підкреслює на протязі всієї статті, вар’їруючи на різні способи своє твердження: «Европа Хвильового означає мистецтво не пролетарське, а інтелігентське» і т. д. і т. п.
Але, стверджуючи таку от «істину», наш «давніший марксист» виявляє деяку нервовість і скаржиться (як і його харківський патрон), що Хвильовий, мовляв, «зарозумілий», і називає тов. Щупака «безграмотним», що він, мовляв, «полемізує не тільки проти того, що його супротивник написав, але й проти того, що на думку Хвильового цей супротивник (Щупак) міг написати».
Це вже шкода! І шкода саме це: не треба ображатись. Треба, навпаки, подякувати Хвильовому за справедливу кваліфікацію його, Щупакових, здібностей і здивуватись з інтуїції нашого Дон-Кіхота: який прекрасний нюх! Бож зовсім не дарма він полемізував проти того, що Щупак міг написати: Щупак написав!
Ах, Боже мій, яка тоска, яка мука, дорогий товаришу Щупаче, бути вчителем підготовчої групи і навчати вас, що інтелігенція є ніщо інше, як освічена частина якоїсь кляси. От. Правда, мудра формула? Ну, а якже: блискуче визначення ви дали, Миколо Григоровичу. Тепер я, Щупак, ніколи не буду робити з інтелігенції самостійної соціяльної групи.
Що інтелігенція в масі своїй і досі служить дрібній, середній чи то великій буржуазії – це так. Але протиставляти її пролетаріятові, значить – пробачте за різкість! – показати свою архибезграмотність, що й близько не лежала біля марксизму. Це треба підкреслити з усією силою саме тепер, в добу пролетарського заглиблення. Від (sic!) цього буде величезна користь. І коли тов. Щупак не бачить (sic!) цієї користи, то дозвольте «змонополізувати ключ розв’язання цих проблем у своїх руках». Дозвольте «не давати права» «давнішому марксисту» «сперечатися» з нами, поки він пройде елементарний курс політграмоти. Коли не знаєш, що 2x2 = 4 не берись за альгебру. Саме ця відсутність елементарного знання з области соціології і заводить тов. Щупака в ті непроходимі нетрі, з яких він ніколи не вибереться.
Саме ця відсутність і штовхає його видавати при «Глобусі», замість масової бібліотеки, такі неходкі і до того ж не зовсім грамотні брошурки, як етюди Загула й Савченка, що про них ми в свій час будемо говорити. І хоч тов. Щупак і «готовий з нами посперечатися», хоч він і насторожився півником, але ми з ним ведемо полеміку тільки тому, що навкруги тайга азіятської хохландії і темна «малоросійська» ніч. «Когда же придет настоящий день»? – поки ще не відомо. (Боже мій, «когда же придет настоящий день»? – ще раз можна вигукнути у тьму за Добролюбовим).
Рег aspera ad astra. – Важкий шлях, що веде до зір. Але… що таке інтелігенція ми все таки і нарешті вияснили: це є частина якоїсь кляси. Отже і протиставляти її пролетаріятові значить: одну, революційну частину інтелігенції не допускати до робітництва, другу, молодшу, що часто виходить з цього пролетаріяту, штовхати в обійми дрібної буржуазії, переводити на чужу нам ідеологічну «точку опертя».
«Хто ж тоді в манастирі служити нам буде, когда заберуться от нас всі люди»? Ну?
Ми на цю справу дивимося зовсім інакше. По-перше: одну частину інтелігенції ми хочемо завоювати, а другій, по-друге, дати нашу ідеологічну «точку опертя». Перша це та, що її ми називаємо молодою українською інтелігенцією, друга – це та, що ми її називаємо пролетарською (робітничо-селянською). Обидві вони і мусять стати частиною молодої історичної кляси – пролетаріяту. Взявши за соціяльну базу здерусифіковане робітництво, вони й розв’яжуть велику проблему. Саме через них компартія й організує ідеологічно літературні сили й саму літературу. Саме через цю інтелігенцію ми й надамо культурній революції відповідний ідеологічний зміст.
Значить справа не в масі? Так, справа не в масі, а в негайній дерусифікації пролетаріяту, справа в правильному визначенні поняття інтелігенції. Справа в тому, щоб запалити нашу інтелігенцію вогнем безсмертної ідеї визволення людськости, убити в ній дрібнобуржуазний скепсис, справа в тому, щоб дати їй нашу ідеологічну «точку опертя» і тим переконати її, що порох є ще в порохівницях і пролетаріят готовий виконати історичну місію. Справа в тому, щоб виховати в ній залізну волю і повернути їй загублену в віках фанатичну віру в прекрасне далеке майбутнє.
Отже ми надаємо інтелігенції велике і виключне значення, але тій, яка буде частиною пролетаріяту. Не маса, що не оформлена ідеологічно, буде задавати ідеологічний тон культурному ренесансові, а інтелігенція цієї маси. Хто думає, що це «культура для культури, ренесанс для ренесансу, мистецтво для мистецтва», хто думає, що це байдужість до проблеми пролетарського ренесансу на Україні, що це «націоналістичне захоплення Хвильового», той по меншій мірі… тов. Щупак. Словом перше гасло «дайош пролетаріят» ми підпираємо другим: «дайош інтелігенцію».
Примітки
Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 303 – 306.