Дія третя

Іван Карпенко-Карий

У Домахи на подвір’ї. Хата виступає причілком до половини на кон. Двері видко глядачеві. До хатніх дверей треба йти у ворота.

Ява І

З хати виходять люде – і дівчата, і молодиці, і чоловіки – і розходяться у різні боки.

1-й чоловік

Та вже, певно, що Софрона не випустять сьогодня. Ходім! Ждали, ждали, вже й вечір, а його нема. І скучно стало: молода з матір’ю плачуть, всі сумують, – бог з ним, з таким весіллям!

2-й чоловік

Яке вже там весілля без молодого.

1-й чоловік

І то ти подумай, яка напасть на бідного парубка… І так ні з сього ні з того.

Ява II

Домаха, Соломія і Василина.

Домаха

Та хоч не плач вже, дочко…

Василина

Ох, мамо! Як його не плакать, коли самі сльози ллються?…..

Соломія

Ви б, тітко, самі пішли у двір, упали панові в ноги, може, він змилується, відпустить Софрона.

Василина

Ідіть, мамо, ідіть зараз!

Домаха

Та коли б же мене допустили; буду просить, у ногах лазитиму, щоб не сиротив нас! Не сумуй тільки так тяжко, дитино моя, не суши себе! Соломіє, останься хоч ти біля неї; бач, всі розійшлися, а я піду У двір попробую щастя.

(Пішла)

Ява III

Василина і Соломія.

Соломія

(набік)

Пішла, мені цього тілько і треба. Розкажу Василині, як вирятувати Софрона.

(До Василини)

Ох, сестро, я знаю, що мати не вблагає пана, а от коли б ти сама пішла…

Василина

Так чом же ти не сказала? Я дожену матір, вони недалеко, і підем разом.

Соломія

Ні, сестро, так нічого не поможе.

Василина

Що ж ти мене морочиш?

Соломія

Слухай: пізніше, як усі ляжуть спать, за тобою прийде Гаврюшка. А там тебе проведуть до пана, так, щоб ніхто не бачив… І завтра випустять Софрона. Добре? Я зараз побіжу скажу, що ти згоджуєшся.

Василина

І де твій сором, Соломіє? І як ти не подавилась такими речами? Мені гидко тебе слухать, мені соромно в вічі тобі глянуть після цього!

Соломія

Чудна ти, та ще й дурна! Наче я від себе; я сказала те, що мені звеліли. Не од мене, то од Филимона через яку хвилину почуєш це саме. Прощай! (На виході про себе). Побіжу у двір, скажу, що й на мову не дається… Принцеса, куди ж пак! Як губу закопилила! Я не гірша за тебе, та не минула мене лиха година, не втечеш і ти від неї.

(Пішла)

Василина

(одна)

Праведний боже! І у неї язик повернувся посилати мене на такий гріх великий, на таке безчестя! Та скорій умру, ніж тебе послухаю. Утечу зараз, і поки не випустять Софрона, ніхто мене не побаче. (Іде, назустріч Софрон). Софроне! (Кидається до нього). Тебе випустили?

Ява IV

Василина і Софрон.

Софрон

Я ланцюг одірвав і прибіг до тебе, моя голубко!

Василина

То тебе тут знайдуть, піймають, тікаймо відціля мерщій!

Софрон

Я ж тільки за тим і прийшов, щоб взяти тебе та хліба, скілько є, і в мандри! Ходім мерщій збираться!

Хутко пішли у хату.

Ява V

Карпо з клунком за плечима.

Карпо

В хаті темно. (Підходить до вікна). Софроне! Ти дома? Це я, Карпо! Не чуть. (Іде хутко в двір до хатніх дверей). Заперто зсередини! От навіжений, одчайголова! Зрадів, що біля жінки, і за все забув! Чуєте? Чи ви померли? Софрон!

Голос Софрона

Ми зараз!

Карпо

Почув, слава богу! Поспішайте, бо отаман збирає людей, от-от сюди прийдуть – і прощай тоді воля навіки. (Вибіга за ворота, вигляда на вулицю). Темно, хоч око виколи! Нікого не видко! Стій… Гомонять! Так і є! Це отаман з людьми! Що ти будеш з ним робить? Попадеться знову. (Іде хутко у двір). Та швидше збирайтесь!

Голос отамана

Ну ж, ну ж! Лізете, як три дні не їли!

Карпо

Софрон! Ідуть сюди, вже недалеко, не виходь у двір, щоб не стрівся; лізь крізь стріху або крізь верх, та пам’ятай, що з того боку, недалеко причілка, борона; гляди не скалічся, як будеш скакать! Коли б ще й самому не влопаться! Куди ж його сховаться! У хлів. Ні, в хліві ще застукають і візьмуть, як курку на сідалі. Перебіжу на другий бік вулиці.

(Зникає)

Ява VI

Отаман і люде з дрючками і вірьовкою.

Отаман

Гаврило! Іди ти попереду, клич Домаху, – прийшов мов за старою, щоб ішла бабувать.

Гаврило

Ні, вже йди ти! Зацьковувать не штука. Я в сіни, а він гепне чим по голові, та й со духи праведні. Я ще не сповідався.

Отаман

Чорт зна що вигадує! Ти тілько спитай, бо мені не приходиться – пізна по голосу.

Гаврило

Спитать я спитаю, а піти не піду. (Підходить до вікна). Домахо, а Домахо, ти дома? (До отамана). Мовчать. Домахо!.. Мовчать.

Отаман

Чи не змандрував? Ідіть сюди.

Ідуть у ворота, підходять до дверей.

Одчиняй хто-небудь двері.

1-й чоловік

Моторошно.

Отаман

Так що ж, ми будемо стоять тут два дні?

Гаврило

Про мене – хоч і тиждень, аби за панщину! Так-то й відчиняй. Вже коли ти збирав на одного чоловіка стілько людей, то, мабуть, і сам добре знаєш, Що небезпечно лізти. Може, він там жде тебе, а я з Добра дива підставлю свою голову.

Отаман

Яке мені діло! Велено – і голову підставляй! Гей, хлопці! Хто сміливий? На кварту заробе!

1-й чоловік

Нема щось охоти за кварту помирать.

Ява VII

Ті ж і економ з ліхтарчиком.

Економ

Іфан!

Отаман

(підбіг)

Самійло, пане.

Економ

Свина!

Отаман

Де?

Економ

Мольчать!

Отаман

Слухаю.

Економ

Пошему ти не ухватиль сам, зашем растріфожіл усо моя семейство? Кароліна лакалась, Ганс лакалась, Фріц лакалась! Еті… Я хляднокровий і тому подобіє, але я можу розсердица і тогда будіт чево-нібудь полюче! Давай Зофрона сюда, ми йому будем бріть голова.

Отаман

Ніхто не хоче йти у хату.

Економ

Зашем не хочіт? Хто не хочіт? Пошьол сам!

Отаман

Страшно!

Економ

Зашем страшно? Я не боюсь! (Іде до дверей). Ну, ошінай!

Гаврило

Одчиняйте, ви сміливійші, а ми боїмося, – може, у нього коса в руках.

Економ

О-о! Ти зашем мене лакаєш?

Гаврило

Та ви ж не боїтесь.

Економ

Я не боюсь, але я лакаюсь! Ти не шути, потому еті… Я хляднокровий і тому подобіє, але я можу розсердица і тогда будіть (б’є ногою у двері) виходіть (б’є) чево-нібудь полюче!

Люде підважують двері дрючками, вони одчиняються; з другого боку, на причілку хати, піднімається солома на покрівлі і вилазить Софрон.

Ява VIII

Ті ж і Софрон (на хаті).

Софрон

Василино, мерщій! Берись за вірьовку, берись!

(Прислухається)

Економ

Давай сюда еті разбойник, будім його форостить.

Отаман

(до 1-го чоловіка)

Іди!

1-й чоловік

(до Гаврила)

Ідіть!

Гаврило

Іди!

Економ

(штовхає отамана)

Іти!

Од штовхання отаман опинився в сінях; штовхає так само двох, приговорюючи кожен раз «Іди!». Останні люде ідуть самі, за ними Економ.

Я еті… хляднокровий і тому подобіє…

(Зникає за дверима)

Софрон

(зіскакує з хати. Карпо підбіга до нього)

Що нам робить? Щабель в драбині зламався, Василина не поспіла вилізти за мною.

Карпо

Перш усього заховаймось.

Софрон

Вони її візьмуть у двір.

Карпо

(тягне його на другий бік вулиці)

Та цить, не гомони – побачимо, що далі буде.

Зникають.

Ява IX

Отаман і люде.

Отаман

Він тут десь, тілько що вискочив; сам чув, як гупнуло, шукайте!

Гаврило

Де ж ти його будеш шукать! Бач, як надворі темно, хоч око виколи. То ж не мішок, що упав з воза та й лежить на тім самім місці, а живий чоловік.

Отаман

Добре, що хоч Василину успіли захопить, а то і вона лізла вже на горище.

Входить економ і Василина.

Ява X

Ті ж, економ і Василина.

Економ

Така хорошенька малядичка плячіть за грубим мушіком! Фу! (Бере її за бороду). Зашем плячіш? Ти будешь його скоро забивайт. (Набік). Еті мушічка, как персик. (До Василини). Зашем не говориш, Де еті… твой мушік Софронка? Плячіш! Ну (бере її під руку), будім дєлять пріятного прогулка.

Василина

Софроне, мій голубе сизий, рятуй мене, пропала я навіки.

Ява XI

Ті ж і Домаха вбігає.

Домаха

Боже мій, що тут?

Василина

(виривається і біжить до матері)

Мамо, хватайте мене, не віддавайте мене на поталу!

Домаха

Змилуйтесь над нами! Згляньтесь хоч над моєю старостю! Буде вже з вас Софрона, нащо ж ще й її, сердешну, мордуєте! Заспокойся, доню, бо я й сама умліваю від горя, і ноги мої ледві держать, вже з сили вибилась!..

(Обніма Василину і заспокоює її)

Економ

(до отамана)

Ну?

Отаман

Слухаю.

Економ

Болван! І тому подобіє… Софрон уходіль, она плячіть, бабка плячіть, а ти слюхаю! Еті… еті скушно! Зічас бері малядічку!

Отаман

(одводить його набік і тихо)

А знаєте, Бовтан Бовтанович, що я оце придумав? Не будемо брать Василину, бо й Филимон Сидорович не веліли: вона гвалтуватиме і потривожить паню. Нехай зостанеться при матері, то Софрон сьогодня уночі прийде до неї безпремінно, бо він тут десь недалеко, а я з людьми засяду у Сидоровій клуні, і тілько він у хату – і ми у хату, та й на вірьовку його. Отак краще буде.

Економ

У теб’я весь мозок ідеть у голова, когда ти лакаїса! (До Василини). Ну, будіть плячіть, я теб’я не будіть забірайт. А ти, бабка, гляді своя дочка, а будіть еті… уходіть… будіть худо, слішь?

Іде отаман, а за ним і люде.

Потому я хляднокровий і тому подобіє…

Зникають.

Ява XII

Домаха і Василина.

Домаха

Софрон утік, він і тебе викраде, та й будете жить де-небудь до смерті. Заспокойся, моя дитино!

Василина

Ох, мамо, мамо! Чи знаєте ви, мамо, від чого така біда скоїлася? Мені Соломія казала таке, що сором і переказувати.

Домаха

І не переказуй, дитино моя! Ти чи знаєш, а я одразу догадалась. У горниці мене не допустили – там Хвилька всьому голова, бодай на його господня кара лягла на наші муки; це все він, дочко. Коли б пані як переказать, – вона б його провчила.

Тимчасом як Василина з Домахою балакають, Софрон і Карпо, крадучись, підійшли до них.

Ява XIII

Ті ж, Софрон і Карпо.

Софрон

Не лякайтесь, цитьте, це ми…

Василина

(тихо)

Софроне, серденько, милий! Коли б хто не побачив, не почув гомону…

Карпо

Та нічого бавиться; за клунки – й гайда!

Хутко ідуть у хату.

Ява XIV

Отаман і люде. З-поза хати отаман виводить людей, розставляє деяких, щоб стерегли, а чоловіка кілько з отаманом мовчки йдуть у хату.

1-й чоловік

От коли б там бісового сина приглушив Софрон!

Гаврило

Якого бісового сина?

1-й чоловік

Та отамана.

Гаврило

А ти ж хіба і не такий, як і отаман!

1-й чоловік

Я?.. А хіба я…

Гаврило

Краще мовчи, коли дурний.

Ява XV

Ті ж, отаман, Домаха і Василина. З хати виводять Софрона і Карпа зв’язаних.

Карпо

Піймали, як курей на сідалі, а все через тебе! Тікали б самі, ні, жінки заманулося…

Отаман

Ти ж чого сюди вплутався, Карпо?

Карпо

Одна біда людей єдна!

Василина

(вибіга)

Не пустю, не пустю тебе від себе!

(Обніма Софрона, тулиться до нього)

Отаман

Іди, іди в хату! Ну ж, стара, візьми її. От життя отаманське!

Домаха

Василино, дочко!

Василина

Мовчіть, мамо! Я нікуди не піду від Софрона, я хочу разом з ним мучиться. Нехай укупі зв’яжуть і мучать обох…

Софрон

Пусти мене, Василино, нехай роблять зо мною, що хотять, а ти молися богу і пам’ятай свою присягу. Прощай!

Василина

Я з тобою піду, мені страшно без тебе!

Софрон

Візьміть її, мамо, бо я, здається, тут зомлію, так мене вимучили… Ходім!

Домаха бере Василину. Софрон іде. Василина поривається за ним, мати її не пускає.

Отаман

(ідучи)

Охо-хо-хо! Ну й життя отаманське!

Всі вийшли.

Натомився, ледве ноги волочу.

Ява XVI

Домаха і Василина.

Василина

(падає матері на плече і рида).

О мамо, мамо! Краще б ви похорони надо мною справили, ніж таке весілля!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 105 – 112.