Дія перша

Іван Карпенко-Карий

Простора хата. Обстанова корчми. На сцені нема нікого.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6

Ява І

Юліан і Кузьма (входять).

Кузьма

Гей, хто тут є, давайте їсти!

Юліан.

Нема нікого – підожди!

Кузьма.

Не ждеться, їсти хочу, як той пес!

Юліан.

Не пропадеш, ти ж цілий хліб із’їв, проснувшись.

Кузьма

Коли то ще було, та й що мені той хліб один. Тепер пора поснідати.

Юліан

Тут ми достанемо харчів доволі, бо це корчма найкраща, а поки що давай лиш гроші ми полічим.

Кузьма

Лічи вже ти, а я лічить не вмію. Ось всі.

(Подає гаман).

Юліан

(висипає червінці на стіл, хутко лічить і згортає в гаман).

П’ятдесят червінців. А скілько ти людей ограбив за ці гроші?

Кузьма

Задавив трьох крамарів і двох проткнув.

Юліан

Багато треба ще людей зарізать і ограбить, щоб одкупить мені назад молдавське господарство, а ще як при такій роботі нас піймають, то й ми на шибениці десь сконаєм. У мене, Кузьмо, інша є тепер мета; поїдем ми з тобою на Вкраїну.

Кузьма

Дай мені попоїсти, а наївшись, я поїду з тобою хоч і до самого чорта.

Юліан

Нагодую, потерпи. Довідався я, що на Вкраїні живе Платон-полковник, як кримський хан, багатий; його багатство хочу я до рук своїх прибрати, а золотом Платона добуду в Цареграді султанський фірмам на батьківський престол молдавського господаря! Чого ж ти вивалив так очі? Слухай далі. В Платона, кажуть, є сестра Ялина, і їй достанеться усе Платонове добро. Так от ми звідсіля поїдем прямо до Платона, і там ти мусиш буть богобоязним, тихим і смирним як ягня, щоб не довідавсь хто, що ми вовки в овечій шкурі.

Кузьма

Аби було що їсти, то я наїмсь та й зараз спать, а сонний я все одно що мертвий, нікому лиха не зроблю!

Входе Настя і молодиця.

Ява II

Юліан, Кузьма, Настя і молодиця.

Юліан

Насилу ми тебе діждались.

Настя

Вибачайте! Сьогодні день такий удався: тілько що вирядила чумаків, а тут козацтво, як те птаство у вирій налетіло.

Юліан

Давай же й нам коновку меду і попоїсти, що там є.

Настя подає коновку меду, а молодиця хліб, миску холодцю. Кузьма сіда до публіки спиною і їсть, Входять козаки.

Ява III

Ті ж, Мартин, Максим і козаки. (Козаки сідають за другий стіл).

Мартин

Гей, шинкарко Настусю! Меду!

Настя

Чого дереш горлянку! Коли ще крикнеш раз, то витурю із хати к бісу!

Мартин

Ну і турни, хіба мені уперве ночувати надворі? Дурна, що сердишся; а хто ж тебе кохає так, як Мартин?

Настя

Коха! Ха-ха! Бубир кохає щуку.

(Ставить мед на стіл).

На!

Мартин

Давай!

(Хвата Настю і цілує).

Настя

Чи бачив хто такого бузувіра? Цілуй он краще пляшку, то, може, порозумнішаєш.

Мартин

(цілує пляшку).

Ой пляшечко, пляшечко! Хоча й солодкий в тобі мед, а тільки ти не Настя, ні, ти лиш до любощів присмака, Настуся ж – любощі самі, і цілувать її готов до смерті я! Будь здорова, чорноброва!

Настя

Здається, і вітру немає, а млин Мартинів меле, хоч чорти батька зна що, а меле. Який мірчук береш?

Мартин

Поцілунок, моє серденько!

Максим

Годі! Бо вже вуха болять. От на весіллі ще в Данила молоти будеш скільки влізе, поки язик від меду не розмокне.

Настя

То у вас там новина, чого ж не хвалитесь? Ну, ну, розкажіть же і мені цікаву новину! З ким же Данило жениться?

Мартин

Ага! Забилось серце, шкода Данила? Ти думаєш, що нічого не знаю? Але не лякайся, я не ревнивий, бо ти привчила вже мене до зради.

Настя

Максиме! Ти б замість гудзика пришив за вуха до жупана Мартинову таракуцьку, нехай би торохтіла!

Сміх.

Максим

З Ялиною, з Платоновою сестрою.

Настя.

Он що!

(Порається).

Юліан

(перестає пити, про себе).

Виходить, я спізнився.

(До Кузьми, котрий умина, як кажуть, аж за вухами лящить).

Не плямкай так губами, бо не чуть, що там говорять!

Кузьма

(умина).

Смачний холодець!

Настя

Набере добра Данило від Платона, що з діда-прадіда в льохах, та у коморах, та у степах наховано і надбано! І червінці, і таляри бочонками, кажуть, стоять!

Максим

А коней скілько, а волів, овець і не злічить.

Юліан

(наслухав, про себе).

Досадно, тричі досадно.

(До Кузьми).

Не плямкай так губами!

Кузьма.

Коли ж смачний холодець.

Юліан.

Насте, дай меду!

Настя подає.

Мартин

Юліан, єй-богу, Юліан.

Максим.

Та що він кум тобі чи брат, що ти зрадів так дуже?

Мартин

Козарлюга, бра, завзятий, а мед п’є, як добрий віл чумацький воду. Він почастує й нас.

Максим

А звідкіля ж ти його знаєш?

Мартин

На Січі познайомився позаторік.

Настя

(подає Юліанові мед).

А хто ти, козаче, я тебе уперве бачу.

Юліан

Я? Юліан, а це – Кузьма Мамай.

Кузьма

Що хоч давай, усе поїм.

Юліан

Дай йому ще миску холодцю.

Настя

Ганно, холодцю!

Ганна подає

Кузьма

І цілий хліб!

Юліан.

Тільки не плямкай губами!

Кузьма

Смачний-бо дуже холодець!

Мартин

Настусю! Та годі тобі залицятись до січовика, бо я не видержу, я ревную.

Настя

Відчепись, маро!

Юліан

То став, Настусю, меду козакам, і я пристану до їх гурту.

Настя

Ганно!

(Подає мед).

Мартин.

Здоров, Юліан!

Юліан

(дивиться на нього).

Ага. Пізнав, пізнав, хоч і забув, як звуть.

Мартин

Мартин же і досі.

Юліан

Не погребуйте, панове, медом.

Мартин

Чим іншим, а медом козаки не гребують ніколи. Ти пам’ятаєш, як позаторік на Січі празникували поворот з Кафи, де і тебе, Юліане, прославляло товариство за твою одвагу молодецьку?

Юліан

Пам’ятаю.

П’ють.

Кузьма

А чи не можна б ще холодцю?

Настя

Їж на здоров’я. Ганно, чуєш?

Ганна

Зараз!

(Подає).

Ще лусне.

Юліан

А як же там у вас преславний наш козак полковник ваш Платон живе?

Мартин

Як слід полковникові, добре! Та й що йому? Чого недостає? Оце ми їдемо на Січ до кошового від Платона просить, щоб нам поміг татар провчить хоч трохи і піджидаєм тут Данила Гордієнка, коли чув, що сестру Платонову засватав.

Юліан

Так це, виходить, певна річ, що вже Платонова сестра йде заміж за Данила?

Мартин

І рушники за нього подавала, і ми на сватанні пили! Повернеться Данило з Січі, тут зараз і весілля, коли в поход не рушим.

Юліан

А та ж сестра Платонова вродлива дівчина?

Настя

За це вже я тобі скажу, бо наш Мартин без смаку.

Мартин

А так, правда! Глянь, я в неї закохався, як чорт у суху грушу.

Юліан

О, коли так, то й Мартин ма добрий смак.

Настя

Та бреше він, не вір йому! Мартин однаково коха усіх на світі шинкарок, аби йому за мед та за горілку гроші боргували.

Всі сміються.

Кузьма

А чи не можна б ще холодцю?

Настя.

Нема, серденько.

Кузьма

Смачний холодець, перекусив гарненько! Піду до коней. Упоравшись, я свисну! Чуєш?

Юліан.

Чую!

Кузьма пішов.

Настя

Ну й їсть! Де ти його доп’яв?

Юліан

Це мій приятель, родом татарин. Він сорок татар своїх зарізав, за це його повісив бей у Кафі. Тут нагодився я і з шибениці його зняв для жарту, а він взяв та й ожив і з того часу, як пес до чабана, прилип до мене.

Настя

Такого пса держати біля себе небезпечно, того й гляди: хазяїна заріже й навіть з’їсть.

Юліан

(сміється).

А чого доброго. Тільки він мене боїться, бо лічить характерником. Та цур йому, тому Кузьмі, розмову перебив… Так розкажи ж мені, Настусю, яка сестра Платонова на вроду, бо я про неї чув, що дуже гарна.

Настя

Як ясная зоря на небі.

Юліан

Ого!

Настя

Та що й сказать, така вродлива, що хто її побачить раз, повік вже не забуде Ялининих очей, що ніби манять кожного до себе і наче хочуть щось ласкаве сказать, та тільки усміхаються.

Всі

Правда, правда.

Мартин

Ай, Настя! Що за молодиця, не заздрісна ні краплі! Сама хороша, як весна, піди ж ти, як дівку похвалила!

Настя

Мартине, відчепись! Бо, єй-богу, качалкою по спині потягну.

Мартин

Хоч убий, а ти таки гарна.

Настя.

Тьфу!

Юліан

Щасливий же Данило, що таку дівчину візьме за жінку.

Настя

Ще й добро усе, що мають від батьків, достанеться одній Ялині, бо наш Платон не жениться ніколи.

Мартин

Хіба тобі він присягався?

Настя.

Атож.

Мартин

От вража молодиця, як зневажа мене. Зальоти до всіх чинить, та ще й у вічі признається.

(Сміється).

Юліан

Мабуть же, й Данило козак моторний, що висватав таку хорошу, родовиту й багату дівку.

Настя

Ой Юліане, Юліане!.. Мабуть, ти їхав до Ялини, що так цікавишся і нею, і її молодим Данилом.

Юліан

Може!

Настя

Опізнився!

Юліан

Та хто його ще знає, як то буде.

Настя

Ого, який ти подухалий!

Юліан

Та я жартую! Нехай їм враг з тими дівчатами хорошими, навіщо нам вони здалися? От молодиці гарні – інша річ! Так, Мартине?

Мартин

Особливо такі, як Настя.

Максим

Козацька жінка – ось!

(Показує на шаблю).

Принаймні не зрадить!

Настя

Як у чиїх руках.

Максим

Та так. Тілько на мою думку – жінка ярмо, а ще як підуть діти, то плуг тяжкий, тягай його, поки не здохнеш!

Юліан

Без слави цілий вік! Вип’ємо за такі розумні речі!

П’ють.

Настя

Стривайте лиш, хтось під’їхав!

Чуть свист.

Юліан

Це мій Кузьма упорався з кіньми та звістку свистом подає.

Ява IV

Ті ж, Данило і козаки.

Данило і козаки

Добривечір!

Настя

Просимо, просимо щасливого Данила в хату! Поздоровляю засватавшись.

Данило

Спасибі, голубко Насте, спасибі! Ну, давай горілки нам, пива, меду.

Мартин

Ой як же любо ти балакаєш, Данило! Зараз видко, що ватаг! А ось з нами злигався січовик, лицар Юліан преславний, що Кафу підпалив, коли ти пам’ятаєш.

Данило

То вже даремно, там не один Юліан був, щоб йому всю честь за Кафу віддавать, у Кафі лицарів було чимало.

Юліан

Тілько тебе там не було.

Данило

А ні. Але що з того? Відомо всім: між славними був славний там полковник наш Платон, которий не раз ходив з козацтвом слави добувати на орду, не раз в степах із нею він стинався, а пісня йде, що й сам Платон був у неволеньку попався! Так бач, який то лицар єсть полковник наш Платон! Він і в неволі був, і з неї визволився знову, і знову бив татар не раз! Так він, панове, і Кафу підпалив. За здоров’я нашого полковника, преславного козака Платона!

П’ють.

Дехто

Та так!

Юліан

Данилового шурина, що сестру свою, хорошу як сонце, за нього віддає, а ще в додачу скарбами й добрами усякими без ліку зятя свого наділяє! Так, так! Ти маєш рацію хвалить Платона і без пісні, але не маєш рації судить других, що не менш Платона крові пролили за віру Христову.

Дехто

Та так!

Настя

Коли б вони ще не зчепилися.

Юліан

Меду! Я, панове, Юліан з преславного Запорожжя братчик і, хоч не славен так, як ваш Платон, і пісень про мене ще не зложено, бо ще занадто молодий, так, може, й зложать, а от що за Данила пісень не будуть кобзарі співать, то певно!

Данило

От уже й видко, що ти хваст! Чого ж то так, що як про тебе, то й пісня буде, а про мене ні?

Юліан

Бо той, кому у церкві заспівають «Ісаія, лікуй!» – вже не лицар, а куделя, з котрої всякий надібок баби прядуть у хазяйство.

Данило

З такої голови, як от твоя, навіть і куделі не зробиш.

Юліан

Не знаю, яка у кого голова, а тілько я жартую, а ти лютуєш і вже силкуєшся мене кусать.

Данило.

Я всяке падло не кладу на зуби.

Юліан.

Як?

Данило

В петрівку другий раз скажу.

Настя

(поспіша зайнять суперечку, ставе мед на стіл).

От добрий мед! Запийте суперечку; чого ви сварку завели, неначе ті брати, що ділять батьківське добро?

Юліан

І справді так! Але буває, знаєш, час такий, що чоловік запалиться з нічого і всякий жарт до серця приклада. Тікай тоді від нього, бо не то що, а й за мухою малою готов він з шаблею кривою ганятись на коні, коли вона його роздражнить.

(Сміється).

Сказано – лицар!

Данило

І попадає шаблею він в муху?

Юліан

Буває промахнеться і сам себе в коліно влучить?

Данило

Коли на твоїм порожнім лобі сяде муха, я поручусь, що муху надвоє розкраю.

Юліан

А на твого лоба не сяде й муха, бо бачу я, що меду мало там, коли ти жартувать не вмієш.

Ява V

Ті ж і Кузьма (на порозі).

Данило

Противний твій язик гірш гадини мені здається і всякий жарт твій, мов жало, пуска отруту; я ж шаблею далеко краще повертаю, ніж язиком. Коли охота, спробуй!

(Вийма шаблю).

Кузьма

(вийма ніж, підходе до Юліана).

Проткнуть?

Юліан

Іди до коней.

Кузьма

(хова ніж).

Коли погано буде, свисни.

(Пішов).

Данило

Що ж? Нема до шаблі, знать, охоти, бо легше белькотать?

Юліан

Ні, пане брате! Я шаблею орудую далеко краще, ніж язиком: хто з нас поліг би тут – не знаю. А знаю я одно: мені нема чого жаліть, та й за мною жалкувать ніхто не буде; тебе ж жде молода, котру, може, ти ще й кохаєш, і я б зробив би велику дурість, коли б одняв у неї таку чудову куделю, як от ти! Сховай лиш краще шаблю, та помиримось, та вип’ємо, а битися ще вспіємо на шаблях, бо я поїду на Україну і побуваю у Платона, то, може, одіб’ю ще в тебе молоду, тоді хоч і поміряємося на шаблях!

Данило

Не варт з тобою говорить! Тепер я бачу, що ти на жарти тільки здатний і виклепав сорочий свій язик, як косу, коси ж усякі дурощі собі на втіху, а я не буду гаяти з тобою часу! Прощай козак-сорока! Товариші, гайда в дорогу!

(Пішов, за ним ті козаки, що пізніше приходили).

Ява VI

Юліан, решта, потім Кузьма

Юліан

Прощай, ми ще побачимось, я певен!.. Пальоний ваш Данило.

Всі

(понуро).

Та так.

Входе Кузьма.

Кузьма

Ідем!

Юліан

Зараз! Коновку меду! Пий, Кузьмо, за удачу.

Кузьма

(п’є без передиху коновку).

А! Мед добрий, а холодцю ще з’їв би з миску.

(Витирає губи полою і виходе).

Не гайся!

Юліан

Пани браття! Чому ж ви мовчите? Чи кров від меду вже загусла, чи суперечка вам моя з Данилом сум нагнала? Меду! К бісу все! Нехай лихо журиться, нехай ламає зуби злий, а у кого кров козацька грає, хто товариство любить, як братів, хто рад віддать посліднєє музиці, щоб заграла, і вміє вчистить так, щоб аж земля стогнала і вітер щоб свистав від вивертів ногами, хто усміхається всьому, від того зле тікає і весело йому!

Подають мед, п’ють.

Всі

(весело).

Та так!

Мартин

От козак! Поцілуємося!

Цілуються.

Люблю я слухать, коли хто так балака, як Юліан!

Настя

Їдь, справді, до Платона. Єй-богу, ти так говориш гарно, що Ялина уп’ється мовою твоєю і сп’яну згодиться замість Данила та бути за тобою.

Юліан

О, коли б Ялині я та так припав до серця, як ці твої слова, Настусю, мені припали до душі, тоді б червінців мірку тобі дав за милеє пророкування! А це завдаток. Наставляй фартух.

(Сипле Насті гроші у фартух).

За все доволі?

Настя

Спасибі! В десять раз більше ніж слід.

Юліан

Прощавайте, побачимося ще, я їду прямо до Платона.

Всі

Їдь здоров.

Настя

Оце запорожець, так-так!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 57 – 66.