Сочава

Юрій Федькович

«Ох, нуждочко моя с тобов!…

Ох, нуждо ма з тобов, леґіню!

Се відки кров у тя на бланах?…

А то така ще чорна кров,

Неначе б різав бісурманів!»…

«Нє, тату, румуни!

Ти ж не видиш? у Сочаві

Як обсіли трунву

Мученика великого,

Нового Івана?

А в’ни були колись люде,

І то ще славяне!…

І махались не аби-як

З тим поганим Римом!

І мусіли їм цезарі

Платити від диму,

Ще й битими золотими…

Оттаке то було!…

Аж доки їм вовчинюки

Не пустили куру

С тих мерзенних своїх амфор,

Та з своїх остерій,

Та с тих своїх – як се й сказать?…

Хай буде: містерій

Фартухових… Таке, батьку!…

Таке отсе було!…

Тогди славні ті славяне

Від разу забули,

Що в’ни, й хто в’ни, і якої

Матери се діти!…

Але давай ніби з римська

То цвірінькотіти,

Що і нині слухать смішно!…

Оттаке то диво!…

Аж великий той Декебаль,

Князь їх нещасливий,

На міч пробивсь, бо не з’умів

Погани терпіти!…

А в Сочаві єго діти,

Одурені діти

Поклоняються і доси

Святому Івану,

А не знають, що то мабуть

Святий той славянин,

І що нині-завтра встане –

Та не в римській шубі.

Але з мечем у кулаці!

А встане на згубу

Тим славянским апостатам,

Що єго убили,

І ту славу батьківськую

В Тибрі утопили,

Та у раби запродались

Западному кату!…

І я там був, тай ще буду!

О, буду ще, тату!!!»

Примітки

Доси не друковано.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 431 – 433.