Недуг

Юрій Федькович

Довбуш

«Ти що се, Марку? що се, сину,

Єдиная моя дитино?…

Чого так, соколе, згорів,

Неначе той господний гнів,

Що вдарить громом в ясну днину?»

«Нє, мамо, не в днину,

А в опівніч… ще й у глуху!

Ти ж не видиш, нене,

Як той місяць схорований

Д’хмарі припадає,

І як хустков шовковою

В’яже-утискає

Голівоньку?… А втискає

З усеї ю сили!…

Ти не знаєш, а я знаю…

Бо там с-під могили

Встає блідий… блідий-блідий,

Неначе з маймуру,

Той калфа наш чорногірский…

Й насува похмуро

Той кресак свій у золоті…

Й кучері стрясає…

І кроваві свої руки,

Мамо, обзерає

До місяця… а здоймив їх

Він, мамо, на силу,

Бо ‘му груди прострілені…

Так, нене ма мила!…

Прострілені!… А він духом

Урвав дармовиси,

І сардаком на мураву

Тріпнув… Не дивися!

Бо на шиї ‘му гашечка

Аж чорно-черлена

Оповилась… очи іскря…

То ж то десь студена!…

Аж зодрегся!… Гу!… І вхопив

Він зеленооку,

І пустив ю ранов в серце

Глубоко-глубоко!…

А она вже не звиваєсь!…

Дай кріс ми, бо клята

Се матбути загадала

Душу з него ссати!»

Примітки

Друк. Правда, 1877, ч. 4 – 5, стор. 123 – 124.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 401 – 402.