Дія 1
Іван Карпенко-Карий
Середина корчми. Ривка, одягнена по-українськи, порається біля барила.
Ява 1
По паузі 1 і 2 чоловіки з посудою в руках.
1-й чоловік
(подає посуду й лічить гроші)
На. Кварту!
(Ривка точе й оддає)
Прощай! Перебираємось на той бік Дніпра, там спокійніше.
(Вийшов).
2-й чоловік
(подає посуду і гроші)
Око! На тім боці горілка дорога.
Ривка
(вточивши, дає)
То чого ж ви туди тікаєте?
2-й чоловік
Турок сюди йде і всіх в неволю забере. Чоловіків, кажуть запорожці, поприковує навіки до галер!.. А жінок гарних, от як ти, собі візьме, а поганших одгодує і продасть людоїдам! Прощай…
Ривка
(перемиває посуду)
Тікать би й нам звідціля, а Янкель мій переодягся козаком і каже, що він нікого не боїться! Ох, аж страшно, як подумаю – що турок мене візьме!..
Ява 2
Входе Янкель, одягнений козаком, при броні.
Янкель
(удає з себе рубаку)
Гей, шинкарко, горілки!
Ривка
Ой!.. Тю, це Янкель! Як ти мене злякав!
Янкель
Що то козак!.. Глянь!
(Вихоплює шаблю й махає).
Ривка
Янкель, ти сказився! Заховай шаблю, бо гине вмієш нею махать і сам себе заріжеш!
Янкель
Що ти тямиш! Всі думають, що я справжній козак.
(Ховає шаблю).
Ривка
Ти такий страшний без бороди, що я тебе боюся! В бороді тобі краще було; тепер і я переодяглася, і ти переодягся, неначе подуріли… і на бісового батька тобі це здалося?
Янкель
Ривко, ти дурна! Євреєм тепер не можна жить на світі, бо його й за чоловіка не лічать. Нам в ці часи треба так робить: татарин панує, – будь татарином; лях запанує – робися ляхом; козаки замість ляхів панують – будь козаком! От я й одягся козаком, переняв козацьку вдачу й мені добре! Сьогодні я вже бив одного посполитого, а якби я був одягнений євреєм, то він би бив мене!
Ривка
То ти вже так і зостанешся козаком?
Янкель
Ото! Де треба буть євреєм – я там буду євреєм.
Ривка
А де ж ти одразу достанеш пейси й бороду?
Янкель
Ой, балабусте!
(Цілує Ривку)
Гарна з тебе молодиця, тільки ти нічого не розумієш. Навіщо мені пейси й борода? Я скажу, що запорожці на сміх одрізали і пейси, й бороду, і всі повірять. А тепер я – Іван, а ти – Одарка!
Ривка
Ну, ну – нехай! А тільки козаки й посполиті до мене залицяються!
Янкель
А ти жартуй з ними, то вони більше питимуть горілки. Сьогодні буде у нас торг – сила прочан переправляється на той бік, а тільки їх не пустять. Грицько Дорошенко і черкаський полковник Григорович заступили ввесь берег Дніпра.
Ривка
Знаєш, Янкель, – і мені страшно тут зоставатись; може б і ми втікали, бо як прийдуть сюди турки…
Янкель
То ми зробимося турками і будем їм помагать.
Ривка
Ой, страшно!
Янкель
Я турків не боюся, а от я тривожусь, що Бороха і досі нема з Димера… бо тут – пропадає добрий заробіток.
Ривка
Бідний Борох, може його там вбито, що так довго нема. Скажи мені, Янкель, яку ви Гандзю шукаєте й на біса вона вам здалася?
Янкель
Таку Гандзю, що коли ми її привезем до гетьмана в Чигирин, то матимем 1000 талярів!
Ривка
Ну, то навіщо її шукати в Димері, за 200 талярів можна тут знайти дві Гандзі: Орун же находить гарних дівчат і продає туркам по 500 талярів!
Янкель
Такої, як ми шукаємо, другої немає в цілім світі.
Ривка
Така б то гарна!?
Янкель
Як сонце! Її десь достав Орун і подарував нашому гетьману, а гетьман збирався одіслать її султанові в дарунок. Де не взявся польський полковник, головоріз Пиво-Запольський, побачив ту Гандзю в Чигирині і вкрав її. А вкравши, утік з Гандзею в польський Димер, на Полісся, і гетьман обіщав 1000 талярів тому, хто викраде Гандзю назад.
Ривка
То хіба Борох може її викрасти від пана? Ти на смерть його послав… гріх тобі буде, як Бороха уб’ють.
Янкель
Уб’ють, то одним євреєм буде менше. Мало їх тепер убивають? А як дістане Гандзю, будем мать 1000 талярів… Я з тобою забалакався, а там прочани коней продають за пів ціни; піду, може куплю, а як їх не пустять на той бік, то ті самі, що зараз продають, будуть купувати знову коней і заплатять мені удвоє, бо не можна ж пішому зіставатись!
(Вийшов).
Ява 3
Входять Запорожець і Хома.
Запорожець
Людей багато, гудуть як в улику бджоли, і всі тверезі. Ходив, ходив – ніхто й не почастував. Почастуй хоч, ти, Ривко!
Ривка
Ви вже сьогодні четвертий кухлик випили від мене і не пам’ятаєте, як моє ім’я? Пийте п’ятий, побачу, яка у вас нам’ять.
(Подає).
Запорожець
(випив, постояв з кухликом і мов нагадав)
Одарка!
Ривка
Ну, то у вас ще є пам’ять.
(Запорожець засміявшись сів на лаві й тягне люльку. Входе Хома з посудою).
Хома
А ну, Ривко, вточи око горілки й мені.
Ривка
Слухай, Хомо, я Одарка! Тямиш – Одарка!
Хома
Невже? А чоловік – Янкель?
Ривка
Ні, Іван! А щоб ти не забув і всім казав: ідіть в оранду до шинкарки Одарки, – на випий!
Хома
Давай! За твоє здоров’я – Одарко! А знаєш – ти добре зробила, що вихрестилась, і така ж гарна з тебе молодиця, що аж любо глянути! Отака була у мене жінка, та магометяки в полон взяли. Слухай – тікаймо, Одарко, зі мною, бо сюди турки йдуть, то й тебе візьмуть. Магометяки люблять гарних молодиць.
Запорожець
Не слухай його, перебирайся до нас на Січ! Ніхто тебе там не зачепе, ти почастуєш добре і всі пам’ятатимуть, що ти Одарка.
Ривка
Так, як ви? Поки питимуть, доти й пам’ятатимуть!
(Запорожець сміється).
Хома
Що там шукать місця, куди тікать, – тікай, куди попало! Я вже третій раз тікаю на той бік Дніпра. Підніметься тут завірюха – я туди, затихне – сюди в старе гніздо, якщо не спалять, а спалять – мостю нове, як чорногуз!.. Погане життя! Біда! Не знаєш, хто тут пан: чи Дорошенко, чи Ханенко, чи Самойлович, чи татарин, чи лях, чи запорожець! Їй-богу! Послухай ляха – свої б’ють та ще й татар наведуть, а ті в полон всіх забирають; послухай Дорошенка – Ханенко б’є! Послухай Ханенка – Дорошенко б’є! По тричі на рік присягаєм і зражаєм – то одному, то другому, то третьому! Геть розпаскудили народ…
Запорожець
А ви не слухайте ні одного, ні другого, ні третього і нікому не присягайте!
Хома
Отак, як бачиш! З’явившись сюди, запорожці научають нікого не слухать! А мир колотиться й колотиться…
Запорожець
А ви не слухайте й запорожців: виберіть гетьманом нашого Сірка, – той всіх розжене!
Хома
Тай вернеться на Січ, а нас знову за чуба! Ні, тепер переберуся на той бік, та аж у Московщину подамся. Чутка є, що там багато наших оселилося на слободах. Утечемо, Одарко!
Запорожець
Шкода, сьогодні не втечеш! Нікого не пустять на той бік, скрізь кордони стоять. Наобісіло вже возитись з вами: то сюди, то туди переправляєтесь. І звідсіля не пустять, і там не приймуть, – такий універсал вийшов від Дорошенка.
Хома
Ого! Я – рибалка, візьму сітку, сяду на човен, ніби рибу ловить, – та й подамся… Чуєш – гам який: то наближаються прочани.
(Йде до вікна).
І, господи, яка сила людей! Тільки видко, що тут не стануть, прямують до Дніпра. Лейба, бачиш, розбив біля Дніпра ятку, а тепер бігає на біді поміж людей і вигукує: «До мене, до мене! Шість шагів кварта горілки»! Мабуть, розведена!
Ривка
Бодай йому у барило з горілкою чорти смоли налили!
Хома
Не ремствуй, народу сила – і в тебе куплять. Прощай, Одарко!
(Вийшов).
Запорожець
Піду ж і я до прочан, може хто почастує, а я буду підбивать, щоб не слухали уряду та силою рвались на той бік. Ну, прощай… От тобі й маєш – забув ім’я!
Ривка
(сміється)
Яка у вас коротка пам’ять!
Запорожець
Одбили киями за те, що в гречку скакав часто.
Ривка
Що з вами робить…
(Подає)
Як і цим разом забудете, більше не дам.
Запорожець
(випив)
Одарка! Спасибі, що почастувала. А як будуть у мене гроші, то ти від мене добре уторгуєш!
(Входе Янкель й Борох).
Прощай, Одарко!
(Вийшов).
Ява 4
Ривка, Янкель і Борох.
Ривка
Борох, Борох! Яка я рада, що ти вернувся; ми думали, що тебе повісили в Димері.
Борох
Трохи не повісили, насилу втік!
Янкель
Ну, розказуй – чого ти так довго барився в Димері? Може й Гандзю викрав і одвіз вже у Чигирин і 1000 талярів сам узяв?
Борох
Де там! Я рад, що сам утік, – не до Гандзі мені було… Таке вже моє щастя. В той самий день, як я в Димер приїхав, Гандзя втікла з Димера.
Янкель
Куди втікла, як утікла? Що ти брешеш!
Борох
Як утікла?.. Так утікла, як і я утікав.
Янкель
Ну, розказуй же!
Борох
Чого ти кричиш! Я й так мов у пропасниці цілий рік лежав, бо переляканий на смерть, а він кричить… Я приїхав у Димер спокійно. Спитав одного – другого єврея, – кажуть: чули, що є Гандзя, що пан полковник хоче на ній жениться! Тоді я взяв крам і пішов у замок продавать дівчатам стрічки, бо у пана полковника багато є дівчат. Підійшов до воріт, чую – розказують, що Гандзя тільки що втікла на трьох арабських жеребцях з двома козаками, й мало не сто душ побігли її доганять! Я аж затрусився і почав розпитувать як утікла? що то за козаки?… а один сіпака за рукав мене хап! Ух! Я на кригу змерз! Се шпиг, каже! Ходім до пана… То я з переляку так сіпнувся, що й рукав зостався у нього в руках. Кинув їм кошик з крамом, він розбився, всі кинулись жакувать крам, а я побіг від них скільки духу… Біг, як арабський жеребець! Скакав через рови, падав, вставав і знову біг. Погубив патинки, шапка упала з голови, гроші твої випали з-за пазухи, нарешті вскочив у балку та попав у вікнину і ледви-ледви висіпався на другий день. Уй, уй! і тепер страшно!
Янкель
А бодай чорти взяли твого батька!.. Який же ти єврей? діла ніякого не зробив, і гроші мої загубив, і нічого не знаєш про Гандзю! Бодай і тебе чорти взяли!.. Чом же ти не вернувся у Димер і не розпитав до ладу?
Борох
Страшно було вертаться.
Янкель
Бо ти єврей!
Борох
Тай ти ж єврей…
Янкель
Брешеш! Я – козак, запорожець! а щоб доказать, що не єврей – буду євреїв різать!… Чув?
Ривка
Янкель, опам’ятайся, мені страшно з тобою жить… ти збожеволів, що ти говориш?..
Янкель
Шинкарко, гей горілки! Чого сидиш, псяюхо, очі витріщила, як сова! Геть від бочки, я сам собі вточу, а решту випустю на землю і буду в горілці танцювать!
(Борох злякався, спустився з лави її сів на землі. Янкель маха шаблею).
Де Борох? Подайте мені Бороха!
(Борох поліз піл лаву).
Ривка
Янкель, Янкель! Покинь шаблю – ти сам себе покалічиш.
Янкель
Мовчи, Ривко! Ага!
(Тягне Бороха з-під лави).
Не сховаєшся! Давай гроші, псявіро!
Борох
(витягає гроші з-за пазухи).
Нате, пане Іване!
(Дає гроші). Тільки випустіть мене з хати, бо у мене щось погано всередині.
Ривка
(тікає до дверей)
Скажений! Гвалт, рятуйте!
Янкель
(стає на дверях).
Ша!
(Регоче скільки сили)
Ривко! це я жартуючи козакував.
Ривка
А сто чортів твоїй матері з твоїм козакуванням! Ти мене перелякав на смерть, а Борох он лежить мертвий…
Янкель
Чорт його не візьме! Я навмисне його лякав, щоб він віддав мої гроші, і от бачиш – віддав, а казав, що загубив!
Борох
(встає)
У, гой! Якби у мене була шабля і пістоль, то й я б кричав, як скажений!
Янкель
(виймає пістоль)
На!
Борох
Нехай йому чорт, – може там пуля!
Янкель
То-то бо й є!.. Ні, що не кажіть, а у мене козача кров… мабуть таки мати согрішила.
Борох
Гой!
Ривка
Свиняча у тебе кров! Таких дурних козаків я ще не бачила.
Борох
Гой.
Янкель
(регоче).
Ото не обманюй. Якби ти гроші віддав, то я б тебе не лякав.
Борох
Гой!
(Входять Улас і Явтух).
Ява 5
Ті ж, Улас і Явтух.
Улас
(до Бороха)
А хто тут шинкар?
Янкель
Я.
Улас
Ти? Чудасія: вже замість євреїв козаки горілкою торгують.
Янкель
А на чорта нам євреї?
Улас
І то правда, хоч іноді без єврея не обійдешся: розумні й на хитрощі здатні! А цей тут чого сидить – на насіння, чи що?
Янкель
Це мій наймит.
Улас
Отсе так! Добре, їй-богу добре!
Явтух
Еге! Гарна поведенція пішла: євреї у козаків наймитами стали! Дай, боже, щоб скрізь отаке завелось.
Борох
Бодай ти не діждавсь, дурний гою!
Ривка
Може ще ти у євреїв будеш в покоях груби топити.
Улас
А це біля барила – жінка?
Янкель
Еге.
Улас
Дай же нам, гарна шинкарочко, горілки!
(Ривка точить горілку).
Янкель
А ви, здається, не тутешні!
Улас
(п’є)
Ні.
(Їсть хліб і сало).
Янкель
А звідкіля?
Явтух
(п’є)
З Димера.
(Борох піднявся й витягнув голову на всю шию).
Янкель
З Полісся?
Улас
А ти там був?
Янкель
Ого! ти спитай у Янк… де Іван не бував? Носили мене чорти скрізь.
Улас
А ще й не старий!
Янкель
Якби був старий, то в запічку б кашляв… Чи не від полковника Пиво-Запольського їдете?
Улас
А ти хіба знаєш і полковника?
Янкель
Прислуговував, як крав він у гетьмана Дорошенка Гандзю.
Улас
(тихо до Явтуха)
Оце чоловічок такий, як нам треба.
Явтух
Не довіряйся відразу.
Янкель
А ви про Гандзю нічого хіба не знайте?
Улас
Про яку Гандзю?
Янкель
Ну, якщо ви її не знаєте, то на віщо я буду бити язика об зуби.
(Мовчать. Улас і Явтух їдять. Борох заховав голову в шию. Янкель до Ривки тихо)
Вони шукають Гандзю по гарячому сліду.
(Раптом повертається до Уласа).
І так таки й не знайшли Гандзі?
Улас
Нема… Га? ти, здається, щось спитав – я не дочув!..
Янкель
Та то я до жінки балакав.
Улас
Ага.
(До Явтуха).
Хитра людина!
Явтух
Еге.
Улас
Чи не побалакать з ним прямо? Видко, що він був на коні і під конем.
Явтух
Та нам би треба розумного єврея, а де ти його тут знайдеш, коли вони у наймити пішли до козаків? Балакай з ним, бо, знаєш, мені здається, що він теж з євреїв: дуже щось крутиться і на місці не встоїть.
Улас
Еге.
(Витерши губи, підійшов до Ривки).
А дай ще горілки. А ти не хочеш?
Янкель
На потуху? Чому ні!
(П’ють).
Улас
Підкріпились!
(До Янкеля тихо).
Нам треба побалакати з тобою сам на сам.
Янкель
(до Ривки й Бороха).
А вийдіть на часину з хати.
(Ті виходять).
Ява 6
Янкель, Улас і Явтух.
Улас
Слухай, козаче, ти шинкар, а при такім ділі чого чоловік не знає!
Янкель
Ого-го! Тут треба буть і євреєм, і козаком, і шляхтичем!
Улас
Правда. Так отже знай: коли ти нам поможеш, го матимеш 500 талярів.
Борох
(за дверима).
Уй!
Улас
Що там?
Янкель
(одчиняє двері і б’є Бороха в лоб).
Борох
(хватається за голову).
Уй! с-с-с!
Янкель
Якого ти чорта кричиш?
Борох
Ударив по голові, та ще хочеш, щоб мовчав?
Янкель
Пішов геть на станю, там твоє місце.
(Зачиняє двері).
Улас
Ми шукаємо трьох арабських жеребців.
Янкель
І Гандзю.
Улас
І Гандзю… На тих трьох жеребцях утікла Гандзя з Димера серед білого дня з двома козаками, і слід є сюди… чи не чув ти чого?
Янкель
Чув чи не чув, а дайте мені вперед 100 талярів, тоді – будемо балакать.
Улас
На.
(Дає).
Янкель
А хто її украв?
Улас
Думаєм – Дорошенкові козаки.
Янкель
Ну, то вертайтесь назад.
Улас
Добра рада! То за ці два слова «вертайтеся назад» – ти взяв 100 талярів?
Янкель
А що ж ми зробимо з Дорошенком?
Улас
І то правда. А що ж ти пораєш?
Янкель
А я вам скажу, що, на мою думку, не Дорошенко Гандзю вкрав, а хтось другий, і по-моєму вони будуть прямувать на той бік Дніпра, а на той бік нікого тепер не пускають – такий універсал випустив Дорошенко, і вже третій день берег Дніпра стереже цілий полк козаків. Коли раніше Гандзя не перескочила, то вона тут, між прочанами, а прочан сила. Їдьте між люди, розпитуйте й розглядайте. Ви ж певно признаєте тих двох козаків і своїх коней?
Улас
Аякже!
Янкель
Їдьте ж зараз! І я піду, – буду роздивлятись. Арабських коней я пізнаю.
Улас
(до Явтуха).
Гайда, Явтуше, на коней.
(Виходять).
Ми ж знайдемо!
Янкель
(у двері).
Борох, Ривко!
(Ті входять).
Ява 7
Борох, Ривка і Янкель.
Борох
Я все чув.
Ривка
І я чула.
Янкель
Я знаю, що вам не позакладало, бо ви ж стояли під дверима. Сідай же зараз у біду і їдь до Дніпра… розпитайся, де гетьманів брат полковник Грицько, і приїдеш сказать мені.
Борох
Мені страшно: багато п’яних, щоб, буває, з біди не стягнули. Дай мені хоч 5 талярів – може прийдеться кому могорич поставить, щоб відчепився.
Янкель
Перше зароби! Ну!
(Береться за пістоль).
Борох
У, гой!
(Вийшов).
Янкель
Ривко, і я зараз їду теж шукати гетьманового брата Грицька, – він тут з полком придержує прочан, – і наведу Грицька на слід цих двох козаків. Мені не приходиться їм помагать: взяв 100 талярів і край, бо коли Дорошенко довідається, що я їм помагав – повісить. А ти, Ривко, тут пильнуй: чи не запримітиш чого…
(Входе Хома).
Чортяка цього принесла! Він надто балакучий і буде тут стоять на перешкоді.
(Вийшов).
Ява 8
Ривка і Хома.
Хома
Здорова, Одарко! Бач, як я тебе полюбив: не купував у Лейби, а до тебе.
Ривка
Спасибі.
Хома
Ну й клятий, видно, твій чоловік – рудько: так, як вовк, баньками світить… а ти гарна молодиця, і як ти з ним живеш?
Ривка
Бо він добрий.
Хома
Якби був добрий, давно б собаки з’їли.
(Дає посуду).
Наточи, вип’єм з горя. Не пустили нас, Одарко, на той бік Дніпра! Женуть усіх назад, як овець туркам на заріз – гетьманів брат Грицько та черкаський полковник заступили ввесь берег і не пускають нікого на той бік Дніпра… А все-таки я цієї ночі утечу крадькома. Я вже не раз тікав.
(Оглядається).
Рудого нема, то я з тобою побалакаю. Тікаймо, Одарочко, зі мною! Чоловік у тебе рудий, злий; прийдуть турки, то й такого не буде – з’їдять, а тебе візьмуть магометяки, їй-богу візьмуть! Тікаймо!
Ривка
(сміється)
Тікайте самі.
Хома
Самому сумно, а жінку татари взяли, я ж тобі казав.
Ривка
Так ви женіться.
Хома
Нема, серденько, дівчат зовсім, – хочби тобі на насіння зоставили кляті магометяки: виловили всіх і забрали. Може, там де й є, а у нашій околиці хочби поганенька – нема! Як же його без жінки тікать? Занудишся! На кого ж я буду гроші зароблять, хто ж мені дозолить так до печінок, як жінка?
Ривка
А навіщо ж вам така жінка?
Хома
Привик. У мене була гарна жінка! Така жінка, що всі козаки хвалили, а вона була до всіх привітна, а тільки до мене ні, і все робила й говорила наперекір. Оце я, наприклад, скажу: «Холодно сьогодні!» То вона: «Чи ти не здурів – душно!» Знов кажу: «Дощ іде!» То вона: «Хіба це дощ? Мряка!» Кажу: «Собаки гавкають!» То вона: «Ворони крякають»!.. Я до неї завжди залицявся, а вона одно – пхека! «Я, каже, тебе шаную і шмаття тобі шию й мию, і їсти тобі варю, бо ти, каже, робітник добрий: ти й рибалка, і швець, і ткач, і музика – не тим, то тим заробиш, і я при тобі – пані. А якби, каже, ти був тончий та вищий, то я б тебе ще й кохала». – «Чого ж ти йшла за мене?» – питаю. – «Аби вийти, каже: вільніше гулять». – Жаль мене візьме за серце. Мучусь, мучусь, а потім і день і ніч працюю, а вона гуляє з козаками! Зароблю грошей та в Чигирин. Накуплю їй намиста, перстень, сережки, чоботи такі, що хочби й королівні, плахту, квітчату хустку – і принесу. «От тепер, каже, ти заробив кохання!» і починає мене кохать. Уміла кохать! Тільки найбільш тиждень покохає, і знову за своє!.. А щоб тебе магометяки взяли! А тепер от взяли – остався сам, і сум обгортає. Утічемо, Одарко: з виду ти скидаєшся на мою Устю – і я тебе буду на руках носить, а тільки кохай – це ж робота не важка!
Ривка
Та що це ти здурів, чи що? Я кохаю свого чоловіка і за гріх лічу навіть таку розмову, а терплю тільки через те, що я шинкарка. Йдіть собі геть з хати!
Хома
Чого ж гніватись? Не гнівайся! Я ж тебе не силую, а тільки просю!.. Добре твойому чоловікові, що ти його кохаєш. Така гарна – і кохаєш рудька! І-і добре, а мені ж то? Лукава була Устя, та й ту взяли шельмовські магометяки.
(Входе Грицько).
Ява 9
Ті ж і Грицько.
Грицько
Помагай біг!
Ривка
Спасибі!
Хома
Не хоче помагать! От ніяк не переберемося на той бік.
Грицько
Біда! Ми з того боку, нас два брати, і з нами стара, слаба мати. Були оце в гостях, провідували старшу сестру, – вона в Чигирині заміжем: а тепер не пускають і нас на той бік додому.
Хома
А за ким же сестра заміжем?
Грицько
А вам хіба не однаково?
Хома
Та я, бачиш, усіх знаю, через те й питаю.
Грицько
А мене знаєте?
Хома
Щось не по знаку… А як тебе на ім’я?
Грицько
Грицько.
Хома
Уперше бачу.
Грицько
Ну, то не всіх же знаєте!
Хома
Гострий!
Грицько
Ви краще порадьте, як перебратися на той бік, – заробите таляра.
Хома
Можна.
Грицько
О?! без жартів?
Хома
Далебі можна!
Грицько
Як же?
Хома
А так. Я рибалка: і човен у мене є, і сітка при мені. От ми увечері на Дніпр і гайда рибу ловить.
Грицько
Так, кажуть, і на тім боці тепер не пускають.
Хома
А, що там не пускають? Ми й самі проїдем. То коли багато людей, то можна запримітить гурт і не пустить; а як ти встережеш одного чи й трьох? Не буде ж варта і день, і ніч стрічкою стоять понад Дніпром.
Грицько
Це правда. Так згода?
Хома
Згода. Я й сам тікаю. Тільки от моя умова.
Грицько
Кажіть – яка?
Хома
Таляра я не хочу.
Грицько
Дам два.
Хома
Ні, і двох не візьму, а ти повинен на тім боці знайти мені таку дівку, щоб пішла за мене заміж і щоб кохала.
Грицько
Можна! Ви ще молоді і, здається, не каліка, то й двох знайду.
Хома
Я не магометяка – на що мені дві? Дві загризуть, а з двох я виберу одну… Коли ж не знайдеш ні одної, то мусиш за мною слідком ходить і лаяться цілий день, поки не оженюся.
Грицько
А бить же вас можна?
Хома
Як подужаєш, то чом же! Тільки не дуже бий, щоб не покалічив.
Грицько
Ну, дядьку, гаразд! Жарти жартами, а діло ділом. Скажіть насправжки, перевезете;
Хома
Кажу ж тобі, що й сам цієї ночи тікаю, а ти мені припав до серця, то хочби там що, а переправлю.
Грицько
Слухайте, шинкарко! Дозвольте нам стару матір привести сюди, щоб пересиділи до вечора, поки настане час.
Ривка
Заходьте. Як довго будете сидіть, займать місце, то заплатите 2 злоти.
Грицько
Заплатю. А ви, дядьку, сюди приходьте над вечір. Без жартів кажу – я й жінку вам достану на тім боці, і грошей дам. бо я, бачите, боюся, щоб часом маги ще тут не померли, а в нас же там хазяйство і старий батько жде й тривожиться за нами. Ми хазяїни давні, й побачите, як вам буде добре у нас… а оженимо вас, то й хату вам збудуємо.
Хома
Будь певен, над вечір зайду сюди. Хома не збреше: що скаже, те й зробе!
Грицько
І я такий: заклад до рук дам, що не збрешу!
Хома
Вірю! Я бачу, що ти хорошого роду. Піду ж я, бо мені треба розпрощатись – ми тут близенько гуляємо з товаришами. Отепер, Одарко, і я знайду собі жінку – сват у мене примітний, а тебе візьмуть магометяки, побачиш!
(Вийшов).
Ява 10
Грицько і Ривка, а потім Борох.
Грицько
Ви ж, тітко, не гнівайтесь, коли часом мати будуть стогнать.
Ривка
Давайте ще злота, і нехай стогне.
Грицько
Спасибі вам. Нате ж вам гроші.
(Дає).
А попоїсти у вас знайдеться що-небудь?
Ривка
Єсть хліб, смажена риба є.
Грицько
От і гаразд. А то на дворі сила людей, нема де спокійно примостити хвору.
(Входе Борох).
Так я зараз.
(Вийшов).
Ривка
Ну, що там робиться?
Борох
Гвалт стоїть: старшина велить, щоб верталися на свої оселі, а запорожці підмовляють, щоб не слухали. Дехто вернувся, а під возами сидить сила людей – полуднують.
Ривка
А чом же вони горілки не купують?
Борох
Мабуть, їм не до горілки.
Ривка
Накупились певно у проклятого Лейби, бодай його пархи осіли! Ну, що ж ти бачив там?
Борох
Кажу ж тобі – гармидер та й годі! І б’ються, і сміються, і плачуть, і танцюють – цілий ярмарок! А дівчат ні одної не бачив, самі баби.
Ривка
А Янкель де?
Борох
Літає на коні то сюди, то туди! Він – як скажений запорожець. Я його боюся!
(Входе Грицько, Зінько і Гандзя, пов’язана платком і по очіпку, і під бороду, так що лице зовсім закрите; її ведуть під руки, вона стогне).
Ява 11
Ті ж, Грицько, Зінько і Гандзя.
Зінько
(тихо)
Нема нікого. Отут аж спочинемо. Не забувай же, Гандзю, що ти і хвора і стара.
(Голосно).
Сідайте отут, матусю, в куточку!
Грицько
Ні, до столу веди, може вони їсти хотять, бо я хочу. Спасибі, шинкарка обіщала дать хліба й риби.
(Ведуть Гандзю за стіл).
Давайте ж нам, шинкарко, попоїсти.
Ривка
Дайте злот, бо як часом людей наб’ється багато, то я забуду, що кому давала.
Грицько
(дає)
Нате.
Гандзя
(за столом до Зінька)
Мені так душно, що я умліваю.
Зінько
(тихо).
Терпи, голубко.
Гандзя
Хочби з лоба платок зняти, бо їй-богу зомлію.
Грицько
Не можна, люба матуся, бо не дай бог продме, то ще гірше голова болітиме.
Гандзя
Ой, боже мій, що ж то буде, як я зомлію.
Грицько
(тихо)
Тоді винесемо на вітер, а як розкутаєшся, зараз пізнають, бо Гандзю певно скрізь шукають.
Зінько
Може б на вітер винести матусю, бо щось їм млосно в хаті.
Грицько
Шинкарко! Чи нема у вас хлівця якого або ванькірика? Ми б собі там місце знайшли, а то матері душно в хаті.
Ривка
То нехай роздягнеться.
Грицько
Не можна: зуби сильно болять і голова.
Ривка
Єсть повітка, але там скоро коней поставлять.
Гандзя
(до Зінька)
Поки коней нема, я б гам розв’язалася, може ж хоч трохи легше мені буде.
Грицько
(до Бороха)
Ти тутешній?
Борох
Тутешній.
Грицько
(до Ривки)
То нехай він нас проведе під повітку, поки ще коней нема.
Ривка
Дайте ще 10 шагів, бо то окреме місце; може б хто коней поставив, а ви там будете сидіть.
Грицько
(дає)
Нате.
Ривка
(до Бороха)
Поведи їх у повітку. Нехай там сидять, де стоїть біда і повозка. А як будете сіно під себе стелить, то дасте ще 5 шагів.
Грицько
Як будемо, то дамо. Ходім, матусю.
(Зінько і Грицько беруть Гандзю під руки й виводить з-за столу. Входить Улас, Явтух і Янкель).
Ява 12
Ті ж, Улас, Явтух і Янкель.
Улас
Ніякого сліду: і араби, і Гандзя – як у воду канули!
Гандзя
Ой!.. Чув?
Грицько
Це нас шукають.
Гандзя
Ходім мерщій, поки не пізнали.
Грицько
Не можна ж бігти, – удавай хвору.
Янкель
Проскочили раніше на той бік.
Улас
Грицько.
Зінько
(про себе)
Улас і Явтух! Пропали!
Грицько
Який там у бісового батька Грицько! Відчепись, я тебе уперше бачу… Тут ось ледви диха мати, а він дорогу заступає. Зійди з дороги, нам треба вивести хвору на повітря, бач задихається.
Улас
Стій!
Зінько
Геть з дороги!
(Штовхає так, що Улас поточився).
Явтух
(стає на дверях і вийма шаблю).
Борох
Уй!
Янкель
Цить! Біжи зараз до полковника Грицька Дорошенка, – він на могилі, – скажи йому, що Гандзя тут!
(Борох пішов).
Грицько
(до Явтуха)
Одійди від дверей!
Явтух
Стій, рубатиму! Ви нас обпоїли чимсь, украли трьох арабів в Димері, а ми за вас в одвіті перед паном.
Грицько
Брешеш, як собака! Ми зроду в Димері не були і тебе перший раз бачимо.
Улас
(виймає шаблю і стає на порозі)
Не пустимо! Це Гандзя з вами.
Гандзя
Ой, умліваю.
Грицько
(вихоплює з-під поли пістоль)
Не доводьте до гріха, пустіть, – мати умирає.
Янкель
Чуєте, на що вам ця суперечка? Розв’яжіть матір, нехай подивляться, що стара баба, тоді побачать, що вони помиляються.
Зінько
(заступає Гандзю і вихоплює ніж)
Пропустіть матусю на вітер! Уб’ю першого, хто шлях заступе!
(Бере Гандзю за руну).
Ходім.
Грицько
Стій, брате! І ми уб’єм, і нас уб’ють! Ось люди нехай розсудять.
(Біжить до війна і кричить в кватирку).
Гвалт, рятуйте, рятуйте, хто в бога вірує!
Ява 13
Ті ж і всякі люди. Люди один по другому підбавляються, потім на репліку «Розв’язуйся, Гандзю» вбігає Хома. Тим часом поки люди входять в корчму.
Грицько
(до Гандзі і Зінька)
Нічого не поможе. Треба Гандзю людям показать і просить, щоб заступились.
(Зінько і Грицько садовлять Гандзю на лаві, заступаючи її собою)
Рознизуйся, Гандзю!
(Гандзя помалу розв’язується. Вбігає Хома і з ним ще люди).
Хома
Що за гвалт, в чім тут діло?
Ті, що з Хомою увійшли
Татари чи турки кого грабують?
Улас
Ні, тут всі свої люди! Піймали злодіїв, що трьох арабських коней дорогих у нашого полковника украли.
Грицько
Гей люди добрі, заступіться! Перед громадою брехать не буду, як перед богом правду вам скажу.
(Бере за руку Гандзю. котра вже розвязалась, і виходе перед люди).
Ось, гляньте, це моя рідна сестра, а його молода.
Всі
Яка ж хороша!
Янкель
(до Ривки)
Я зразу догадався, що це Гандзя, і послав Бороха за гетьмановим братом Грицьком.
Грицько
Мою сестру, Гандзю, викрали з дому якісь харцизи. Гетьман хотів її султанові послать, а полковник Пиво з польського Димера украв її у гетьмана; а ми з ним вдвох викрали від пана, і щоб утікти, взяли панських коней, але вони в путі подохли, бо сильно утікали. А ці люди (показує на Уласа її Явтуха), панські слуги, гналися за нами, пізнали тут і хочуть однять назад сестру, щоб панові в гостинець повезти. Рятуйте, люди добрі! Нехай татари крадуть силоміць дівчат, а тут сором буде всім, коли рідну мою сестру, а його молоду з вашого примусу віддамо панові з Димера на потіху.
Хома
Не віддамо! Геть пішли, харцизи!
Всі
Повбиваймо, як собак!
Хома
Мало того, що магометяки похапали в ясир усіх дівчат, та ще й самі будемо однімать у молодого молоду, у брата сестру, у матері дитину? Не попустимо цього!
Всі
Не попустимо!
Улас
Люди добрі, опам’ятайтеся! На віщо нам дівка? Нам дівки не треба – вони коней покрали, а ми за тих коней в одвіті будемо.
Грицько
Не слухайте їх, чесна громада! Ми не злодії, коней ми не крали – присягаємо! А визволяючи сестру з неволі панської, для того, щоб утікти, взяли на стані панських коней! Так за це ж і бог, і закон, і люди простять! Коли душу чоловічу рятують, то хто ж скотину пожаліє!.. Тікали ми на панських конях прудко й загнали їх, втікаючи, – вони подохли!
Хома
Чорт їх побери, аби душу християнську з неволі визволити! Не бійтесь, ми не дамо ні вас, ні дівки.
Всі
Не дамо!
Хома
Беріть сестру, ходім до Дніпра: ви з того боку, вас пропустять, і я перевезу. Ходім усі, щоб заступитись, коли треба, а по дорозі ще зачепимо людей!
Один із гурту
Ходім, ходім! Не дамо харцизам знущатись над людьми!
Всі
Ходім!
(Вбігає Борох).
Ява 14
Ті ж і Борох, а потім полковник Грицько Дорошенко з серденятами.
Борох
Пан полковник Грицько сюди йде.
(Серед народа:)
«Гетьманів брат», «Грицько Дорошенко», «Полковник».
(Входе Грицько з серденятами – всі розступаються).
Грицько Дорошенко
Добридень, братове!
Хома
(а з ним другі, кланяючись)
Доброго здоров’я, пане полковнику.
Зінько
Отепер пропали!
Грицько
Сестро, заступайся сама за себе, тобі зручніше.
Грицько Дорошенко
О, Гандзя! Здорова, рибко! Що ж це ти задумала тікати від дядька з гультіпаками?
Гандзя
Від якого дядька я тікала?
Грицько Дорошенко
Бач, до чого дурний розум доводить! То я тобі уже не дядько?
Гандзя
Я вас перший раз бачу!
Грицько Дорошенко
От яке зіллячко викохав! Нічого, добра дівчинка!.. А хто тут з нею утікав і хто гнався?
Янкель
Оцей, оцей, оцей і оцей!
Грицько Дорошенко
(до серденят)
А беріть їх всіх у Чигирин, нехай сам гетьман діло це розсудить!
Гандзя
Все брехня! Рятуйте, люди добрі! Мене до турка одіслать хотять султанові на подарунок.
Хома
На ж тобі! Племінницю – султанові дарує.
Грицько Дорошенко
Яке верзе лукава дівка! Дума, що так їй і повірять. Ач, як розпаскудилась! Ведіть її і всіх до гетьмана на суд.
Хома
Що ж, коли гетьман розсудить, то нам нічого вплутуватись… та ще й рідня – племінниця!..
Всі
А так.
Гандзя
(обнімає Грицька)
Братику!
(Обнімає Зінька)
Милий! Прощайте!.. Краще б мені було у пана зоставатись – ніж до султана йти в гарем.
Зінько
Не дам своєї милої на поталу, не дам!
(Обнімає Гандзю і держить ніж в руках).
Грицько Дорошенко
(моргнув серденятам)
Що це ти, хлопче, здурів, чи що?! Подумай, що ти робиш: ти против гетьмана йдеш! Та за це гетьман має право смертію тебе скарати!
(Один з серденят хватає Зінька за руки, той випускає Гандзю, її оточують, а Зінька в’яжуть).
Бач, який! На гетьмана ножа підняв! Ведіть їх у Чигирин, а Гандзю посадіть у мій ридван.
(Виходить, за ним Янкель і Борох).
Гандзя
Прощай, милий! прощай, брате!.. В гаремі у султана краса моя зав’яне і посічеться русая коса! Чує моє серце, що я ні вас, ні матінки, ні України – во віки не побачу!
Грицько
Сестро, не тужи! Одняли тебе від ляха ми, то не попустимо, щоб ти поневірялася у турка.
Зінько
Хіба що смертію скарають!
Завіса