Дія п’ята

Іван Карпенко-Карий

Майдан біля Платонової хати.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

Ява І

Дівчата, молодиці, хлопці, діди, баби, козаки переходять прудко кон. А в церкві дзвонять у всі дзвони. Коли всі перейдуть, дзвони стихають.

1-й козак

Платон вертається з походу.

2-й козак

Де саме вони стали?

1-й Козак.

Там, на майдані. Ходім.

Пішли.

Діти

(біжать).

Платон, Платон і всі з ним козаки!

(Перебігають кон).

Ява II

Шанько і старий дід.

Дід

Чого це тут така тривога, ніяк не розберу!

Шанько

Вертаються з походу наші козаки! Радіють всі, радіє й свята церква, що боронить її ходили і на поталу не дали поганим.

Дід

Чую, що гомонять, та ніяк не розшолопаю, в чім річ, бо я в свій час був пушкарем, а тепер вуха так позакладало, що недочуваю. Піду ж і я назустріч.

(Пішов).

Ява III

Юліан і Кузьма.

Юліан

Ну, Кузьмо, ми знову тут, біля Платонових червінців, біля хорошої, як світ, Ялини! Що то буде… Платон зустрівсь зі мною в Січі щиро, мене при всіх своїм він зятем називав, балакав довго і привітно, здається, що не зна нічого; а краще б все-таки було зостатись в Січі.

Кузьма

А чом же не зостався?

Юліан

Не все виходить так, як розміркуєш. Платон своє весілля з Мартою узавтра думає справляти і всю військову старшину до себе він закликав, а потім, знявши шапку, мені він тричі уклонився і за боярина за старшого прохав поїхать з ним; не мав я жодної причини його занадто щиру просьбу не уважить – і поїхав. Поїхав і тривожусь; мені здається, що всі шепчуться, коли нас двох побачать. А ти як, Кузьмо, помічаєш?

Кузьма

Я помічаю, що їсти хочу, як собака.

Юліан

Тебе я нагодую зараз. Слухай!

Кузьма

Та слухаю.

Юліан

Сьогодня цілу ніч не спав, тривогу серце било. Нарешті задрімав і бачив сонний я убитого Данила як живого. І досі все здається, що він живий знову стане на моїм шляху; скажи мені ще раз для більшого мого спокою: як ти убив Данила?

Кузьма

Кажу ж тобі, що заколов його біля криниці уночі і сам-на-сам, а темна ніч така була, як ріжку табака. Він тільки що нагнувся воду пить, а я той мент ножа йому проміж лопаток.

Юліан

Ну і що ж?

Кузьма

Не стрепенувся.

Юліан

Не оживе Данило і не стане у мене на шляху! Платон сьогодня вип’є пиво, засне і не проснеться більш ніколи. Треба йти прямо і сміло до мети, щоб часом не схибить і смутком щоб своїм не зіпсувати діла. Поки сюди прибудуть всі, ходімо, Кузьмо, в корчму: звелю зготовити тобі сьогодня барана!

Кузьма

Ги-ги! Баранина смачна!

Пішли.

Ява IV

Марта і Оксана.

Оксана

Диви, і волох знову тут з’явився. А кажуть, що з козаками у поход він не ходив.

Марта

Не хочу бачити його, чогось противний він моїй душі!

Оксана

І я його боюсь, бо як на тебе гляне, то наче зна, що в тебе в думці… Цур йому, і як його Ялина покохала?

Марта

Це не кохання, а хвороба! Він зіллям напоїв її, вона несамовита стала, бо іноді балака, мов маріє, аж страшно слухать! Я раз вмовляти її почала, щоб відсахнулась від Юліана і забула, щоб брата не гнівити, вона ж молити стала, щоб мовчать, і щось сама про зілля говорила і плакала, й раділа як дитя, на превелику силу вгамувалась.

Оксана

Що ж то буде… Боже мій! Мені Ялину жаль, мов рідну. Ходімо, сестро, до могили. Передні, кажуть, там.

Марта

Стривай! Ось старий левенець, здається, відтіля йде, то він розкаже нам, чи вже зібралися біля могили всі.

Ява V

Ті ж і дід.

Марта

Дідусю!

Дід.

Га!

Марта

А що там чуть, дідусю, чи всі вже повернулись?

Дід

Не розшолопав, дочко. Гомонять щось дуже, а речей гаразд не розібрав. Хтось там розказував, що нашого преславного Платона біля криниці вбито!

Марта.

Боже! Вбито?

Дід

Чого ти, дочко? Кого ж з нас не вбивають, – це смерть козача! От я один на всю округу до старості дожив і не радію, бо нема чому радіть. Умру у запічку, як кошеня, а козакові смерть найкраща в полі. Недурно співають: «Знайшов собі паняночку, в чистім полі земляночку…» Знайшов – і спочивай вічним сном. Чудово! А то… У запічку!

(Кашля і виходе).

Марта

Убито! Убито! О лютий час, навіщо ж я жива, коли його не стало!.. Ох, сестро, ох, голубко… Ходім звідсіль! Я річкою від сліз готова стати, тілько не хочу я, щоб бачили усі, як я за милим умліваю.

Оксана

Та, може, не його, дід недочува. От батько твій з Мартином, вони розкажуть, чи тому правда, що ми від діда чули.

Ява VI

Мартин і Шанько.

Шанько

Так чом же ви не вкинули Кузьму того сторч головою у криницю, як тілько вбитого знайшли?

Мартин

Ніхто не бачив, як то сталось, не бачили навіть і в поході Кузьми, а тілько так догадуються наші; січовики ж тому не вірять і свідчать всі, що нібито уранці, в той самий день, як вбито уночі Данила, Кузьма на Січ поїхав, так звідкіля ж би він тут взявся уночі?

Шанько

Диво! А волох з вами був?

Мартин

Ні, не було, він і тепер не мав охоти сюди з Січі їхать, бо сам я чув, як закликав його Платон до себе на весілля і як він довго одмовлявся, а потім вже згодився, коли Платон, ізнявши шапку, боярином його до себе запросив.

Шанько

Диво! Убито між своїми. Чортяче діло!

Марта

Чуєш? І батько, і Мартин одно говорять: вбито!

Входить Ялина, Марта кидається до неї.

Голубко, сестро, вбито! Краса всіх козаків, поліг він в полі. Навіщо ж день тепер, коли зайшло навіки сонце! О чом я не зозуля, не ластівка прудка, полинула б у чисте поле, його могилу, як росою, сльозами б полила!

Ялина

Боже милий! Що вона говорить, кого убито?

Шанько

(підходить).

Хто, дочко, поліг? Ти думаєш, Карпо наш?

Марта

І Карпо? О матінко, що станеться з тобою?

Шанько

Що ти говориш? Заспокойся, Карпо наш порубаний, але живий, а вбито нашого хорошого і доброго Данила-козака.

Ялина, Марта і Оксана

Данила?!!

Шанько.

Його, його, нещасного! І вбито зрадою біля криниці, а ще догадуються всі, що вбив його прислужник волохів, Кузьма.

Марта і Оксана

Кузьма?!

Ялина

О боже праведний! Кузьма! Від ції звістки у мене серце рветься, душа болить, земля хитається у мене під ногами… Боже! Покарай Кузьму на всякім місці, коли він гріх такий вчинив.

(Дивиться в небо і ніби бачить там Данила).

Прости мене, Данилочку, мій братіку, прости! Тебе люблю тепер я більше, ніж чужого, в своїх молитвах я споминатиму тебе щодня. Прости ж мене за те, що горе тобі причинила і чесній лицарській душі твоїй несамохіть уразу тяжкую зробила.

Шанько

Заспокойтесь, діти.

(Показує на небо).

Він воздасть! Ходім, Мартине, візьмем хліба, щоб стрінути Платона.

Оксана

А я піду аж на могилу.

(Пішла).

Марта.

А ми тут будем ждати повороту.

Ява VII

Ялина і Марта.

Ялина

Що робиться зо мною, сестро, я не знаю: уся тремтю й горю, як у вогні, мутиться в голові, здається, я з ума зійду.

Марта

Заспокойся, голубонько! Ти бачила Юліана?

Ялина

Хіба він тут?

Марта

Тут. Це тілько приїхав, я бачила сама.

Ялина

Пречиста мати!

Марта

Та що з тобою?

Ялина

Мені сьогодня снився сон такий страшний, що й досі все, що діялось у сні, стоїть перед очима… Орел великий сидів на могилі, кругом його кишіла тьма гадюк. Орел клював їх, одбивався, а вони лізли нападом до нього. Орел почав їх рвать на шмаття, тоді найбільша гадюка на своїм хвості угору, сестро, піднялась і кинулася на орла, орел її на землю своєю лапою нагнув і, взявши в кігті голову гадючу, почав клювать її. Тут я глянула і у гадюки побачила Юліанове лице… Страшно крикнула й проснулась!.. Тепер же чутка ця, що вбито зрадою Данила і вбив Кузьма, у мене розум помутила, і я стою як нежива.

Марта

Та заспокойся, сестро, господь з тобою, молитву прочитай, і на душі ясніше стане зараз. Он глянь, сюди йде Юліан. Я вас покину тут, щоб розмові вашій на перешкоді не стоять.

Ялина

Ой, боюся, сестро! Сон страшний стоїть перед очима, і Данило тут стоїть, здається… Іззаду біля мене!.. Ой, сестро, глянь!..

(Показує на землю і тулиться до Марти).

Я нічого не бачу, і мені здається, що гадюки лазять біля мене.

(Кричить).

Ой!

(Струшує одежу).

Марта

Ялино, Ялино! Нема нічого тут, прийди до розуму, то ти стривожена, і бог зна що тобі здається.

Ялина

(озирається, довго мовчить).

Господи, помилуй мене…

(Тяжко переводить дух).

Ох, неначе зсунулось щось з мене, мені зробилось легше… Он Юліан і справді йде! Який же гарний… Боже, як радісно забилось моє серце. Юліане!

Ява VIII

Ті ж і Юліан.

Юліан

І знов я зустрічаю вас укупі, як перший раз, ви пам’ятаєте, дівчата?

Ялина

А хіба можна забуть твою розмову першу з нами? Ніколи в світі…

Марта

Що ж це немає наших довго так? Піду і я туди.

Ялина

Іди, сестрице, йди! Ти там, а я біля господи як годиться зустріну брата.

Марта пішла.

Ява IX

Юліан і Ялина.

Юліан

А пиво ж ти зготовила, як я казав?

Ялина

Зготовила. Воно у хаті. Як тілько Платон стане наближатись, піду і винесу його… Юліане, серце милий, брате! Я страхом повна, мов налита, якісь химер ні думки перебігають в голові, а особливо як почула, ще Данила вбито, то так мені зробилось страшно, неначе його убила. Скажи, Юліане, хто вбив його?

Юліан

Не знаю я, голубко, бо з козаками у поход з досади не поїхав. І що тобі до того? Неначе мале козаків вбивають на війні… Одного вбито – сто живе чого тобі цим пеклуватись! Я біля тебе, тебе кохать тебе бажаю, надіюсь на згоду з братом після пива, а ти тривожишся даремно, мов та дитина, що дідом її налякали. Чи вмер Данило, а чи вбито, ми за ним потім погорюємо, тепер же думать нам про нього не до речі а краще жди спокійно ти Платона і весело йому дивися в очі, щоб не уразити його нахмуреним чолом. Дивись, он козаки вже показались, а попереду всіх Платон.

Ялина

Який він гарний і величний вигляд має!

Юліан

Біжи ж, винось назустріч мед чи пиво, що наготовила йому… він зліз уже з коня, сюди йде, мерщій, Ялино, давай мед.

Ялина

(ідучи).

Господи! Як серце в мене б’ється і голова горить, мов у вогні.

(Пішла).

Юліан один.

Юліан

О пекельні хвилини, чого ви тягнетесь так довго! Мерщій одна за другою минайте! А там Платон нап’ється пива і ляже спать, а там не встане. А там… Годі мені блукати пришельцем між чужими. Посиплю золотом у Цареграді, і шлях до рідних Ясс в моїх руках! О серце, угамуйся, чого ти так тривогу б’єш? Вже близько, близько час, справдяться мої мрії, і я – молдавський господар!

Ява XI

Юліан і Мартин.

Мартин

Біда тобі, Юліане!

Юліан

Відкіль, яка?

Мартин

Кузьма твій удавився!

Юліан

Як? І неживий?

Мартин

Одразу дуба дав! У горлі став шматок великий м’яса, він затягнувся так, як дмуха міх ковальський, посинів весь і гримнувся на землю, як колода. Іди, як хочеш, подивись…

(Пішов).

Ява XII

Юліан

(один).

Неждана нагла смерть!.. Привик до Кузьми, і без нього неначе пусто стало навкруги і серце знов тривогу б’є… Але душа Кузьми ще на землі, і вона, певно, зараз біля мене… Помагай, Кузьмо, в останній раз!

Ява XIII

Платон, козаки, діти, дівчата, молодиці, дід, Шанько, Марта, а через хвилину Ялина з пляшкою і кубком, Платон може вести коня за повід, а може й без коня.

Шанько

(подає Платонові хліб і сіль).

Вітаєм тебе, Платоне, дома хлібом святим і сіллю! Пошли тобі боже віку довгого на щастя і славу нашої землі.

Одні

Вітаєм! Вітаєм!

Другі

Бажаєм віку довгого!

Платон

Спасибі, спасибі, чесні земляки.

(Кланяється).

Я рад душею служити миру і спокою! Дай боже, щоб татари більше не зачіпали нас, як то вони нам обіщали.

Всі

Дай боже!

Платон

А завтра всіх просю вас на весілля!

(До Шанька).

Де ж, батьку, молода моя, твоя дочка, що я її не бачу?

Шанько

(веде за руку Марту і віддає Платону).

А ось вона!

Марта

(кланяється Платонові до пояса).

Я говорить не можу… Замість речей, від щастя бачити тебе тут зараз заридаю.

Платон

(гладить її по голові).

Це моя молода перед богом і людьми, вона наградою мені за всі пригоди буде!

(Цілує її).

Всі

Пошли вам боже щастя!

Платон

(кланяється всім).

Спасибі та ще, ще спасибі! А ось і дорога сестра моя стоїть і, як звичайно, почастувати мене хоче. Здорова, сестро, здорова, моя голубка.

Ялина підходить, він її цілує.

Ялина

Радію, братіку, мій милий, що бачу тебе дома і здоровим, і веселим, і щасливим з Мартою укупці перед шлюбом!

Платон

А де ж Юліан, боярин мій і наречений зять? Його я щось не бачу.

Юліан

(вийшов із гурту).

І я тут, батьку отамане, здаля стою і радуюсь душею, що всі тебе так люблять, поважають; прийми й від мене щиреє вітання!

Платон

Спасибі й тобі за щирість. Ну, мій наречений зятю, і ти, сестрице дорога, вітайте ж ви мене як рідні і випийте до мене вдвох оцю всю пляшку, за Марту і за мене. А потім викотим барило і всіх почнемо частувати!

Юліан

(набік).

Пропало все, погибель чую!

Ялина

(налива).

Я з радістю, мій брате, вип’ю!

Платон

Він одурив її, вона не зна, що там трутизна.

Ялина

(наливши).

Будьте здорові! За твоє здоров’я з Мартою, мій брате рідненький.

(Хоче пити).

Платон

(бере у неї пляшку і чарку).

Стій, сестро, не спіши! Юліан повинен перший випить, він голова в сім’ї, він мужем тобі буде, а тепер боярин старший мій. Випий, Юліане, ти до мене і до Марти.

Юліан

Спасибі тобі за таку честь, а тілько єсть примова: у кого в руках, у того й в устах! Пий перше сам: ти батько нам, ти старший!

Платон

А ти мене і молоду мою вітаєш тут з сестрою як хазяїн і наречений зять. Випий на згоду з моїх рук, беру слова свої назад і шлюб ваш завтра назначаю, та й справим разом два весілля.

Ялина

(до Марти).

О радість, о щастя! Пий мерщій, Юліане!

Юліан

(бере чарку).

Спасибі, брате, за шанобу. Дай поцілую я тебе.

(Кидається до Платона і ніби ненароком пуска на землю чарку).

Що за причта?

Платон

Погана причта, коли навмисне пиво ти пролив! У пляшці цій отрута!

Ялина

Ай!

(Стоїть як скам’яніла).

Платон

Тут ще зосталась половина, її доволі буде нам, щоб на собаці отрути силу звідать. Собака здохне – тебе живим у землю закопаєм. До того ж я тебе, Юліане, запру в глибокий льох.

Юліан

Край! Фортуна зрадила, замір порвався… Так, у пляшці цій трутизна, я отруїть хотів Платона, щоб Ялина і все його добро досталося мені. Данила ж вбив Кузьма, по моїй волі, щоб на шляху моїм він не стояв! Вона ж ні в чім не винувата.

Одні

(з жахом).

Сатана!

Другі

(мов сичать).

Проклятий!

Шанько

(вихоплює з піхов шаблю).

Розірвать його на шмаття і тілом годувать собак!

Всі

(кидаються з криком).

Люципір!!!

Платон

Стій, не руште! Не варт паскудить чесні руки, нехай він вип’є сам те пиво, що наварив мені.

Шанько

Пий, душогуб, мерщій!

Всі

Пий!!!

Юліан

Цить! Чого кричиш, дурноголова челядь? Моя невдача язик твій розв’язала. Я смерті не боюся, плюю їй в вічі.

(Вихоплює кинджал).

Гей, чорти з гарячими гачками! Збирайтесь і волочіть у пекло мою душу!..

(Б’є себе ножем в груди і пада на ніж).

Ялина

Ай! Гадюка… Бачите! Юліанове лице у неї. Заховайте мене, у мене мозок випадає. Ай!

(Одскакує від Юліана, біжить до Платона).

Заховай мене, мій брате!

(Тулиться до нього)

Ай!

(Показує на Юліана)

Гадюка ще жива!

Марта

Сестро, голубко, заспокойся!

Ялина

Візьміть гадюку відціля, вона на мене дивиться страшними очима.

Платон пригорта її до себе, обніма голову. Ялина істерично регоче.

Платон

Милосердний боже! Ти оборонив мене від смерті; огорни ж своєю милостю невинуватую ні в чім сестру мою і поверни їй розум.

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 91 – 100.