Дія 5
Іван Карпенко-Карий
В палаці у Пиво в Димері.
Ява 1
Гандзя і Пиво. Гандзя в ранішнім наряді з тафти стоїть перед зеркалом. До неї підкрадаться Пиво.
Гандзя
Я бачу, бачу, що ти крадешся!
Пиво
(цілує Гандзю в шию)
Яка ти гарна в такім ранішнім уборі… Мені здасться, що ти ще сонна в ліжку розкошуєш!
Гандзя
(надува губки)
Болеслав! Що мені надіть до обіда?
Пиво
Яка ж одежа зрівняється з цією?
(Обніма її стан).
Гандзя
(не одриваючись од зеркала).
Хіба єдвабну білу сукню?
Пиво
Надінь.
(Цілує її в руку).
Гандзя
Ну що, як би нас отак побачив гетьман Ханенко?
Пиво
Сказився б!
Гандзя
Ні! він старий!
Пиво
Трохи старший від мене.
Гандзя
Лисий! Ха, ха, ха! От я жалкую, Болеслав…
Пиво
Що гетьман лисий?
Гандзя
Та ні! Я жалкую, що не вмію ще по-польські говорити. А як навчуся, тоді інакше й говорити не буду, щоб усі бачили, що я вельможна пані; – а то подумай: пані Пиво-Запольська балакає – як Гандзя! Ха, ха, ха! Я хочу, щоб ніхто, навіть гетьман сам, якби мене побачив, щоб не пізнав і не догадався, що я та козачка, яку він бачив, а подумав, що родова шляхтянка, полька, католичка!
Пиво
Я безмірно рад, що католичкою ти стала, а говорить по-польськи навчишся скоро, тільки не соромся: говори як попало, мені це буде любо. Я тобі випишу трьох учителів.
Гандзя
Не хочу. Я від тебе навчуся, а то учителі побачать, що я козачка.
Пиво
Кохана моя Гандзя уже полячка, бо вона моя жінка!
Гандзя
Болеслав!.. Хіба я Гандзя?.. Я не хочу, щоб ти мене так кликав! Була десь там, колись-колись там – Гандзя. Тепер Гандзі нема. Перед тобою – ясновельможна пані Галина Пиво-Запольська! Чуєш?
Пиво
Чую! Тільки для мене немає кращого ім’я у святцях… Гандзя, Гандзя!
(Цілує її).
Гандзя на землі мені рай дала! І щоб я це ім’я переміняв на чуже мені – Галина! Не можу, вельможна пані Запольська!
Гандзя
Ха, ха, ха! Гандзя – пані Запольська! Як хочеш, Болеслав, а до вельможної пані ім’я Гандзі не личить. Ти хоч при других так мене не клич.
Пиво
При чужих – Галина, а сам на сам – Гандзя!
Гандзя
Гляди ж не помиляйся! А як поїдемо в Варшаву – не візьмемо ні одної з покоївок. Ми й там їх знайдемо; а то через покоївок всі будуть знать, що я Гандзя! Я навмисне стала католичкою, бо наша віра не панська: всі кажуть «схизмати», а вже коли пан, то повинен бути католик. Яка ж би я була пані, коли я грецького закону, та ще й Гандзя!
Пиво
Голубонько моя! Ти зрозуміла все, як слід, і радуєш мене без міри. А матері ти не признавайся, що стала католичкою!
Гандзя
Болеслав! Ти мене дратуєш…
Пиво
Чим, моє щастя?
Гандзя
Ти матір хочеш привезти до мене.
Пиво
Я хочу вволить твою волю – ти сама об цім мене просила перед шлюбом.
Гандзя
То Гандзя просила. Тепер Гандзі нема, а є вельможна пані Галина Запольська! Мати мене не пізнає; вона проста козачка, одягається не по-шляхетські, говорить по-польськи не вміє і не захоче вчитись, а з проста почне всім розказувати, хто я, і всі мене й тебе засміють тоді. Ні, ні! Матері ні сюди, ні тим більше у Варшаву не треба привозити! Краще ми коли-небудь поїдемо до неї, або пошлемо їй грошей і вона заспокоїться!
Пиво
Ти моя королева, я твій підданий! Як звелиш, так і зроблю, усе зроблю! Чуть твій голос, бачить твої очі, повні небесної роси, що ллє бальзам у душу – для мене все, а устоньки твої рожеві, усміхаючись, перлами блискучими заставили б мене навколішках стоять перед тобою цілий день!
Гандзя
(цілує його руки)
Болеслав! Болеслав! Любий мій, голубе мій! Ти мене звів з ума своїм коханням! Я божевільна стала і тепер хочеться мені, щоб навіть птиці щебетали: ти гарна, ти найкраща! А коли тебе немає коло мене й мене ніхто не хвалить, то я гніваюсь на всіх, вередую, бо всі мені противні! Ой, забалакалась з тобою і забула, що треба ще переодягтись. Пожди мене, я зараз виберу найкращий кунтуш і прийду сюди, щоб перед тобою одягатись.
(Біжить у двері, а з других дверей виходить Улас).
Ява 2
Пиво і Улас.
Улас
Простіть мене, пане полковнику, що я зайшов без спросу, і, здається, переполохав паню. Покоївка і нянька боялися йти сказати вам, що кличу, бо з панею були ви вдвох; а діло таке, що не мав часу ждати, поки ви вийдете від пані.
Пиво
Нічого, нічого! Ти пані не злякав – вона побігла одягатись, а тільки ти стривожений, здається, трохи сам. Що там за діло?
Улас
Діло може й пусте, а тільки треба сказать зараз.
Пиво
Кажи.
Улас
Під самим Димером тільки що оташувався гетьман Ханенко з військом.
Пиво
Ханенко?.. Почім ти знаєш, що Ханенко?
Улас
Прислав гонця з листом до пана. Я взяти лист хотів, щоб вам його віддати, так гонець не дає, а хоче сам віддать у власні панські руки.
Пиво
То клич його. Побачимо, чого пан гетьман з Києва сюди прибився.
(Улас виходить).
Коли б не увійшла сюди Гандзя, поки я не довідаюсь, чи можна їй про це сказати.
(Входе Богаченко і Улас).
Ява 3
Пиво, Богаченко і Улас.
Богаченко
Доброго здоров’я та боже поможи хороброму полковникові.
Пиво
А! Як ся маєш… Здається, Богаченко?
Богаченко
Він… А живем погано, пане полковнику.
Пиво
Чого так?
Богаченко
Певно ж чули, якої чимериці дав понюхати нам Дорошенко з татарами на Батозькім полі.
Пиво
На те війна. Трапляється. Сьогодні нас побили, а завтра ми поб’єм.
Богаченко
Де вже нам битись. Прохвиськали усе, і в Умань не пустили. Тепер тікаємо на Запоріжжя, щоб там зложити й булаву, й бунчук перед військом запорозьким, бо ці клейноди нам Січ дала.
Пиво
Та такий крюк загнули, що аж на Поліссі опинилися, в Димері?
Богаченко
Це навмисне, пане полковнику. Нас не пускають на Запоріжжя лівим берегом, а правим небезпечно йти, щоб буває Дорошенко нас не злапав та не послав усіх туркам в гостинець. Так гетьман наш послав до київського воєводи просьбу пропустить, а той не пустив. Тоді ми осілися на Чорториї і послали чолом дальше. Ждали-ждали – нема одповіді! От ми сиділи-сиділи й надумали: поки там теє та цеє, заїхать до вас в гостину, бо чули ми, що пан полковник шлюб з Гандзею узяв, весілля бучнеє справляв, так от і нам скортіло погулять. Поздоровляю і бажаю щастя!
Пиво
Спасибі! Рад дорогим гостям: якщо гетьман на мене гніву не має, то милості просим завітати до господи!
Богаченко
А от і лист від гетьмана самого.
Пиво
(читає)
Це по-козацьки! Рад помиритись з давнім приятелем. Прийму дорогих гостей на славу.
(До Уласа).
Зарізать десять биків, заколоть п’ять кабанів, викотить з льоху три барила оковитої та меду стільки ж. Вели обід готовить для козаків, а гетьмана і старшину піду я зараз сам до себе всіх на бенкет кликать.
(До Богаченка)
Уклонись низенько ясновельможному гетьману, скажи йому, що я всім серцем радуюсь тому, що ми помиримось і, хоч може це востаннє, погуляймо і розійдемось навік, але розійдемось приятелями, як і слід добрим воякам, що разом за одно діло довго кров проливали! Я побалакаю з своєю панією і вслід за тобою сам прийду до вас.
Богаченко
Побенкетуємо послідній раз на нашій Україні, бо вже вона не наша, а туркова! Побенкетуємо, та й на Січ!
Пиво
Щасти, боже!
Богаченко
Спасибі за ласку. Прощайте до якого часу!
(Вийшов).
Ява 4
Пиво і Улас.
Улас
Я б не прийняв їх…
Пиво
Що ти? Так щиро просить миру, і бачимося може в останній раз, та й не прийнять? Я хоч і лях, Уласе, але у мене серце і душа козацькі!
Улас
Знаю, мій любий пане, що не тільки гетьман, а й сам Сірко, наш кошовий, в смілих і одважних лицарських жартах не порівняється з тобою! Роби, як знаєш сам. Одно погано – що розпустили ми увесь свій полк.
Пиво
А що ж нам, воювать з гостями, чи як? Так ти, Уласе, звели обід готовити, а потім вдвох ми підемо до них, як то звичайно меншому до старшого приходиться йти з поклоном.
(Входе Гандзя, з нею юрба покоївок несуть усякі плаття в руках. Улас, їх пропустивши, виходе).
Ява 5
Пиво, Гандзя і покоївки.
Гандзя
Вибирала, вибирала – та й не вибрала: не знаю – що надіть! Порай хоч ти, Болеславе. Я одягнуся так, як тобі до вподоби.
Пиво
Гаразд. Тільки перше я хочу побалакати з тобою сам на сам. Ідіть усі, потім вас покличу.
(Всі виходять).
Ти знаєш, Гандзю, що гетьман Ханенко зараз прибув у Димер і хоче бачити обох нас?
Гандзя
Ой!
Пиво
Чого ж ти злякалась?
Гандзя
В голові моїй в одну мить пронеслась думка – страшна, як смерть: може він хоче знову однять мене від тебе?
(Бере його за руку й веде до вікна).
Нікому не достанеться вовіки Гандзя! Або твоя, або стрімголов у вікно!
Пиво
Господь з тобою! Там і кісток твоїх не позбирають! Навіщо ти сама себе лякаєш? Не тривож себе даремно; я певен, що гетьман таких замірів не має, бо добре зна, що його жде за жарт такий! Ти не Гандзя, а вельможна пані Пиво-Запольська! Ніхто не посміє однять у мене жінку. Не тільки король і московський уряд за не по головці не погладять, а й на Січі, куди гетьман простує, коли б довідалися про такий вчинок, то не подивляться на те, що гетьман він, і так киями почастують, що й дуба дасть! Послухай краще, що Ханенко пише:
(Читає)
«Коханий мій приятелю, пане Болеславе! Відомий пану випадок нас посварив. Але все те буде в морі забуття! Довідавшись, що та сама Гандзя, яка не хотіла йти тоді до пана, нині вельможна пані Пиво-Запольська, я прошу вибачить, що хотів стать їй на шляху до щастя і протягаю руку такому лицарю, як пан, що зміг із кріпості вирвать свою кохану. Тепер я кидаю усе і йду на Запоріжжя, а поки одберу дозвіл пройти лівим берегом на Січ, схотілося мені запити з паном мирову і я прийшов у Димер. Коли нічого пан не має против, я жду його у себе. Гетьман Ханенко».
Гандзя
То він, як бачу, не гнівається вже за теє, що Гандзю в нього ти одняв. Та й на що справді я йому здалася? Приймемо ж його і всіх старшин у себе. Шкода, що я ще не вмію говорить по-польськи… Ах, коли б мерщій в Варшаву: там я скоріше навчусь і балакать, і поводитись, як слід вельможній пані.
Пиво
Коли ти хочеш так, ми одбудемо гостей і зараз же поїдемо в Варшаву. А сьогодні справимо весілля другий раз.
Гандзя
Справимо, справимо!
Пиво
Я буду князь, а ти княгиня молода. Ніби сьогодні тільки повінчались; а ти надінь жупан, в якім вінчалась, і косу пишну розплети і заквітчай її стрічками!
(До дверей).
Ідіть, дівчата, паню одягать!
Гандзя
Милий мій! Ти нагадав день шлюбу, і серце забило тривогу, мов і справді я ще Гандзя і тільки що з тобою повінчалась… Коханий мій, мені здається, що все це сон чарівний!
Пиво
І соловейко так гарно не щебече про кохання, як твої устоньки рожеві!
(Цілує її руки).
Прощай.
(Йде).
Гандзя
(біжить за ним).
Болеслав!
(Пиво став на порозі).
Болеслав!
Пиво
Чого, рибко?
Гандзя
Не йди! Я не можу без тебе оставатись і хвилини… мені страшно.
Пиво
(палко цілує її)
Горличко! Я хутко повернусь!
(Вийшов. Дівчата йдуть з других дверей. Гандзя стоїть задумана).
Гандзя
Пусто навколо стало і серце занило… Чого ж це? Може того, що нагадали перший день шлюбу, а Болеслава біля мене нема? Так, так! Я стала вередлива!
Ява 6
Гандзя і покоївки.
Гандзя
(перед зеркалом).
Де ви там сидите?
Катря
Тут всі були, вельможна пані.
Гандзя
Чого ж так довго не йшли?
Алінка
Тільки почули, що вельможний пан нас кличуть, в той мент пішли.
Гандзя
Ти дуже цікава, Алінко… краще мовчи… розплітайте мені косу й убирайте стрічками! (Алінка й Катря чешуть косу, другі стоять з платтями). Ой, не смикайте! А ви чого стоїте? Надівайте на ноги золоті черевики.
(Дві покоївки стають навколішки, одні черевики здіймають, другі, розшиті золотом, надівають. Гандзя паца ногами).
Не лоскочіть за ноги! Ай, Алінко, як ти скубеш мене за волосся!
Алінка
Я вже давно стою, не доторкаючись до вас.
Гандзя
Мовчи, Алінко! Коли я кажу – скубеш, то певно скубеш. А нянька де?
Катря
Там.
Гандзя
Чого ж не тут?
Катря
Вона боїться йти, коли її не кличуть.
Гандзя
Як вона сміє не йти, коли всі тут? Поклич її!
(Алінка йде).
Куди ж ти пішла?
Алінка
Няньку кликать.
Гандзя
Хто ж тобі велів?
(Алінка мовчить).
Чого мовчиш? Говори – хто тобі казав няньку кликать?
Алінка
Мені здалося… Я не дочула.
Гандзя
(показує на тих двох, що черевики надівали).
Ідіть за нянькою котра з вас. Чого ж стоїте?
(Ті йдуть обидві).
Одна!
(Тупає ногою, обидві вертаються).
Катря
Іди ти.
Гандзя
Чого ж вона? Нехай ця йде!
(Та, на котру Гандзя показує, пішла. Гандзя стає перед зеркалом і видивляється; раптом)
Катре! Ти смієшся з мене?
Катря
Я?! 1 не думала…
Гандзя
Я в зеркало побачила твою усмішку.
Катря
Їй-богу ні, вельможна пані!
Гандзя
(обертається до всіх)
Що мені надіть?
Катря
Вам і так гарно.
Гандзя
Неправда, тобі заздрісно, як я надіну золотом шитий жупан, унизаний перлами на полах.
Катря
Ні, пані.
Гандзя
Вельможна пані!
Катря
Ні, вельможна пані. Я вас любила і люблю, то й радуюсь тому, що ви в таких розкошах.
Гандзя
Я тобі нічого не нагадую, а ти мені нагадуєш минуле. Не смій!
(Входе нянька).
Ява 7
Ті ж і нянька.
Гандзя
Чого вам?
Нянька
Кликали!
Гандзя
Іди собі – я тебе не люблю.
(Нянька йде).
Стійте тут…
(Нянька стає).
Я сьогодні одягнуся, як у той день, коли вінчалась.
Нянька
Не годиться.
Гандзя
А я одягнуся! Не ваше діло… за це я вас і не люблю. От косу розпустила, як молода. Тепер стрічки чіпляйте.
(Вплітають стрічки).
А ти, Катре, піди і принеси жупан, в якім вінчалась я.
(Катря пішла).
Не годиться! Вигадка простих посполитих людей, а я вельможна пані – до мене не пристане! Хіба я не похожа на вельможну пані? Чого ж ви мовчите?
Нянька
Кращої нема між усіми магнатами.
Гандзя
Я на вас сердилась, нянько, а тепер бачу, що ви розумніші від них усіх; оставайтесь зо мною, а ви йдіть собі.
(Всі пішли).
Ява 8
Гандзя і нянька.
Гандзя
Я їх питаю, а вони нічого не тямлять. От ви певно бачили панів багато!
Нянька
Ох, бачила! А такої гарної, як ви, ще не бачила.
Гандзя
Сідайте, няню, поговоримо. Болеслав пішов, і мені страх як сумно стало відразу…
Нянька
Ні, ясновельможна пані, не випада мені при вас сидіти. На вас тільки гляне хто – зараз скаже, що ви родились від магната.
Гандзя
А може, нянько, я і справді родилась від якого князя, бо батька я свого не бачила й не знаю, а мати моя, кажуть з черкесів – вони гарні ще й тепер!
Нянька
Хіба мало князів і магнатів по Україні? А коли мати гарна дуже, то бува всього… А потім – тільки мати знає, від кого дитя має.
Гандзя
Тепер я з вами буду раз-у-раз балакати. Вибачте мені, що я вам дозоляла, бо перше ви мені були чомусь не до вподоби. Я, няню, стала дуже вередлива.
Нянька
Пані всі вередливі.
Гандзя
От бачите! Я не знаю, що мені робить, чого мені хотіть, і вередую! А до того ще, признаюсь вам, нянько, я перше не знала, а тепер бачу, що вередувать дуже приятно: всі слухають, всі бояться, вгадують думку і тим ще більше привчають вередувати.
Нянька
Так, так, моє золото! А як ви вередуєте, то ще кращі робитесь!
Гандзя
І Болеслав так каже!
Нянька
І яка ж то пані, коли не вередлива? Ви ще мало вередуєте, ще не привчились, а от як поїдете у Варшаву… о, там усьому навчитесь від пань вельможних!
Гандзя
Коли б уже мерщій в Варшаву. Аж дух захоплює у мене – так кортить бачити магнатів.
(З одних дверей входе Катря з кунтушем у руках, а з других раптом Грицько).
Ява 9
Ті ж, Катря і Грицько.
Гандзя
(до Катрі)
Ото, як довго ти барилась, – вже й гості йдуть… Ай!
(закрила лице руками).
Нянька
Це той самий Грицько, що тоді викрав у нас Гандзю!
Катря
Це брат її – я його знаю.
Гандзя
(одкрила лице)
Грицько, чи сон?
Грицько
Я думав, що ти так запаніла, що й не пізнаєш брата!
Нянька
Може нам вийти, ясновельможна пані?
Гандзя
Ідіть.
(Катря і нянька вийшли).
Грицько
Ясновельможна?!
Гандзя
Так. Я жінка вельможного пана полковника Пиво-Запольського.
Грицько
І католичка?
Гандзя
Католичка.
Грицько
Як же тебе земля держить?
Гандзя
Грицю, ти цього не розумієш! Всі наші козаки і посполиті схизмати, а панська віра католицька. Я тепер пані Пиво-Запольська і повинна стати католичкою.
Грицько
Забула козака, що життя віддав за тебе, перевінчалась з ляхом, перемінила предківську віру православну, зневажила цим неньку стару і ввесь рід наш козачий! Зрадниця ти лукава, я тебе вирву звідсіль і будеш ти знову наша Гандзя.
Гандзя
Цього не буде вже ніколи.
Грицько
Буде!
Гандзя
Ні! Слова твої, мій брате, не йдуть мені до серця, – я вже не Гандзя! Ви не вміли і не мали сили боронить мене від тих пригод, які дощем лилися на мою бідну голову: шарпали мене, як тварюку, зневажали, перекидали з рук в руки, як непотрібний крам.
Грицько
Брешеш, вельможна пані! Я кров свою для тебе не жалів і підставляв не раз скрізь голову мою. Зінько ж життям за тебе заплатив!
Гандзя
І все то по-дурному. Вислухай. Я нікого не виную, не винувать же й ти мене! Я знаю, що ви не мали снаги боротись з силою страшною; а ті, що силу мали, завзялись віддать мене в неволю і тільки тішились моєю вродою, не маючи в душі своїй до мого серця жалю, тягнули хто куди хотів і не питали мене, чи хочу я того, чого вони хотять. Дорошенко слав мене до турка на гостинець, Ханенко взяв для себе і в Білій Церкві, як у тюрмі невольницю держав. А Болеслав вирвав мене раз, вирвав мене і вдруге від них, оточив розкошами, пестив мене, як щирий коханець, окутав усю оксамитом та єдвабом, обсипав перлами й коралями, послав під ноги килими такі, що фарбами своїми вбирали в себе мої очі! І в голові, і в серцеві, і в очах у мене все перемінилось. Я полюбила розкоші, я покохала Болеслава і стала жінкою його! Тепер життя моє – солодке раювання, кращого немає в цілім світі, і я забула все для нього, і так себе в тім стані полюбила, що не вернусь до вас ніколи!
Грицько
Гадюка ти! Не серце вільнеє козаче б’ється в твоїх грудях, а веред гнояний! У пазусі своїй тебе пригріла наша мати, вільне степове повітря рідного краю викохало твою красу на славу всьому роду, і ти все потоптала за ласощі панські, а вони струїли мозок твій і сукровиці поганої, замість козачої чистої крові, в серце твоє попорчене навмисне налили! На ланцюзі тебе я потягну до дому і потопчу в багно твої убори дорогі!
Гандзя
(підбігає до вікна)
О, ні! за цим вікном глибокеє провалля, на дні його чуть тільки мріють гострі скелі і я скоріше кинуся з вікна на гострі скелі ті, ніж візьмеш ти мене від мужа. Знай: пані Запольська уб’є Гандзю, щоб не досталася нікому, а вернеться мій пан – уб’є тебе, щоб не знущався надо мною!
(Улас, Явтух і інші вносять тіло Пиво).
Що це?
Ява 10
Гандзя, Грицько, Улас, Явтух і ще козаки, потім Ханенко, Богаченко і козаки.
Улас
(укладаючи Пиво на турецькій канапі)
Горе тяжке, пані моя вельможна: покликали до себе, як рідного і зрадою поганою, зненацька вбили пана нашого полковника.
(Входе Ханенко з козаками).
Гандзя
(біжить і нагинається до ліжка)
Болеслав!.. Соколе ясний!… не чує… Мовчиш? не одкликаєшся на голос милої, погасли навік ясні твої очі, погасла навік і моя доля!
(До всіх).
О, будьте ж ви прокляті, вороги лихі! Вам захотілося віднять мене від милого і вбили разом нас обох!
Ханенко
Боже! що я чую: ти його кохала? Я не знав, що лях став тобі милим; я знав, що насилком тебе від мене взято, і визволить хотів з неволі! Гандзю, кохана, рибко! Пробач мені: я тебе кохаю більше твого пана і все зроблю для твого щастя.
Гандзя
Пріч, душогуби!
(Біжить до вікна, Грицько хватає Гандзю за поперек, Гандзя з силою штовхає його, він одшатнувся від неї).
Улас
(стає між Гандзею і Грицьком)
Не руш – це наша пані, а то на місці покладу.
(Вихоплює шаблю. Гандзя в цей мент вискакує на вікно).
Пані наша люба! не губіть себе, не стійте над безоднею, там рух малий – і смерть! Ми не дамо вас на поталу і будемо обороняти! Явтух, клич козаків!
Гандзя
(з вікна)
Не оборонили пана – не обороните й мене! Убили мого милого – і я не хочу жить!
Грицько
(до Ханенка).
Там за вікном бескеття – вона кинеться туди!
Ханенко
(робить ступінь до Гандзі)
Гандзю, ради неньки рідної зійди з вікна!
Гандзя
Не підступай! Ти. наближаючись, штовхаєш сам мене в безодню, буде з тебе (показує на Пиво) однієї душі! Дай мені волю, нехай сама я смерть прийму від себе!
Ханенко
Гандзю моя люба, не губи себе! Його не вернеш, – ти моя суджена! Тікаймо зараз ми за Дніпр, в зелені гаї, де пташки, радісно щебечучи, нас ждуть, де ненька тужить за тобою, – там забудеш своє горе і радість світові даси своєю ти красою!
Гандзя
Так! Туди, де церковца біліє на пригорку, полину зараз я сама… У церковки і в матінки прощення попрошу; вони не злі, як ви, вони простять за те, що я кохала! Болеслав, коханий мій, прощаюсь з твоїм тілом, а душу твою, Болеславе, дожену і разом ми полинемо з своїми скаргами до бога!
(Кричить).
Болеслав, Болеслав! Гандзя твоя летить до тебе!
(Викидається у вікно).
Ханенко
А! А! А!.. Погибла!.. там дна нема… Яка важка помилка: вона кохала, а я думав визволити її з неволі від нелюба і зруйнував її щастя! Скрізь руїна і руїна! Тікаймо, тікаймо – у мене кров холоне в жилах!
(Береться за голову й хутко йде у двері).
Завіса