Сербські ваї
Юрій Федькович
«Слава!» – «В віки!» – «Відки?» – «З прощі!»
«Від Сучави?» – «З-за Дунаю!»
«З-за Дунаю?! Що ж там чути
У бовгарий? в сербськім краю?»
«Що ж би чути в сербськім краю?
Кобзарів та срібні струни,
Та шаблюки дамашкові.
Та рицарскі горді думи».
«Де?! У сербів! про рицарство?!
Заберешся, баламуте?!
Там лиш турка-поганина
Та кайдан рабский лиш чути!…
Думи, кажеш, богатирські?
Хай они-сь їх і тримають!…
Турчин свисне мов собаці,
Сербин рацки вже й гуляє!…»
«Да нехай собі рацкують,
Аж коліна не облізуть,
Та їм уха чипелями
Бісурмани не обріжуть, –
Лиш хай Лазоря та Марка
Не нехлюя їх язики!
Лиш – а чуй-же!!! – що загуло?!
Єй же Богу, дзвін великий!»
«Так, леґіню! дзвін то риче!
Риче левом по Дунаю!
І всіх сербів він у Таків
Ще й на прощу покликає!…
Завтра ж праздник цвітоносний,
В церкві ваї муть святити!…
Видиш, як валиться нарід?
Ніде й голку пропустити!…»
«Так! валиться сербский нарід,
Що твій Дунай, що то море!…
Аж базар ся, брате, ломить,
Аж гостинці керекоря!…
Аж земля ти застогнала,
Аж оглухли срібні дзвони!…
Так ся товпить він до Спаса
Чудотворної ікони!…»
«А той Спас, той чудотворний
У жемчугах ти сіяє!…
Світло яре, світло чисте
Та воскове ‘му палає!…
Жемчуг іскрить та леліє,
А жемчугом кожде око!…
І жемчугом кожде серце,
Кожда шабелька при боку!…»
«Що шаблі ті?! Преч з шаблями!
Нині ваї муть святити!..
Лик співає… нарід плаче…
Спас ся дивить… меч рокитить…
Де ж владика білобрадий,
Що і досі ‘го немає? –
Онде йде вже честний старец!
Ладьте, серби, ваші ваї!…»
«Да владика ні ся дивить
Ні на сербів, ні на віти,
А мов громи ті небесні
Став сред храму рокотіти:
«Що ви? ваї?! Шаблю в руки і
Се хай будуть ваші ваї!
Для рабів, для бісурманских
В мене ваїв тут не має!!!»
«Гой, що ж храмом задзвиніло?
Грім та дзвін та блискавиця!
Нарід морем на подвірє,
А с подвіря в град валиться!…
Та до ножів… та до турків…
Ще і місяць не минуло,
А за гордим за Дунаєм
Туркам й слиху вже не було!…»
Примітки
Друк. Правда, 1877, ч. 1. стор. 1 – 2. Се, як бачимо, перерібка давнійшої Федьковичевої поемки «Празник у Такові».
ваї – шілки дерев, які освячують у Вербну неділ в пам’ять про вхід Ісуса до Єрусалиму. Теоретично вони мусять бути пальмовими, але у нас найчастіше – вербові.
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 434 – 436.