Дія четверта

Іван Карпенко-Карий

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12

Одміна І

В Платона на подвір’ї. В вишневому саду хата з ганком.

Ява І

Платон

(один).

Сьогодня на зорі ми рушимо в поход і дивно: чи старість то, чи очі Марти молодої мене неначе з дому не пускають. І так недавно ще не примічав я Марти, тепер же диво: хотів би бачити її щодня!

Ява II

Платон і Данило.

Данило

Добривечір, брате!.. Може, не в пору я прийшов, то ти не гнівайся на мене.

Платон

Здоров, Данило! Я радий бачити тебе. Але мені здається, що ти стривожений чогось. Данило. І єсть від чого, брате. Платон. А що там сталось?

Данило

Я волоха тут зараз бачив, і він гадючим поглядом і усміхом чортячим зворушив кров мою, і давняя злоба до нього у моїм серці закипіла!

Платон

Злоба? Скажи, з якої речі?

Данило

Ще їдучи на Січ, я пострічався з волохом у Насті Горової. Він вихвалявся там своєю славою, своїм завзяттям і в невіщо ставив всі твої заслуги, а наші козаки за мед, що він поставив, йому підтакували всі. Мене це розпалило, я встряв у суперечку. Вийшла сварка, і мало з ним не бивсь на шаблях.

Платон

Даремна сварка! Коли діла його прославлять, хто ж буде проти них? Не змиєш славних діл дощами, не злижеш язиком і не сховаєш їх і під високую могилу! А щодо челяді, то їй нічим не догодиш, вона зрадлива і не любить, коли хто дужою рукою керує нею і, як столітній дуб, лозиною не гнеться, а шумить своїм верхом під хмарами. Так-то, брате!

Данило

Але це ще не все. Він, насміхаючись, пообіщав тоді, що одіб’є від мене молоду сестру твою Ялину і що за тим сюди навмисне їде! його гадючі речі мені запали в серце… Тепер, вернувшись із Січі, я від людей дізнався, що волох справді тут бува частенько, що він у тебе в ласці, а що Ялина надто з ним жартлива, весела і через міру вже привітна. Коли ж перекази всі ці я зважу з тим, як стрілися сьогодня ми з Ялиною суворо, мов чужі, і як, ухилившись від розмови, вона пішла ніби в ліс з дівчатами збирать суниці, між тим її там не було, то все оце укупі вражає душу мою боляче, і я не знаю, що мені подумать, що сказать і що робить.

Платон

Сором слухати такі від тебе речі! Козачий жарт, дівочий сміх – звичайнії відносини в людськім житті, і з них робить налигач на свою шию може всякий заздрісний і ревнивий легкодух. Тебе ж, Данило, я не лічив таким ніколи. Пожди тут, сюди пошлю тобі Ялину, ви побалакаєте з нею так як слід, на самоті, і все минеться.

(Пішов у хату).

Ява III

Данило

(сам).

Об чім балакать? Як повести розмову з нею, коли душа моя недобре почува? І все, що я тут чув, свідчить одно – зраду! Не дурно, гад лукавий, волох так усміхавсь, коли мене побачив.

(Побачив Ялину).

Яка смутна!..

Ява IV

Данило і Ялина.

Ялина

Ти бачити мене хотів, Данило?

Данило

А ти мене вже, певно, й бачить не хотіла, втекла від мене в ліс з дівчатами, а в лісі не була… Та і тепер ховаєшся, цураєшся мене. Скажи, Ялино, прямо: ти зрадила мене?

Ялина

Ні.

Данило

Не зрадила? О щастя!

Ялина тяжко зітхає.

Чого ж ти тяжко так зітхаєш? Кажи мерщій, не муч себе, які думки сумні в твоїй головці зворушились, що так нахмурилось твоє ясне чоло?

Ялина

Радніша б я у цю хвилину вмерти, щоб тілько не сказать, чого сумна: на горе ж, мабуть, я жива і мушу говорить! Слухай. Я люблю Юліана… Хоч рушники за тебе подавала, я серцем не була тоді твоя, так і тепер за те, що вільне серце Юліанові віддала, себе я зрадницею не лічу.

Данило

Чому ж, як рушники давала, ти не сказала, що не любиш? Я б рушників не взяв від тебе і сорому, що зараз маю, я б не мав.

Ялина

Я винна в тім, прости, не гнівайсь на дурну, бо я й сама тоді не знала, що то за слово те – люблю.

Данило

А змій проклятий спокусив і научив кохати. Бодай же сам не знав ніколи щастя за те, що в мене щастя він украв.

Ялина

Не проклинай його і не кори мене! Він стілько ж винен в тім, що я його кохаю, як винен ти, Що не люблю тебе як слід дружині. Відкиньсь, Данилочку, від мене і прости!

(Падає навколішки).

Прости мене! До ніг твоїх я припадаю, я плачу тим, що горе тобі причинила, а може, й вік я плакать буду, коли ж другого я люблю, нащо ж тебе обманювати стану.

Данило

Встань.

(Підніма її).

Я вік зав’язувать тобі не хочу і силувать тебе не буду… роби, що знаєш. Бог з тобою!

Ялина

(знову кланяється йому в ноги).

Правдивая душа у тебе. У ноги знову кланяюсь тобі і серце лицарське твоє я поважаю більш, ніж перше поважала. Нехай же доля робить, що сама зна, я віддаюсь на її волю!

(Пішла в сад).

Ява V

Данило

(сам).

Ох, Ялино! З грудей моїх ти вийняла у мене серце, я трупом став, хоч ще й живий! Ні спис, ні куля, ані шабля не можуть так поранить боляче, як твоя зрада! Де ж лікаря шукать, щоб облегчить хоч краплю мої муки, і чим я змию ту наругу, яку над серцем ти моїм, зробила!.. Бідне ж моє серце! Ти ворога побачило в той мент, коли він тільки засичав, а все ж таки себе хотіло одурить і, обікрадене, не вірило, що твоє щастя вже минуло і любе сонечко ясне навік закрилось хмарами густими! О волоше лихий, стривай, побачимо, хто в кого що одійме – чи щастя ти моє, чи я твоє життя!

Ява VI

Данило, Платон і Марта.

Платон

Молися богу й жди. Через два-три тижні ми вернемось додому.

Марта

Нехай пречиста діва і лик її святий, що ним тебе благословила, хранить тебе від смерті. Прощай і ти, Данилочку, нехай вас поверта усіх господь додому у доброму здоров’ю.

(Пішла).

Платон

Знаєш, Данило, оця перепеличка, чи жайворонок, чи ластівка, як хочеш зви ти Марту, мою осінь обернула в красну весну! Я помолодшав, я наново на світ народився.

Данило

А я сьогодні вмер, окам’яніло серце, і трупом зараз став живим.

Платон

Як? Невже то правда, що я лічив звичайним жартом?

Данило

Правда, брате, правда! Сама призналась… А от і ворог лютий мій!

Ява VII

Ті ж і Юліан.

Юліан

Добривечір, пане отамане! Здоров, Данило! Так рада сталася така, щоб завтра на зорі рушати у поход? Гаразд, то й я до Січі з вами, в поход же не піду, бо наш курінь увесь розлізся по затонах і ловить, певно, рибу, то й я пристану до своїх. А втім, ще віда бог. Коли ж дозволиш, батьку, хоч не такий тепера час, то я скажу тобі про себе дещо на прощання, щоб прикрих думок ти про мене у своїм серці не носив. Бо бачу я, що вже тобі про мене дещо тут казали.

Платон

Так. Я зараз скаргу чув на тебе від Данила. Нехороше поводишся ти, брате, так не годилось би робить січовикові, щоб чужу дівчину, засватану, з пуття збивать.

Юліан

Суди мене, я винен перед тобою! Суди, але послухай перше! Тут, на Україні преславній, у перший раз за всі свої лихі пригоди я щастя одшукав. Побачив я твою сестру Ялину, і серце біднеє, замучене життям, заграло в грудях. Я покохав її, вона мене так само покохала! Кохання ж вільне, батьку, як вітер вільний в полі, він землю рве, дуби столітнії ламає – спитай же ти його, відкіль він, буйний, взявся? І сам того не знає! Тепер на суд твій віддаю своє кохання і себе, ти серцем лицарським своїм, що правдою налито, як наш Дніпро водою, розсудиш нас і ворогом своїм мене ти, певне, не признаєш.

Платон

Від ваших я речей стою стривожений тут перед вами, очмарілий, і сам не знаю, що сказать… Бо честь тут і душа зачеплені ще більш, ніж людський звичай! Послухаю, що скаже ще Ялина.

В саду показується Ялина.

А от, до речі, і вона. Іди сюди, до нас, Ялино.

Ялина входе.

Ява VIII

Ті ж і Ялина.

Ялина

Чого ти, братіку, мене покликав?

Платон

На раду, сестро, на раду, лукава дівко. Чому ж це ти мені, як старшому, нічого й досі не сказала, що склалися в твоїм житті химерні речі?

Ялина

Не гнівайсь, братіку, на мене, що я не вспіла розказати тобі усе, що тілько за годину сталось. Тепер я бачу тут моїх двох женихів і вже догадуюсь, у чім мене винуєш. Завдати сорому мені ти хочеш, і тілько знай, що я твоя сестра і кров моя з твоєю схожа, не боюся правду говорити, бо правда сорому не має і бог нехай мене скара, коли збрешу. Так слухай же мої від серця щирі речі. Я перший раз в житті своїм Юліана покохала, до цього ж я зовсім не знала, що єсть такеє щастя на землі! Тепер Юліанові одному присягу дам я перед богом, і йому тілько одному я згоджуюсь жоною бути! Це саме я й Данилові уже сказала. Нехай мене тепер осудить бог і люди, не винувата я в тім, що серцеві покірна, по щирості скажу я те, що інша б утаїла і зрадою, поганшою далеко, ніж моя, вона б по шлюбі честь чоловіка потоптала.

Платон

Так от вам одповідь яка на все, що вислухав тут зараз! Ялина слово подала Данилові без жодного на те примусу, слідком за тим, побачивши вродливого Юліана, вона забула своє слово і, як розгнузданий і дикий кінь, готова все топтать під ноги, аби зрадливому своєму серцю догодить. Така жона однаково страшна для вас обох, бо той, хто хутко так міня свої вражіння, повинен сам собі не довірять, щоб лиха не зробить другим. Не будемо ж хапатись, щоб нам не каятись у тім, що поспіхом у такім ділі нещасними зробили двох! А щоб твоє кохання до Юліана було міцніше і голова моя щоб соромом нової зради не покрилась, весілля ваше через три роки назначаю. І знай, Ялино, що слова я свого нізащо не зламаю.

Ялина

Коли така єсть твоя воля, то знай же й ти, що в монастир піду скоріше, ніж заміж вийду за другого.

(Пішла у хату).

Платон

Тепер обох я вас просю забуть мізерні ті принади, які дівоча постать в вас ворушить, і стати знов товаришами, щоб думка в нас була єдина за святе діло міцно стать. І завтра з ранньою зорею ми всі полинемо на ворогів Христових, як на весілля погулять!

Юліан

(протягує Данилові руку).

Згода!

Данило

Від зради згоди не бува.

(Пішов).

Юліан

А згода зраду забува і все прощає! Прости, коли тобі не добре що сказав і час твій дорогий я марно згаяв, і не винуй мене: я не хотів того навмисне, що сталося зі мною, і богом свідчуся, не силував Ялину забуть його, мене кохать! Не гнівайся ж на мене, просю тебе ще раз! І, коли можна, візьми свої суворії слова назад і дай твоїй сестрі в коханні волю, не заставляй нас ждать три роки, як ти, розгніваний, сказав!

Платон

Я слова не ламав ніколи. Три роки, як сказав, то так і буде.

Юліан

Прийдеться ждать покірно. Бувай здоров, не буду докучать.

(Пішов).

Ява IX

Платон

(сам).

Іди здоров. Улесливий, брехливий і лукавий чоловік. Розраяв пару він навмисне і так поводиться тепер, неначе добре що зробив. Це вовк лихий поміж вівцями, йому не можна довірять! О, коли б я сам свойому серцю не дав волю і не піддався чарам дівочої краси, не так би я тепер судив сестру, не став би примсі потурать… Чим грішен сам, за те й других судить не можеш сміло. Одначе, я даю багато волі думкам сумним, пора, здається, спочивать. Яке чудове небо блакитне, зоряне і ясне, як очі Марти!.. Бач, яке сплескав. А все то Марта наробила.

(Іде у хату).

Завіса

Одміна II

Сад Платонів, видко хату.

Ява І

Юліан, потім Кузьма.

Юліан

Скрізь тихо. Підождемо тут. Сьогодня, як ішли ми з лісу, Ялина вийти уночі у цей садок пообіщала і, певно, вийде.

Кузьма

Коли брат не одбив охоти в неї до кохання.

Юліан

О ні! Тепер більш ніж коли вона сама бажає мене бачить! Весілля ждать три роки занадто довго! Сушить в чернечій самотині найкращі хвилі молоді, щоб менше щастя мать у цім короткому житті! Ні, тут треба буть вівцею, щоб покоритися фортуні злій шукати будем іншу раду… Здається, двері відчинила. Іди, Кузьмо, від нас далі, своєю кудлою страшною щоб не злякав пташку ти мою, і будь на варті. Тепер треба добре чатувати, щоб часом згарячу Данило та не послав мене на виринки чортам, бо сьогодня лютістю страшно блищали в нього очі.

Ява II

Юліан і Ялина.

Ялина

(тихо з-за дверей).

А хто це?

Юліан

Я, моя голубко сизопера, іди сміло!

Ялина

(пригортається до Юліана).

Біля твоїх грудей душею оживаю. О, яке щастя зараз маю, що можу я тебе обнять і голос чути твій чарівний.

(Обніма і цілує).

Який ти гарний! Я смерть прийнять скорій готова, ніж розлучитися з тобою! За віщо ж брат нас розлуча? Милий мій, моє ти сонце! Дай пораду, як пережить безмірно довгий час в розлуці, щоб не зсушити свого серця вкрай. Три годи! Без милого три годи – це все життя! У мене сили недостане. Як квітка, зірвана з стебла, зав’яну я в руках фортуни злої, а від змарнілої Ялини і ти одвернешся тоді. Візьми мене, Юліане, вези мене у свій далекий край отак, як я стою тут зараз, там щастю нашому ніхто не стане на шляху.

Юліан

Ялино, рибонько моя! Покличем розум ми й терпіння до серця на пораду… Мій край тепер чужим для мене став; для тебе ж він могилою сумною здасться, і щастя наше, і наш рай він отруїть навіки! У мене друга є порада, і вона нас виведе на стежку супокою.

Ялина

Кажи, кажи, коханий мій, що нам робить, щоб побороть упертість брата, щоб, замість довгих трьох годів, нам ждать прийшлося один тиждень?

В глибині показується Данило і хутко зникає.

Юліан

У нашій стороні живе багато знатних знахарів і знаються вони на всякім зіллі, як ні один не знав ніколи характерник… Від них я маю напиток такий, которим усіх своїх я ворогів до згоди привертав не раз… Ось він.

(Показує пляшку).

На! Коли ти хочеш брата привернути до згоди, у пляшку меду або пива влий всю цю шклянку і почастуй тим пивом брата, коли він вернеться з походу; такий же звичай є, щоб частувати, – ти покористуйсь ним. А після напитку цього Платон все зробить, об чім його попросиш.

Ялина

Як в’ялую траву роса живить і освіжа, так і порадонька твоя моє розбите серце підкрепила. Давай, давай!

(Бере пляшку і хова за пазуху).

Я все зроблю, щоб тільки вкупці буть з тобою.

Юліан

Ходімо ж далі у садок, поки ще не зійшла зоря.

Ялина

Ходімо, милий, поворкуєм.

Цілуються. Вистріл.

Ай!

(Припада до Юліана).

Юліан

Тікай, моя голубко, мерщій у хату! Прощай!

Ялина

Я ждатиму тебе, як квітка жде роси уранці!

(Пішла у хату).

Ява III

Юліан і Кузьма.

Кузьма

Стрілять не вміє бісова личина.

Юліан.

Хто?

Кузьма

Не вгледів, щез, як і його куля.

Юліан.

То був Данило.

Кузьма.

Певно.

Юліан

Тепер твій ніж потрібен. Він почав помсту, а ти скінчиш, проткнеш його в поході так потайно, щоб ляснув, як у воду впав. Так буде річ певніша! Тепер же знай, що від ножа твого меткого залежить спокій мій! Ходім збиратися в дорогу.

(Пішов).

Кузьма

(один, скалить зуби).

Оце порада, оце діло! Тепер я знаю й бачу, що баранів до смерті буду їсти я щодня.

Ява IV

Данило, потім Платон.

Данило

(хутко йде до ганку).

Я весь тремтю, а серце й досі б’ється… Платоне, брате, пора рушати у дорогу… Платонові ж сказати треба, щоб він диявола остерігався.

Входе Платон.

Платон

Це ти, Данило?

Данило.

Я.

Платон

Хіба пора? Здається, рано ще.

Данило

А чуєш он, воли ревуть і мажі вже риплять.

Платон

І справді вже рушають. Я так озброєний і спав, а ти не спав, мабуть, зовсім?

Данило

Не спав. Не знали сна мої сьогодня очі, блукав марою я біля твого двору і бачив ненароком, як у садочку цім Юліан з Ялиною прощався.

Платон

А цур йому, тому Юліанові, з Ялиною укупі. Та й ти, Данило, себе даремно не тривож і зрадницю лукаву залиши. Не той тепера час, щоб сумувати по коханці.

Данило

О ні! Злоба така кипить у мене в грудях, що я не можу вгамуватись! Вони удвох струїть тебе хотять.

Платон

Опам’ятайсь, Данило! Злоба твій розум помутила! Не можу я повірить, щоб Ялина одважилась мене струїти.

Данило

Повір мені, я чув отут, на цьому місці, він намовляв сестру твою, як ти повернешся з походу, почастувати тебе пивом, а потім бачив, пляшку їй якусь віддав, і певен я, що в пляшці тій отрута.

Платон

Пляшку, кажеш, дав, і пляшку ту взяла Ялина?

Данило

Кажу ж тобі – я бачив сам.

Платон

О, коли так, то й справді тут причина є остерігатися мені Юліана. Але пожди, мовчи і з помстою ти не хапайся, я обміркую все як слід після походу; тепер же часу нам нема, рушать пора в дорогу.

(Пішов).

Данило

(сам).

Коли поход скінчиться, на поєдинок я його покличу в Січі, перед всіми. Моя свячена шабля не схибить, вона не зрадить так, як куля, її він не замовить, ні! Зрубаю я чортячу голову твою з плечей широких!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 81 – 90.