Дія 4
Іван Карпенко-Карий
Розкішний палац в Димері.
Ява 1
Гандзя, нянька, Катерина одягнені по-українськи. Гандзя, як панна; решта дівчат – по-турецьки, по-польськи, як панни і як краков’янки. Співають:
Пшеменесен я дзікім качорем
Бенде лятала лясем і борем,
Такі не хцен твоєн биць,
Волєн твоєн учиніць.
А маєн людзє таке топори,
Же виромбуєн ляси і бори, –
Такі мусиш моєн биць,
Волєн моєн учиніць.
Грайце, музики, на вшістке строни,
Бо, хвала богу, я мам юж жоне.
Такі мусиш моєн биць –
Волєн моєн учиніць.
Гандзя
(після пісні)
Спасибі вам, дівчаточка, за пісню. Ви мене бавите, як королівну, а я сумую, бо пісня ця чужа, і я її не розумію. Покиньте мене, дівчата, саму, нехай я одпочину – тиша мов у колисці мене присипляє.
Алінка
(до дівчат)
Ну й вередлива! І чого пан з нею цяцькається? Он як одяг – глянь: перли, корали, золоті дукачі!
Дівчина
Причарувала, та й дратує пана.
Алінка
Хіба я поганша від неї.
Дівчина
Піди ж ти!
Гандзя
Чого ж ви стоїте над душею?
Нянька
Ідіть, дівчата!
(Дівчата йдуть: ті, що без слів, попереду; Алінка і дівчина ззаду, тихо розмовляючи).
Алінка
Бач, як коверзує, – мов справжня пані!
Дівчина
А що ж, пан повінчається з нею, то й буде пані!
Алінка
Та він жартує – вже третій день і не навідується!
Дівчина
Ой ні, – закохався! Хіба не видко?
Алінка
Брехня, пан мене коха.
Дівчина
Де там! кохав, може!
(Вийшли).
Ява 2
Ті ж без дівчат.
Гандзя
Йдіть і ви від мене, нянько, нехай побуду я без вартового, з Катрею удвох.
Нянька
Ти думаєш, легко мені буть при тобі за вартового?
Гандзя
А хто ж вас прнмусює вартувать?
Нянька
Тиха година та нещаслива… Перше ти тільки сумувала, а тепер ось вередуєш… Пан велить, щоб ми всі тобі потрапляли, а як на тебе потрапиш? Поки тебе тут не було, всі за виграшку служили панові, а тепер і ми всі, і пан наш виграшкою тобі стали! А ти навмисне дратуєш пана… А от якби приняла панську віру, повінчалася з ним, була б пані – тоді б ми всі знали, принаймні, кому потраплять!
Гандзя
Я не хочу буть католичкою і панею не хочу буть!
Нянька
Говори! Я прислухалась до твоїх речей і придивилась до кожного твого руху, і тепер добре тебе зрозуміла. Ти удаєш із себе те, що сама хочеш. Оце слухаєш – дитина говоре, а вдруге – вередлива пані; то знову чуєш – балакає якась поважна людина! Ей, дівко! Послухайся мене; є у пана якась дурість з тобою повінчатись – вінчайся, бо тільки пан розпалиться, то може й сьогодні взять тебе в свої покої і без шлюбу, – я його знаю!
Гандзя
Ні – не візьме.
Нянька
Ну, що тобі сказать?! Ох, якби я не боялася, що ти будеш нашою панею, то я б тебе вилаяла на всі боки!
Гандзя
Не буду я вашою панею, навіщо мені ваш пан здався?
Нянька
Ох, ти чарівнице лукава! І хто б подумав, що ти так переродишся? Гляди тільки, щоб щастя ти свого сама не потоптала! Послухай, не мудруй! Не зла тобі бажаю, моя люба панно!
Гандзя
Яка я панна? Я – Гандзя!
Нянька
Ну, Гандзя! Не зла тобі, кажу, бажаю, Гандзю, бо знаю добре я і бачила не раз, як часто ніс ми задираєм, коли нас гладять по головці; коли ж обернеться до нас фортуна спиною і злигодні настануть, годі жалкуємо, що не уміли шануватись… та вже буває пізно вернуть назад минулії часи!
Гандзя
(тупа ногою)
Годі! Йдіть собі, нянько! Я з Катрею зостануся сама, бо ви мене тільки лякаєте!
Нянька
О, чуєш, як заговорила? Справлена панна! Слухаю, панно моя люба! Йду… йду… Не дивіться так гнівно
(Виходе).
Ява 3
Ті ж без няньки.
Гандзя
Я не люблю няньки. Вона дуже розумна і заглядає в мою душу.
Катря
Вона тобі правду каже.
Гандзя
Навіщо мені її правда! Я такої правди тепер не люблю.
Катря
А як фортуна зрадить?
Гандзя
(зітхає)
А знаєш, Катре, щоб я справді не зрадила! Перші часи мого тут пробування я й на хвилиночку не забувала, що сидю в темниці душній; потім стало мені веселіше… А тепер… Лягаючи спать, я радісно жду ранку, бо вранці приходить пан, говорить до мене ласкаво, а я соромлюсь і мовчу; коли ж одходить пан від мене, мені жаль, що я не розмовляла з ним, не усміхалась йому, як він того просив… Катре! Я така не була… мене попорчено… Я тепер не знаю, чого хочу. От третій день пан не приходить, і я знову сумую, мов у темниці тут сиджу. А прийде, Катре, пан – так я мовчати буду певно.
Катря
Це погано! Не по правді робиш: хитруєш і вередуєш! А пан тебе любить, це видко всім.
Гандзя
Хіба?!
Катря
Ха, ха, ха! От ти і зо мною хитруєш!
Гандзя
Цить! От нянька слух а, я її боюся! Нянько! Йдіть собі!
(Тупа ногою).
Катря
Скажи мені по правді, Гандзю, тільки не хитруй, невже пан Болеслав тобі не по душі?
Гандзя
А хіба я кажу, що він мені не по душі? Я цього не кажу… Він гарний – я придивилась, хоч крадькома.
Катря
Орел!
Гандзя
Ох! орел, що вбив голуба тай розлучив мене з пари… А може ж мене обманюють, може мій Зінько живий, і як дізнається, що я покохала пана, з доброї волі пішла з ним під вінець, тоді він прокляне мене, бо я йому присягала!
Катря
Чи покарано, чи не покарано смертію Зінька, а ти його вже не побачиш. Повінчавшись з паном Болеславом, поїдеш у Варшаву, будеш жить там як цариця, між пишними панами. Та хочби тебе не то Зінько, а й рідна мати справді побачили, то не пізнають вже вони давньої Гандзі: й мова, і хода, й одежа, і звичка, і кожний рух у тебе будуть панські. Сама ж кажеш, що ти вже попорчена й тепер!
Гандзя
Ох, попорчена я, попорчена! Гандзю, давня Гандзю! Де ти? Озовися! Може хоч де глибоко сидиш в душі – поворухни моє ти серце! О, чую, єсть в душі давня Гандзя, вона плаче! Бачиш, Катре!
(Витирає сльози).
Катрю, сестро, подруго моя! Що мені робить? Одна Гандзя, та, що зараз сльози ллє, каже: не зражай вірі, не зражай Зінькові, пам’ятай рідну матусю, згадай гаї зелені над Дніпром, і нехай тебе замучать, а ти зостанешся вірною всьому, що рідне; а друга Гандзя, друга…
Катря
Друга каже: забудь усе – ти кохаєш пана!
Гандзя
Ой, Катре!.. Мені страшно!
(Мовчать).
І справді, Катре, зо мною щось робиться чудне: я – мов несамовита стала, а перед очима в мене щодня Болеслав – такий ласкавий, гарний, як намальований, і ніби я вже повінчалась з ним, вся в золоті сяю, пані вельможна, живу в Варшаві i всі пани цілують мені руки…
(Мовчать).
Може я справді його кохаю? Боже мій! Чим я винна, що покохала пана?…
Катря
А хто ж тебе винує?
Гандзя
Давня Гандзя – совість! Вона шепче мені: що я – не я, нагадує матір рідную і мучить мою душу… Ні, ні! не хочу буть зрадницею, краще смерть!
Катря
(підходе до вікна)
Іди сюди!
(Гандзя підходе).
Глянь!
(Показує у вікно).
Гандзя
Ой, як глибоко! І річка, і скелі гострі ледви мріють!
(Здригнула).
Страшно!
(Одходить). Цур йому! Неначе тягне мене у ту безодню.
(Тулиться до Катрі).
Тепер я туди ніколи й не загляну! І навіщо б я будувала замок над такою безоднею, що якби туди полетіла, то й кісточки б розсипались!
Катря
Оце ж тобі рятунок: коли не хочеш зрадити всьому, що перше було миле, стань на оце вікно й туди – сторч головою!
Гандзя
(тікає до дверей)
Бог з тобою, Катре! У мене й тіло похолонуло від твоїх слів: сторч головою у безодню! Серце перестає битись від жаху…
(Підбігає до Катрі).
Не говори цього ніколи, Катре, – я жити хочу…
Катря
Так вінчайся зараз з паном.
(Мовчать. Гандзя відійшла від Катрі її замислилась).
Гандзя
Катре, хіба я можу панові сказати «пане, я вас кохаю»?.. А може ж він жартує?..
Катря
І ти жартуй: жартами і договоритесь! Та що я тебе вчу!
Гандзя
О, зла фортуно, навіщо ти так Гандзю зіпсувала! Прости мене, матінко… я тебе до себе покличу, я тобі годитиму, ти будеш жить у мене, як у раю! Катре, заспівай мені: «Ой зірву я з рожі квітку та пущу на воду!» Заспівай, сестро, я хочу добре виплакатись, а як виплачусь, то мені буде легше.
Катря
(співає)
Ой зірву я з рожі квітку
Та пущу на воду;
Пливи, пливи, з рожі квітко,
Та й до мого роду, і т. п.
(Гандзя в протяг пісні з початку тихо плаче, а потім ридає. Входе нянька).
Ява 4
Ті ж і нянька
Нянька
Бач, послухала тебе – пішла, а ти плакала! Пан буде гніватися і на мене, і на Катрю, як побачить, а він он приїхав.
Гандзя
Приїхав?!
(Витирає хутко очі хусткою).
Нянька
Бач, як очі наплакала: мов цибулі стали… і ніс он почервонів!
Гандзя
Катре! очі і ніс червоні?
Катря
Трошки.
Гандзя
І погано?
Катря
Атож.
Гандзя
Тікаймо, щоб пан не побачив!
(Побігла, а Катря за нею. З других дверей виходить Пиво і Улас).
Ява 5
Нянька, Пиво і Улас.
Пиво
Здорова, бабо!
Нянька
(цілує його в руку)
Як вас милує господь?
Пиво
Слава богу ! Йди, бабо, я гукну тебе потім.
(Нянька вийшла).
Що ж тут у нас у замку чуть, Уласе?
Улас
Без відома мого ні сюди, ті туди і уж не проліз. Все тихо навколо.
Пиво
І добре! Турки вернулись додому; татарські загони розпудив коронний гетьман Собеський; Ханенка побив Дорошенко і взяв Умань; Ханенко подався через Київ на Січ з малою частиною свого війська; України нема, бо люд увесь в ясир забрали татари, а що зосталось – утікло на той бік! Тепера тут у нас, на Поліссі, який час буде тихо.
Улас
І слава богу! Хоч трохи одпочинемо від цих щоденних завірюх!
Пиво
Одпочинем!.. Уласе! ти був у мене осаулом, а тепер бери собі ввесь полк, – я більше не полковник!
Улас
Це так! Коли полковником не буде пан, то й компанійці розійдуться хто куди, – не мені їх здержать!
Пиво
І я не вдержу. Кругом руїна – поживи нема. Хто хоче – нехай зостається своїм коштом, а кому охота є – нехай прямує в Чигирин.
Улас
Я пана не покину.
Пиво
Тебе, Уласе, та ще десятків два завзятців з охотою зоставлю при собі, на моїм власнім кошті.
Улас
Я виберу таких, що й кошти свої мають, що з чортом навкулачки бились не раз і все добро, яким ми поживились від татарських хижаків, зоставили в кишенях.
Пиво
(замислившись ходить)
Гаразд!
Улас
А як підніметься, буває, завірюха, і буде в нас охота в степах привільних знову погулять, то ми за тиждень полк зберем такий же, як і був. Ого! Прибудуть навіть з того боку! Де в оксамитах ходять козаки? У пана! Який козак не лічучи шинкарці кида гроші? Панський! Чиїх охочекомонних козаків шанують всі, поважають і бояться? Панських! Знають пана полковника всі охочекомонні: тільки свисне і з’являться, мов з-під землі!
Пиво
Так, так… Ну, будь здоров, бо я давненько не був дома, то ще не знаю, що тут і як у мене в бабськім кодлі.
Улас
А баби з паном всі хіба зостануться?
Пиво
Усі.
Улас
Для чого пану так багато? Може б пан дозволив одну взять і мені…
Пиво
Яку?
Улас
Катрю.
Пиво
Що ж, хіба ти її любиш?
Улас
Здається. І вона казала, що коха… А коли нема козацького діла, то з бабою веселіше час плине.
Пиво
Ну, то й з богом до шлюбу, хоч і зараз!
Улас
Спасибі.
(Пішов).
Тепер і я не сирота.
Пиво
(у двері)
Бабо!
(Входе нянька).
Ява 6
Пиво і Нянька.
Нянька
Я тут, вельможний пане!
Пиво
Ну, що Гандзя?
Нянька
Чого ви цяцькаєтесь з нею? Не той пан став, яким його я знала перше! Ви наче боїтеся Гандзі, вона ж це серцем чує і зноровилася! А ви б взяли її в свої покої, тоді б вона у ручки пана цілувала за ласкаву усмішку.
Пиво
Яка ж мені буде приятність бачити перед собою раз-у-раз переляканую лань, що вся тремтить, як у пропасниці, і мов в тенетах б’ється, бажаючи щохвилі вирватись на волю? Я її кохаю і хочу, щоб вона мене так само полюбила!
Нянька
Пане, хіба ви не знаєте? Кобіти люблять сміливість і силу, хто ж перед ними кисне, того вони за носа водять! А що Гандзя любить пана, то я присягаю!
Пиво
Великий празник був би для душі моєї… Клич Гандзю, побачимо, чи правду кажеш!
(Нянька пішла, з других дверей виходить Явтух).
Ява 7
Пиво і Явтух.
Явтух
(стає навколішки)
Пане полковнику, зробіть ласку!
Пиво
Що сталось? Встань!
Явтух
(встає)
Дозвольте і мені за себе взять Алінку!
Пиво
І ти кохаєш?!
Явтух
Та хто його зна! За цими завірюхами не мав часу… тепер настала тиша… дозвольте покохать!
Пиво
Алінка ж дуже молода і гарна, – ти б краще няньку сватав, принаймні не зрадить!
Явтух
Нехай їй чорт! Дозвольте Алінку!
Пиво
А ти ж її питав? Хіба вона згодилась?
Явтух
Аякже!
Пиво
Може жартувала?
Явтух
Божилася… казала: кохаю! А може й бреше. Та то байдуже – вони здебільшого брешуть. Дозвольте тільки повінчатись, якось то буде! Цілий вік без баби занудився…
Пиво
Вінчайся! Я згоден, щоб усі дівчата вийшли заміж.
Явтух
Усіх, пане полковнику, і розберуть! Без війни – нічого робить, кожний би козак женився, бо скучно, так навкруги дівчат нема.
Пиво
Так що ж, коли Алінка згодна – бери її і зараз же до шлюбу.
(Входе Гандзя).
Явтух
От би з ким женитись! Чи коха, чи не коха – чорт її бери, за те ж гарна, бісової пари дівка!
(Вийшов).
Ява 8
Пиво і Гандзя.
Пиво
Повітря все замкове коханням Гандзя напоїла і навіть Явтухові кохати захотілось; а мене так певно отруїла: сказати щось хотів – і слів нема.
(Підходе до Гандзі, бере її за руку).
Гандзя
(тихо не пручаючись).
Ой!.. Пустіть!..
(Пиво випускає руку).
Аж рука заболіла, так стисли! Ото які ви дужі!
Пиво
Гандзю!
Гандзя
Чого?
Пиво
Дивись же на мене.
Гандзя
Ото, які ви чудні: дивись! Хіба я вас не бачила?
Пиво
Та ти ніколи на мене не дивишся!
Гандзя
Ба дивлюся! Тільки так, щоб ви не бачили.
Пиво
А я й не знав, що ти така хитра.
Гандзя
Хіба це хитрощі? Я соромлюсь дивитись на вас, щоб не подумали чого поганого, а крадькома – чом же не глянуть?
Пиво
Дай же мені свою руку – я візьму легенько.
Гандзя
Хіба ж я смію руки вам не дать, коли ви велите?
Пиво
Я прошу.
Гандзя
То чом же не берете? Беріть!
Пиво
(бере її за руку, підводить ближче до себе)
Яка гарна рука у тебе.
(Цілує руку).
Гандзя
(руки не однімає)
Навіщо ви мене цілуєте у руку?
Пиво
Ну, то я тебе поцілую в лице.
Гандзя
(стоїть нерухомо)
Е ні! Ви не лякайте мене, бо я неначе ще боюся вас.
Пиво
Яка ти мила, Ганнусю, коли отак говориш до мене! Чому ж ти перше все мовчала?
Гандзя
Бо я сердилась на вас, і тепер ще сердюсь!
Пиво
За віщо?
Гандзя
За те, що зоставляєте мене з нянькою! з ксендзом; а вони мені страх допекли: ксендз розказує таке, що я не розумію, і все товче, щоб я стала католичкою, а нянька силує, щоб я вас кохала – наче силою можна кохати!
Пиво
А хто ж більше допік?
Гандзя
Хто? Ксендз! Бо того не буде, щоб я стада католичкою!
Пиво
А того, щоб мене покохала?
Гандзя
Які!… казали, що я хитра; а самі не хитрі? Бач як підводите…
Пиво
А ти що любиш більше: чи хитрощі, чи соромливість, чи силу?
Гандзя
Авжеж що силу!
Пиво
(обніма Гандзю за стан і міцно тулить до себе)
Я тобі всю мою силу віддам, життя своє віддам і все своє добро віддам!
Гандзя
(дивиться на нього)
Та й сильні ж ви! Від вас не випручаєшся…
(Пиво цілує її).
Якби я була сильніша за вас, то й я б вас поцілувала силою.
Пиво
(випускає її)
Цілуй! Ти сильніша від усіх! Нема на світі такої сили, як твоя краса!
Гандзя
Е, коли б же я не соромилась! Та ще чого доброго там нянька загляда. Стривайте!
(Побігла до дверей).
Нема!
(Пиво стоїть нерухомо. Гандзя йде до нього тихо, стає, дивиться, раптом обнімає його за шию й цілує).
Пиво
(обгорта рукою стан Гандзі)
Так ти мене кохаєш?
Гандзя
(тихо, соромливо, ніжно і палко)
Кохаю, кохаю, мій любий пане!
Пиво
І згоджуєся буть мені жоною?
Гандзя
Атож… ви ж мене не будете бить, як стану вашою жінкою?
Пиво
(випускає її і піднімає руки вгору)
Нехай мене грім уб’є!
Гандзя
Ні, ні, я не хочу… А силувать не будете, щоб стала католичкою?
Пиво
Ні!
Гандзя
Аж ось коли я бачу, що ви кохаєте мене і справді! За те ж і я навік вас покохала і зрадила всьому, що перш любила!
Пиво
Гандзю! за твою ласку і любов готов я був життя своє віддати… і от із уст твоїх тепера чую, що ти мене кохаєш і серце вільне віддаєш мені сама! Слова твої, як пахощі найкращі в світі, ласкаво в душу мою ллються. Мені здається, що я вітаю в небесній блакиті і зорі всі завидують мойому щастю!
Гандзя
О, пане мій! Мені чарівним сном здається все, що робиться зо мною: і страх якийсь… і щастя… і смуток – душу мою обгортають: я боюся свого щастя… мені страшно стало!
Пиво
Не бійсь нічого! Дай руку мені, моя княгине молода!
(Гандзя подає).
Ходім у церкву замкову і шлюб з тобою візьмем зараз.
Гандзя
(тулиться до нього)
О, як би я хотіла, щоб зараз тут була моя матуся і нас на шлюб благословила!
Пиво
По шлюбі й матінку твою я привезу до тебе! У цю ж хвилину – сам бог благословляє; нас!
Гандзя
Матінко моя ріднесенька! Думками я до тебе прудко лину, душа моя – у тебе в хаті, очима – бачу я тебе перед собою.
(Стає навколішки).
Молю тебе: не гнівайся на мене, благослови дитя своє на шлюб з коханим паном!
Завіса