Желізний двір

Юрій Федькович

«Які се примхи знов, леґіню?

Чого гориш, як у пломіню?

Чого палаєш, як той ад?

Та ж предсє ще не їв тя гад,

Та ні у чорта ще в гостині?»

«Нє, батьку єдиний!…

А той двір там, той желізний –

З-за него я гину!…

Ти ж не видів?… А я видів!

Желізні кімнати

Й двері й вікна, а в тих вікнах

Желізнії ґрати,

Й стів желізний, а на столі

Великий, великий

Крест желізний, ще й сипаний…

А там десь далеко,

Хто знає де – опівнічна

Година гукнула.

Ох, гукнула!… неначе то

Десь в пеклі загуло!…

А в тім дворі наче блисло,

Такі то посвіти

Там вчинились на-мглі-ока,

Мов несамовиті!…

А в світлицу тобі король

Желізний уходить,

І сльозами умитую

Царівну уводить…

А уводить на ланцусі!

Ти ж, батьку, й не бачив,

Які красні ті царівни,

А ще коли плачуть!…

А він, батьку, з нев уходить,

А входить поволи,

І каже їй присягати

У того престола

Желізного, ще й перед тим

Великим, великим

Крестом чорним та желізним…

А дивить так дико,

Неначе пес з черленими

Лихими очима!…

І стоїть він, батьку ж ти мій,

Єї за плечима,

І каже їй присягати

На желізну книгу…

А та книга ти студена,

Студена як крига!…

А він каже присягати…

Й она присягає –

Що? – не скажу, мій батечку,

Бо й сам вже не знаю»…

Примітки

Досі не друковано.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 428 – 429.