Дія друга

Іван Карпенко-Карий

Світлиця у Платона, хороші перські килими і зброя всяка на стінах.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8

Ява І

Ялина і Марта

(шиють і співають).

Ой, були в вдови дві дочки, (2 р.)

Обидві вони квіточки.

Старшій минає двадцять літ, (2 р.)

Меншу сватають, старшу ніт.

Ой, ходім, сестро, до броду, (2 р.)

Та й подивимось у воду.

Та й подивимось у воду, (2 р.)

Котра з нас краща на вроду.

Старша меншую турнула (2 р.)

Та й в тихий Дунай упхнула!

Ялина

Господи, яка ця пісня страшна! Сестра упхнула свою рідну сестру у воду з заздрощів! Тут далі треба, щоб співалося, що душогубку грім зараз вбив, принаймні легше було б на душі.

Марта

А може, її грім і вбив потім, та тілько пісня про це мовчить… От ти кажеш з заздрощів, а мені ж здається, що вони удвох кохали одного, а той – кохав одну, меншую… От старша збожеволіла від кохання та й втопила свою сестру… Ох, кохання зможе все! Подумай: що б ти зробила, якби я відбила од тебе Данила.

Ялина

Я?.. Нічого, от єй! Хоч я і засватана з Данилом і рушники за нього подавала, а коли б він, вернувшись з Січі, одкинувся від мене і взяв тебе чи другу, то я б ні краплі не сумувала.

Марта

Бо, певно, ти Данила не кохаєш?

Мовчать.

Ти не соромся, скажи по правді, кохать не сором! Кохаєш чи ні?

Ялина

Та я не знаю. Від тебе і від других дівчат я чула про кохання, і в піснях співається про це, а що то єсть кохання, того не знаю я, єй-богу! Мені здається, що я однаково люблю усіх, а брата Платона більш усіх.

Марта

Ні, сестро, ні брата, ні неньку, ні батька, а нікого в світі кохати так не можна, як козака, котрий до серця припаде!

Ялина

Щоб то кохати так чужого, як рідного, можна – не вірю!

Марта

Для чого ж ти покинеш брата, вийдеш за Данила і будеш вік з ним жить?

Ялина

Це закон.

Марта

Через кохання й шлюб законом став, бо нема у світі кращого, милішого нічого, як щире святе кохання, а потім шлюб з коханим.

Ялина

Може.

(Пауза).

А ти кохаєш, сестро?

Марта

Ох! Два роки вже мучуся, і пропадаю я за милим, а він, мій милий, і не зна, що я його кохаю.

Ялина

Так чом же ти йому не скажеш?

Марта

А ти б хіба сказала?

Ялина

Сказала б. Адже кохать не сором?

Марта

А як мене він не кохає і в вічі засміється?

Ялина

О, це образа!.. Так ти б пішла до баби-чарівниці, щоб одшептала, навіщо ж мучитись даремно?

Марта

Ні, не хочу! Коли його побачу, то любо жить на світі, коли ж не бачу, то любо мучитися за ним.

Ялина

І мучитись любо?

(Зітхнула).

Яке ж кохання те хороше, Марто!.. Я хочу кохать.

Марта

Навряд чи будеш ти кохать.

Ялина

Буду, буду!

Марта

Хіба любитимеш Данила, як жінка чоловіка.

Ялина

Ні, я хочу кохать і я буду кохать! Яка ж я рада, що ти мені одкрила очі! Сестриченько, скажи мені: кого кохаєш ти?

Марта

А ти ж мовчатимеш, не скажеш другому нікому?

Ялина

Ото, нехай бог боронить, за кого ж маєш ти мене, що думаєш, я буду славити тебе проміж людьми?

Марта

Гляди ж ти, пам’ятай, що обіщалася мовчать… Кохаю брата я твого Платона.

Ялина

(радісно).

Брата, Платона?

Марта

Його… Коли вернувся він торік з походу і визволив тоді людей багато з турецької й татарської неволі, його я бачила між всіма козаками на воронім коні… Він вимучений був походом, але ж сіяв як місяць між зорями! І з того часу забуть його не можу, а ще мені здається, що кожний день я більше й більше його кохаю!

Ялина

Моя голубко, Марто! Яка ти гарна, коли говориш палко так про своє кохання до Платона! О, тепер, я бачу, що кохать можна і чужого. Яка я рада, яка я рада!

Ява II

Ті ж і Платон.

Платон

(входить на слова «яка я рада». На дверях).

Чому ти так радуєшся, сестро?

Ялина

Коли б ти знав, і ти б радів.

Марта

(тихо).

Ялино, що ти, бог з тобою!

Платон

Цікаво! Здорова, Марто! Що це ти відцуралась нас, давно я щось тебе не бачив.

Марта

Хіба тобі до мене? Хоч і прийду – не помічаєш, а я частіш ніж слід буваю у Ялини.

Платон

Та я б радніший був, щоб помічать таких, як ти, гостей хороших… та нема часу сидіть дома! Так чого ти радувалася так, Ялино, чи не одібрала ти поклона від Данила, чи, може, про весілля тут своє розказувала Марті?

Ялина

Ні, не вгадаєш.

Платон

Поки не скажеш, не вгадаю.

Ялина

Ти хочеш, щоб я була щаслива, щоб вийшла заміж за Данила? Хочеш?

Платон

А ти хіба не хочеш? Ти ж сама вже подавала й рушники за нього.

Ялина

Правда. Тепер я хочу, щоб ми разом з тобою були щасливі, щоб ти женився теж. От би я була рада, коли б ми справили твоє й моє весілля разом!

Платон

Оце так! І звідкіля тобі таке у голову залізло? Це, певно, з Мартою удвох ви вигадали такий жарт, щоб посміятись надо мною?

(Жартовливо).

Ач, сороки!

Марта

Мені й на думку не спадало так жартувати над тобою! Ялина плеще дурощі, а ти її не слухай!

(До Ялини).

Я не сподівалась від тебе… Прощай, Платоне, прощай, Ялино, мені додому треба йти, щоб часом мати не сварились.

Ялина

(стає на дверях).

Ба не пустю! Держи її, Платоне, удержиш – щось скажу.

Платон

(трохи придержує).

Та постривай-бо справді, Марто! Нехай поскаче трохи козеня! Веселою й жартливою такою мені ще не доводилося бачити Ялину.

Марта

Ялино! Ти ж слово подала мовчать, я гніватись буду на тебе, коли зламаєш слово.

Ялина

Коли скажу тому, кому сказати слід давно, то тим я слова не зламані бо обіщала я мовчать перед людьми чужими.

Марта

То ти така, пусти мене! Не подруга мені ти більше.

Ялина

А сестра?

Марта

Єй-богу, буду плакати з досади… Пусти!

(Хоче йти).

Ялина скаче на дверях.

Скажи, Платоне, їй, щоб так не пустувала.

Платон

Ой, тут є цікавого багато. Ану сідай лиш, Марто, я буду слухать вашу суперечку і, може, помирю.

(Бере Марту, та легенько одпихає, він садовить її на дзиглик).

Не опинайся-бо, сідай! Ну, Ялино, тепер сваріться, а я послухаю.

Ялина

Нема між нами сварки ніякої. А от що, любий брате, тебе кохає Марта вже два роки й соромиться тобі сказати про це! Та не соромся-бо, сестрице, адже кохать не сором. Вона не може жить без тебе і за тобою пропадає! Де ж кращую від Марти жінку ти знайдеш, братіку, для себе? Посватай ти її та й живіть укупці, нехай вас бог благословить, як я благословляю вас обох! Ти так казав, як благословив мене з Данилом, тепер же я тебе благословляю! Чого ж ви мовчите?

Платон

Вислухай мене, Марто! Не хитрий я з дівчатами в розмові, і все здавалося мені, що через літа і суворість ні одне серденько дівоче до мене щиро не озветься. Тепер же бачу я, що воля божа єсть на все: сестра знайшла мені жону і смілостю дитячою своєю мені одваги надала балакати про це з тобою, Марто! Не будем же терять слушного часу. Кажи: коли кохаєш справді щиро, то будь мені жінкою!

Ялина

Кажи, сестриченько, кажи!

(Одводить руку її від очей).

Марта тихо привстає.

Марта

(через сльози).

Щастя й радість мене задавлять. Не можу вимовить, що тут… Ялино, ти ж знаєш все, я все тобі сказала, Платонові ж сказати того у вічі, що я тобі сказала, одразу не посмію.

(Бере Ялину за руку).

Ялино, сестро, рибко! Я більш життя свого люблю Платона, твого брата!

(Заливається слізьми, обнімаючи Ялину, котра теж плаче).

Ялина

Не плач, Марто, не плач, сестро, ми разом повінчаємось і одбудемо весілля разом!

Платон

Ялино, Марто, годі, заспокойтесь! Я завтра і старостів пришлю до Марти. А може, батько не згодиться?

Ялина

Що там про це?.. Ти пам’ятаєш, братіку, як ти звелів мені поцілувать Данила? Ну, а тепер моя черга приказувати тобі: цілуй, Платоне, Марту!

Платон

А може ж, Марта не захоче… Марто! Що ти на це скажеш?

Марта

(соромливо).

Та коли приказує Ялина, то… треба слухать.

Платон підходить.

Ялина

Ну! Який-бо ти несміливий, татар січеш, яК ту капусту, а Марту от боїшся поцілувать! Ну ж, сміливо!

Марта й Платон цілуються.

Отак! А тепер випить треба, без могоричу ж не можна, кажуть.

Платон

Та ти переродилася, Ялино, і виросла за ці два дні, а я тебе дитиною лічив!

Ялина

А ти хіба не переродився? Бач, як сяють очі! Я хочу так кохать, як Марта, і це одно бажання зробило смілою мене! Я ж зараз.

(Побігла).

Ява III

Платон і Марта.

Платон

(підходить до Марти, бере її за руку).

Марто! Давно тебе я знаю, а тілько в перший раз тепер бачу, що ти хороша, як квіточка в зеленому гаю, і як весна в своїм розкішнім веснянім уборі до себе маниш душу ти мою.

Марта

(закохано).

Козаче мій, мій лицарю хоробрий, мій князю молодий, як любо слухати мені оці слова від тебе. Найкращий ти одвагою своєю, своєю славою у рідному краю, то де ж тобі звертать було увагу на дівчину якусь нікчемну. Знай, Платоне, що я й тепер не заступлю тобі шляхів до слави, бо так тебе кохаю, як ти любив і любиш рідний край!

Ява IV

Юліан, Кузьма, потім Ялина.

Юліан

Батькові, Платонові, преславному полковнику, поклон від низового товариства!

Ялина входить і ставить мед на стіл.

Платон

Спасибі. Сідай. До речі, меду принесли, неначе змовились тебе прийняти.

Юліан

Вітаю вас, красні дівчата!

Ялина і Марта кланяються.

Ялина

(до Марти).

Неначе турчин.

Марта

Ні, козак, а той, мабуть, татарин.

Ялина

Який гарний.

Марта

Гляди, ще закохаєшся.

Ялина

То що?

Марта

Ну, ну!

Платон

А ти ж давно на Січі, щось я тебе не знаю. Хоча десь бачив вже тебе, здається.

Юліан.

Давно, у Кафі.

Платон

Так, так! Тепер згадав. Ти либонь волошин? Цікаво знати, як попав до нас ти.

Юліан

Дозволь мені усе про себе розказать, бо я чужий у рідному краю, і хочеться мені, щоб знали всі, коли спитають, відкіль я взявсь між козаками.

Платон

Пий і розказуй, а ми послухаєм твоє оповідання і тим свою цікавість дівчата вдовольнять, бо бачиш, як горять у обох очі і як вони тебе послухати хотять.

Кашлянув Кузьма.

Юліан

Батьку отамане! Це джура мій, Кузьма. Нагодуй його, будь ласка, чим, бо він голодний.

Кузьма

Як собака.

Ялина

(до Марти).

Ох, який страшний!

Платон

О, з охотою! Може б, і ти перше попоїв?

Юліан

Спасибі, я їсти ще не хочу.

Платон

Ну, так пий же мед. Ходімо, Кузьмо!

(Вийшов).

Юліан

Про коней не забудь.

Кузьма

Не турбуйся.

(Пішов за Платоном).

Ява V

Юліан, Ялина і Марта.

Юліан

(набік).

Яка ж з них двох? Обидві гарні, а, певно, ця.

(До дівчат).

Котра ж сестра Платонова Ялина, певно, ти?

Ялина

Почім ти знаєш, коли я тебе уперве бачу?

Юліан

На Запорожжі чув про твої очі гарні і тілько глянув – догадався… Я на Україні уперше, і мов я сплю, та сниться сон мені чарівний, так тут усе і весело, і красно виглядає: і ліс, і степ з могилами високими, і сам Дніпро, наш батько, мов у новому празниковому убранні, з’явилися моїм очам.

Марта

Невже ж родивсь і виріс ти на Запорожжі, що на Україні не був ні разу?

Юліан

Ні, родився я і виріс в чужій країні, а тут минає шостий рік, як рідним став між козаками.

Ялина

Ти, мабуть, турчин?

Входе Платон.

Ява VI

Ті ж і Платон.

Юліан

О ні… Я християнин з роду. Родивсь в Волощині. Ім’я моє Юліан.

Ялина

(Марті).

Гарне ім’я.

Марта свариться пальцем.

Юліан

Мій батько княжеського роду, в Молдавії він господарем був і керував своїм народом, як король. Лиха пригода і зла фортуна, з турецькими пашами вкупі, оскалили на нього зуби. Магнат угорський за три бочонки золота добув султанський фірман на право господаря і з поміччю харцизів турських опанував молдавським господарством. Батька мого убили.

Ялина і Марта

Боже!

Юліан

Сестру мою Ялину…

Ялина

Ялину?

Юліан

Сестру мою Ялиною теж звали.

Ялина.

Що ж, що з нею сталося?

Юліан.

Ялина сяла на всю Волощину красою, її взяли в гарем султанський.

Ялина і Марта

Нещасна!

Платон.

Кляті бусурмени!

Юліан

Тяжкеє горе і нужда убили матір, а батьківське добро все пощезло і потонуло в руках турецького двора, як весняна вода в широкім морі. Кипіла кров моя огнем пекельної муки, бажанням помсти мозок мій горів, і я покинув школу єзуїтів, де вчився мудрості, як править своїм народом, і в Царград прибув обідраним, ограбленим, голодним старцем шукати правди й оборони у турського царя. Але шкода шукати правди там, де мозок, честь і совість згнили дотла! Я тілько в тім переконався, що золотом у Царграді купити можна все і легко з поміччю червінців вернуть мені назад молдавське господарство. А без ції могучої на всьому світі сили я не знайшов спроможності для боротьби за батьківський престол… Скоро судьба моя перемінилась. В часи мого в Царграді пробування Скутар спалили запорожці, і всіх невольників своїх вони з тюрми повизволяли. Одважні лицарі новим життям, новим бажанням моє розбите серце запалили, і я покинув свої мрії і надії, помандрував пішком на Запорожжя, щоб відтіля носити грізну помсту ворогам! Славетне братство, могуче лицарство козаче мене у гурт свій прийняло, і став я козаком! Недовго я сидів даремно, скоро козацтво Цареград спалить зібралось, і ми на чайках у море поплили.

Платон

У цім поході був і я! Тоді замісто Цареграду, куди нас вітер не пустив, ми поплили у Кафу.

Ялина і Марфа

І що ж, і що ж?

Платон

Кафу спалили, силу татар і турок вирізали, багато людей з неволі визволили.

Юліан

О, тут я серце своє вдовольнив: татар минав, а помстою над турськими купцями упивався.

Ялина

А про сестру свою не знаєш ти нічого?

Юліан

На горе, ні! Ах, Ялино, як на сестру мою похожа ти. Дивлюсь на тебе, й серце мре. То заболить, то радісно заб’ється, неначе бачу я її перед очима! Тепер забув я давнє лихо. Для мене все перемінилось: я маю батька кошового, за матір рідну Січ Запорозькую вважаю, сестрою будеш ти, а край, колись чужий, для мене тепер рідним став.

Платон

Зате ж і стара мати Січ таким, як ти, Юліане, сином сміливо може пишатись.

Юліан

Спасибі за щире слово, пане отамане! А вам, дівчата, дякую за ласку, що слухали мене прихильно. Давно вже я не був у селі, давно сім’ї не бачив і так тепер зворушений, що ледве здержую я сльози на очах.

Платон

Я дуже рад, що тобі так уподобалось у нас! А що ж ти, надовго сюди приїхав?

Юліан

Та поки не виженете, щоб вам не надокучав.

Платон

Милості просимо хоч цілий рік прожить у нас.

Ялина

Ми раді будем гостю дорогому.

Платон

До речі, на двох весіллях погуляєш.

Юліан

О, погуляю! Чиї ж весілля маєте справлять?

Платон

Та так прийшлося до ладу: сестру свою засватав за Данила, за Гордієнка, коли знаєш, і сам… признаться, одружусь… а це обидві наші молоді.

Юліан

Гарних дівчат засватали, певно, таких зосталось небагато на Вкраїні, і довго їх шукать прийдеться! Та коли б я сам поспів раніше, то вже б Ялини не віддав другому. Вибачайте, пане отамане, я по щирості козацькій кажу прямо.

Платон

Ха-ха! Ти гляди, не одбивай дівчат. А ви, дівчата, не дуже-то січовикові довіряйте, бо у них не розшолопаєш, де жарт, а де і справжня правда.

Юліан

Ні, без жартів! їхав я сюди, щоб сватать твою сестру Ялину, та ба! Спізнився. Сказано ж, як сироті женитись – то й день малий.

Чуть – дзвонять на гвалт.

Що це?

Платон

Справжнє козацьке весілля. Весілля у полі кривавім! Татари, певно, десь наскочили загоном і шелесту вже наробили. О кляті бусурмени!

(Надіває зброю).

Ялина

Пресвята діво, нашли ти на них загубу!

Марта

А наших козаків обережи і поверни додому цілих.

Ява VII

Ті ж і Шанько.

Шанько

Біда, Платоне! Татари розграбили хутори й зимовники, усіх живих людей, і скот, і вівці в степ погнали.

Платон

Сідлайте коні!

Шанько

Осідлані, готові!

Платон

Далеко не втечуть.

Шанько

Коли вже не втекли, бо це було ще, кажуть, уночі.

Юліан

Позволь, батьку, і мені на цім кривавому весіллі в степу широкім погулять!

Платон

Гайда!

(Пішов, за ним Шанько, а за Шаньком Марта).

Ява VIII

Юліан і Ялина.

Юліан

Бувай здорова, сестро! Коли зостануся живим і повернуся з поля, дозволь мені бувати, щоб бачити тебе, красою любуватись і згадувать свого сестру кохану… Ялину! Ти мене причарувала вже до себе, очей від тебе б не одводив.

Ялина

Годі тобі жартувать! Мені таке гріх слухать, бо я засватана.

Юліан

Засватана – не вінчана! Прощай.

(Пішов).

Ялина

(одна).

Цур йому, який жартовливий. І якось радісно мені, і страшно слухать його мову… Засватана – не вінчана!..

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 66 – 76.