Циганка (2)

Юрій Федькович

«Чого ж ти, Марку, чо’, мій сину,

Так почорнів, як та могила?…

Чого голівоньку склонив,

Неначе брата свого вбив,

Та се ‘му тешеш домовину?»

«Так, нене єдина!…

А він як жар розгорівся

Та сидить у циган,

Циганка ж ‘му на колінах…

Ох, нене, циганка!…

І п’ють медок солоденький,

Ще й з срібного збанка.

І хорошу циганочку

До себе він тулить,

І регочесь як навісний…

А она похмура…

А він їй все припиває:

«Анумо, циганко!

Анумо лиш, чорнявая!

Пора ще до ранку!

Чого се так зажурилась?

Що женитись хочу?

Нехай твою головочку

Лиш се не клопоче!

Я у ченці не стрижуся,

Ні в гріб не кладуся,

А с тобою меду-вина

Не раз ще нап’юся!

Нумо-ж, душко циганочко!

Що нині, те й наше!

Та не журись! Тілько й жури,

Що ряски у чаши!…

Хай ся кури, серце, журя!»…

«Та я ж не журуся!..

Нумо-ж, милий!… Ще в останне

С тобою нап’юся!»…

Та й випили, нене мила,

Випили до дна…

А на кладбищу могила

Стоїть не одна,

А дві, ще й свіжі, моя нене!…

Ох, тож то, нене, й домовину

Я утесав ‘му, утесав

З саміської таки кидрини!…

А та старенька єго неня

Весільним руки ми умила,

А стар циганин, мамо, грав»…

Примітки

Досі не друковане. Тема та сама, що в поемі «Циганка».

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 423 – 424.