Король Гуцул (1)
Юрій Федькович
Що ти кажеш, що король наш
В Бога зорі завертає?
А король наш, кріль наш Гуцул
Зорі пасти й не гадає,
А в Сокілскім ти дрімає.
А дріма вже годів много!
Знаєш, брате мій, за віщо?
Я ти скажу, задля чого.
Десь давно-давно стояла
На Сокілскому святиня,
Лади-Дажбога святиня,
Вся у рожах та в кидрині.
Вся з кришталю дорогого,
З маймуру та злата кута.
Та в порфіри, та у парчі
Мов княгиня одягнута.
А в святині в середині
У просторі златі сали
Два божки, два мармурові
На посадищах стояли:
Перший білий як той лебідь
В синьо-золотому морі,
Другий чорний як той ворон,
Як той чорний в Чорногорі.
В сю святиню пре-прикрасну
Тут сходилися що літа
В празник Купала святого
Гуцули з усего світа,
Кріль же Гуцул перший з ними,
Перший він на всі Гуцули,
У рицарстві, богатирстві
Пари в світі ‘му не було.
Всі жертвенники палають
Прасвятому Білобогу,
І дванацять білих комонь
Вводя леґіні в чертоги;
Кождий комонь у порфирах
Та у золоті сіяє!…
Лик довкола Білобога
Їх у піснях обвожає.
І дванацять чорних комонь
Вводить другий лик в святиню,
Все в чорні в них, все чорно в них:
І зубела і стримені;
Так обводить лик їх чорний
До окола Чорнобога.
Той співає, сей ся дивить
Наче воріг, наче з рога.
І як стали раз по семий
Так божків в’ни об’їзджати.
Аж нараз – о, хто б се здумав,
Хтоб не вжахся, милі братя!..
Оживають вам богове,
Та до долу, та до зброї!…
Й сам князь Гуцул вам не видів
З роду бучі ще такої!
Так лиш грім у чорні хмарі
Б’єтся, в’єтся блискавицев…
Видить Гуцул, видить нарід:
Іскра сипле, меч казиться…
Аж тут – горе! тричи горе!
Білобог став увявати,
А здуфалий кріль той Гуцул
Ну ж ся з него наругати:
«Що ти, славний Білобоже?
Ти вступаєш сему чорі?!
Ха-ха-ха!… то ж подивися,
Як то Гуцул шаблев оре!»…
І що оком ти кліпнути,
Чорнобог вже ‘д землі в’ється…
«Видиш, славний Білобоже!
Так то в нас ув Уців б’ється!»
«Й справді, Гуцуле, не згірше
Топірцем се ти махаєш!
Та одну лиш правду в світі,
Ти, небоже, ще не знаєш,
Що де Бог ся з Богом боре,
Не мішатись чоловіку!
І ся правда була правдов
Спокон світа, спокон віку.
Задля того ж у гору сю
В середину будь заклятий,
І «Сокілский» ме гора ся
Від сегодня-сь в світі звати:
Бо аж доти меш в ні спати
Ти по мої божі волі,
Аж на Купала одного,
Пущу свої я соколи.
Пущу сімсот семикрати
З свої світлої палати,
І аж доки сю гору в’ни
Семикрать мут облітати.
Провалися в ню, о князю!
І з садами і з святинев
І з усев ватагов твойов,
Що сміялась з мене нині!»
Бог промовив – і ся стала
Та жасная божа воля:
Князь з святинев і з ватагов
Провалився аж до долу!…
Як і комонь так і всадник,
Всі желізним сном дрімають.
Та на Купала святого
Тих соколів дожидають.
А на Купала що сім рік
Він на хвиль сім з сну ся будить
А протягшесь сюди-туди
Він гука на свої люде,
А гука, що зодрегаєсь
І святиня і палата:
«Нути, Уци! годі спати!
Час матбуть би вже вставати!
Ти же скорше, чуро-спюху,
Подивися по надвірю,
Чи соколів не зіслав ще,
Що так гарно б’єсь на міру!
А сли нє, то… як си схоче.
А ми мемо, хлопці, спати,
Та до бою, та до рати
З чортом сили доберати!»…
Й знов на сім рік усипає,
І рицарство і отроки…
Доки, князю, спати будеш,
І дрімати доки – доки?!…
Не журися, руский роде!
Коли встану, то вже встану,
І поборю, о! поборю
Руску долю ту погану!
Примітки
Друк. Дѣло, 1886, ч. 98 і ще перед тим Родимый Листокь, 1879, стор. 52, але з численними змінами, поробленими правдоподібно самою редакцією і, як звичайно в таких разах – на гірше; от тим то ми й полишаємо їх без уваги. Мотив закінченя взяв Федькович із Уляндової баляди «».
Гуцули покликаються все на якогось короля та на Чорне море. Прим. Ю. Федьковича.
Сокілский – велика скала над Черемшев, недалеко Кутів. Прим. Ю. Федьковича.
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 443 – 447.