Дія третя

Іван Карпенко-Карий

Темний ліс дубовий. Далеко чуть пісню гуртову, котра помалу стихає, на кону пусто.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9

Ява І

Юліан

Юрба пішла далеко в ліс. Ялини ж там нема. Слухай, Кузьмо, сьогодня з Січі повернувся Данило Гордієнко, і скоро буде тут весілля… Пропали мої мрії, на превеликий жаль!

Кузьма

Так що ж, проткнуть його – та й край.

Юліан

Ти ніж свій заховай у піхви. В твоїй руці мене одного він повинен слухать, бо ти, як хижий вовк, готов побити всю отару, щоб тільки з’їсти всмак одно ягня. Данило поки що мені не заважає. Ялина не його, але мене кохає, я добре це помітив. А тілько, певно, брат її, Платон, не згодиться на те, щоб заміж йшла вона за мене, а рушники Данило щоб вернув, людям на сміх, собі на сором.

Кузьма

Сьогодня обіщалася Ялина сюди у ліс прийти?

Юліан

Так що?

Кузьма

Украдемо її.

Юліан

У тебе, Кузьмо, капустяний качан на в’язах! її-то вкрасти можна, в одній сорочці піде на край світа, а братові червінці заховані в льохах глибоких; овець отари й гурти скоту пасуться скрізь тут по степах, їх не добудеш крадькома.

Кузьма

А ні.

Юліан

Ото-то бо й є! Родився я на світ молдавським господарем і князем жить повинен! Е, Кузьмо! Коли б Ялину взять за жінку, а з нею разом все добро до рук своїх прибрать, тоді б ми хороше і в розкошах жили до смерті, не то що у запорозьких куренях! З такою- жінкою, що кращої немає в цілім світі, з таким багатством, як у полковника Платона, я весь султанський двір і всякого пашу на свою руку поверну, добуду Ясси і в рідному краю зроблюся князем, господарем! Господарем! О серце, ти мені віщуєш багатство, славу і почот. Власною рукою народом, серцю милим, я править буду як король, я все життя і силу всю на користь родині своїй віддам, я покажу всім ворогам, що ми достойнії потомки славних римлян! Тобі ж, мій Кузьмо, за всі твої послуги на кожний день звелю я різать барана!

Кузьма

Ги, ги! Баранина смачна!

Юліан

А тілько слава, і почот, і розкоші, які дає багатство, нікому легко не достались… Перш річка сліз і крові пролилась, а потім вже на цій пролитій крові багатьох для одного химерне щастя будувалось!.. Я гомін чую. Піди і подивись!

Кузьма пішов.

Нема чого тут мудрувать, коли добути хочеш меду, то перше бджіл ти подави, бо покусають руки. У чарівниці я дістав дві люті трутизни і силу їх ізвідав. Від першої собака спала цілий день і так у сні вона й закам’яніла; друга ж трутизна ще лютіша, вона собаку зразу вбила. Котру ж із двох пускать у діло?.. Першу! Платон нап’ється її з медом, засне спокійно і вже повік не встане; коли ж почне Данило шкодить, Кузьма проткне його таємно. Тепер переконались тільки треба, чи так мене коха Ялина, як то мені здається! І коли так, тоді Ялина і все її добро без переділу між братом і сестрою достанеться мені. І я молдавський господар! О, для цього варт пролити річку крові, щоб справдити свої широкі мрії!

Ява II

Юліан і Кузьма.

Юліан

Зостанься тут, а я піду до відьми-чарівниці, вона у балці тут живе, і де об чім порадюсь з нею…

Кузьма

А я ж що буду тут робить?

Юліан.

Сітку закинули і будем ждати риби.

Кузьма.

Не розумію.

Юліан

Коли б ти менше їв, то більше б розумів. Засядь в кущі і жди Ялини, а коли прийде – свиснеш; та сам пантруй, щоб нас тут не зуспів Данило, будь насторожі і оберігай мене, як добрий пес.

(Пішов).

Ява III

Кузьма один.

Кузьма

Оберігай! Що ж я буду гавкать на Данила, чи що? Проткнуть би його зразу, – оце моя робота; а тут сидіть не ївши і ждать коханку – того я не люблю!

(Пішов).

Ява IV

Карпо і Мартин.

Мартин

Ти бачив?

Карпо

Ні.

Мартин

Шмигнуло щось у кущі; то дідько, Карпе.

Карпо

Та ну його! Куди ж це ми ідем, Мартине? Адже Данило нас прохав пройтись по всіх гущавинах і пошукать Ялини.

Мартин

Де ти її шукати будеш по всьому лісу? Я згодився піти, щоб заспокоїти тільки Данила, бо він стурбований тим дуже, що не знайде нігде Ялини. А вони, певно, десь удвох сидять з Юліаном і воркують. Підождемо Данила тут і скажемо йому, що не знайшли нігде Ялини.

Карпо

Вона вернулася додому, певно, бо побоялася сама йти лісом, щоб часом дідька де не здибать.

Мартин

А може, здибала свого тут дідька, Юліана?

Карпо

Слухай, Мартине, коли ти й справді, як сам кажеш, характерник, то одверни від Юліана Ялину, бо мені шкода, що так сталось.

Мартин

Е, братіку! На все єсть зілля, а одвернуть на інший шлях закохану жінку або дівку ніхто не зможе, аж поки сорому не зробить їй коханий – слідком ходитиме за ним. Здається, йде Данило.

Ява V

Ті ж і Данило.

Данило

А що?

Мартин

Нема. Чудне щось робиться тут, брате. Я дещо чув, але переказам не треба раптом вірить, бо брехні всі складаються з одного слова: чув!

Данило

Бодай я краще став глухим навіки, ніж чути те, що й я вже чув! Але надія ще живе у мене в серці, хоч смуток вже залазить в нього і там пекучою отрутою він шепче: зрада, зрада! О Мартине! Коли Платонова сестра мене обмане справді і, осоромившись, захоче жінкою моєю стати, кому ж тоді зо всіх жінок на світі повірить можна честь свою?.. Ходімо! Ходімо, серце біднеє моє, ми прямо до Платона. Ялина, певно, дома, і будем пить до дна те пиво, що нам кохана дівчина і ти, хвортуно зла, укупці наварили!

Пішли

Ява VI

Кузьма

(входе).

Щось бормотали про Ялину, але не розібрав нічого, бо їсти хочу так, аж шкура вся болить. Знов хтось іде. Ялина! О, тепер треба стерегти.

(Пішов).

Ява VII

Ялина

(тихо крадеться, підходить до дуба, озирається кругом).

Це ж ті дуби, що скільки раз збирались тут і козаки, й дівчата, і я сиділа біля них з Юліаном… Чули дуби нашу розмову?

(Схиляється до дуба, ніби слуха).

Мовчать!.. Хороші, добрі дерева, вам все розказувати можна. Я люблю Юліана, а тепер вернувся Данило, і я не знаю, що робити, скажіть мені, дуби, порайте.

(Одступа від дуба).

Ох, як зашуміли, неначе сердяться!

(До дубів).

Не сердьтесь, любі свідки мого першого в житті кохання, не лічіть мене, столітні дідугани, зрадницею, бо я Данила ніколи не кохала! Мовчать…

(Оглядається).

Як тихо, листя на дереві притаїлось, і соловейко як співає, аж луна гаєм іде… Як хороше… А де ж це мій соловейко, чого ж це він не йде? Може, він, жартуючи, сюди мене покликав і насміється надо мною та й не прийде…

Свист.

О! Земля гуде, вітер свище, кущі тріщать – то він іде!.. Ні, то дуби так грізно зашуміли… Дурне дівоче серце, чого ж ти замираєш, милого ждучи? Чого боїшся зради й муки? П’єш, а все ж таки кохаєш!.. Нема! Який сором… Піду додому… а ви, дуби, коли побачите, скажіть йому, що я його любить до смерті буду!

(Побачила Юліана).

Ай!!

Ява VIII

Юліан і Ялина.

Юліан

Моя зозулечко! Ти тут? Чого злякалась?

Ялина

І не підходь, бо я сердита! Я думала, що ти мене давно тут ждеш, що підем по суниці.

Юліан

Не гнівайся й не хмур своїх шовкових брівок, бо личеньку твойому це не пристало!.. Я бачити тебе хотів на самоті, для того тут в ярах ховаюся давно, щоб не примітив хто, щоб не довідалися люди, що ти до мене вийшла, бо ти заручена. Данило повернувся…. І я за честь твою боявся.

Ялина

Так гріх, виходить, нам стрічатися з тобою, коли ми боїмося так людей! Ох! Сором же який! Заручена і крадькома прийшла у ліс до другого, чужого козака, що, може, насміятися задумав надо мною! Прощай і не суди мене, дурну, що я так необачно слабому серцю потураю.

Юліан

Ялино! Нехай знайду я тут хоч зараз наглу смерть, німим нехай навіки стану! Нехай повипадають з лоба мої очі, коли сміятися задумав над тобою! Я покохав тебе, хоч ти й чужа і хоч моєю ти не будеш, кохать по смерть не перестану! Скажи ж, моя зоре, чи й ти мене кохаєш так, а чи, жартуючи, прийшла у ліс, щоб бавить час з веселим козаком, яким тобі я нехотя здався?

Ялина

Ні, Юліане, прийшла година, щоб розв’язать язик і все по щирості сказать! Я не умію жартувать! Кохання розум одняло, я зрадницею стала і завтра все Данилові скажу, бо все одно не буду жінкою його, хоч би і ти не взяв мене за себе заміж! Я так тебе люблю, що хоч би вік прийшлося терпіть наругу, сором, муку і братові прокльони – усе одно кохать тебе не перестану! О милий мій, не вимовить того, що серце почува!

Юліан

Так ти моя?

Ялина

Навіки!

Цілуються.

Юліан

О, коли б я зміг тепер достать самого неба, на зорях ясних побувать і плавать з місяцем укупці в небесній блакиті, то й тоді б я менше щастя знав, ніж цю хвилину біля тебе! Вітре буйний, лісу темний, і ти, шовковая трава, яку присягу тут даєм одно другому? Скарай же, боже, з нас того, хто перший зрадить!

Ява IX

Ті ж і Кузьма.

Кузьма

Сюди йдуть і гомонять тут близько.

Ялина.

Тікаймо, то Данило, бо він мене шукає скрізь.

Юліан

Ходім! Не знайде він тепера свою долю – вона досталася мені!

(Обнімає стан Ялини).

Пішли.

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 76 – 81.