Дія друга

Іван Карпенко-Карий

Пуста хата; лежать дві великі колоди, посередині стовп. До стовпа і до колод прироблено залізні ланцюги. В кутку солома; на соломі лежить дід Аврам.

Ява І

Входить Гаврюшка.

Гаврюшка

Здрастуйте, діду!

Аврам

(придивляється)

Здрастуй. А хто це?

Гаврюшка

То я, Гаврило, з двора.

Аврам

Ага.

Гаврюшка

І охота вам, діду, по добрій волі сидіть у темниці?

Аврам

Кому, сину, темниця, а мені світлиця.

Гаврюшка

Ідіть у людську.

Аврам

Мені й тут добре.

Гаврюшка

Сюди, бачите, приведуть одного розбишаку, посадять на цеп; так Филимон Сидорович велів, щоб ви йшли у людську.

Аврам

Де вже мені між людьми сидіть. Може, від мене який дух іде, та будуть сердиться.

(Піднімається)

Гаврюшка йому помагає.

Піду у кузні переночую. Отак, доживи, сину, на старість! Був вільний – закріпостили. Утік. Що ж? Поки є молодий був, ховався від облав, а літа насунулись, піймали з дітками малими, як вільну птицю з пташенями. приборкали і привели у село. Тільки ж недовго діти тут нудилися: крильця підросли, і вони порозліталися на широкі степи, де я їх вивів шукати волі. Стара померла, хата розвалилась, мене ж люде бояться прийнять, бо вже смертію тхне від мене, і нема де притулиться, нікому їсти зварить; лежу тут, у буцигарні, та смерті виглядаю, а вона не йде! Давить купців багатих, панів розкішних, дітей малих, а за мене й забула! Чи вона боїться пощербить свою гостру косу об мою жилаву суху шию, чи не знайде мене у цій світлиці, а вже й дожидать надоїло.

Гаврюшка

Либонь ведуть! Ходіть, діду!

Аврам

А кого ж тут посадять?

Гаврюшка

Я й сам не знаю.

Входять отаман і Софрон.

Ходім, діду, мерщій.

Ява II

Отаман, Софрон, Аврам, Гаврюшка.

Аврам

(приглядається)

Здається, Софрон Ковалів? За віщо ж це? Диво. Казали, сьогодні звінчався…

Отаман

Ідіть, ідіть! Чого там розглядать… ідіть з богом!..

Аврам

(про себе)

Піду на село, розпитаю, що він зробив.

(Вийшов)

Гаврюшка

(до отамана)

Казав Филимон Сидорович, щоб ви зайшли до нього.

Отаман

Я зараз.

Гаврюшка пішов.

Ява III

Софрон і отаман.

Софрон

Скажіть же мені, дядьку, від чого така напасть на мене звалилась? Ви ж повинні знать… Може, я ненароком в чім провинився? Хоч знатиму – легше мені буде. .

Отаман

Я нічого не знаю. Велено взять тебе і припнуть.

Софрон

І прямо з весілля від молодої?

Отаман

Як бачиш!

Софрон

Так за що ж, за що? Що я кому лихого зробив? Чи я п’яниця, чи я злодій, чи я ледар, що мене хотять з світа звести, у москалі віддать? О боже милостивий! Чим же я согрішив перед тобою? Здається, старших слухав, батька-матір почитував, нікого не скривдив: за що ж ти мене караєш так тяжко?

Отаман

Та не вбивайся, я пошуткував, що тебе у москалі віддадуть. Може, тільки переночуєш, а завтра й випустять, от і минеться твоє горе – побачиш!

Софрон

Так що ж це ви? За виграшку маєте наш шлюб, що так знущаєтесь над нами, чи як? Та ще не видано і не чувано, щоб так закон ламали, щоб молодих силоміць розрізняли в такий час для потіхи! Ми ж не на смітнику, а в божім храмі вінчались! Гріх вам, дядьку, сміяться!

Отаман

Та хіба ж я по своїй волі… чудний!

Софрон

Знаю, що ви не винні тут… Простіть мене за такі речі!.. Я одурів… У мене розум одбило, не тямлю, що балакаю!.. Згляньтесь, дядьку, над нами, це в вашій волі: пустіть мене крадькома додому тілько на сьогодні…

Отаман

Схаменись! Ти зовсім божевільний! Чого ти від мене хочеш? Тебе пустить, то самому треба тікать світ за очі.

Софрон

Я ж не втечу; нехай мене зараз земля проглине, коли сам вранці не прийду сюди, і тоді робіть, що хочете зо мною, а сьогодні дайте нам закінчить весілля по закону, пустіть мене, ніхто не буде знать, опріч людей, а люде ж панові не скажуть.

Отаман

Молодий ти ще мене вчить! Тебе кортить до жінки – це я розумію, і ти не знаєш, що балакаєш, а мене не кортить підставлять за тебе спину! Що звеліли, то й роблю… Не моя воля! Сідай лиш, я тебе припну за ногу до колоди…

Софрон

Я собі смерть заподію!

Отаман

Не нагадуй біс батька зна чого, сідай!

Софрон сіда на колоду, отаман наклада залізо на одну ногу і замикає.

Кожний чоловік дума, що він найбільше мучиться. Ти думаєш, мені легко тебе припинать? Що ж маю робить – не моя воля! Увечері сторожа прийде, щоб ти не сумовав один. (Набік). Щоб і справді здуру ще чого собі не заподіяв.

Софрон

Дядьку, пустіть мене! На вашу душу ляже гріх: поки сторожа прийде, я задавлюсь…

Отаман

Я тобі кажу, що завтра тебе випустять. Сиди смирно, не вбивайся даремно, чуєш?

(Вийшов)

Ява IV

Софрон

(один)

Завтра випустять!.. О, будь ти проклят з такою утіхою! Що ж це зо мною роблять? Тільки що був щасливий, радістю билось моє серце і не сподівалося воно для себе такого горя… А тепер? З живого чоловіка живе серце обценьками вийняли!

Входить Карпо.

Ява V

Софрон і Карпо.

Карпо

Ти тут, Софроне, і нікого нема?

Софрон

Карпо! Тебе за сторожа прислали?

Карпо

Ні. Я прокрався сюди, щоб тебе побачить і довідаться, що тут з тобою роблять.

Софрон

О, спасибі тобі, брате! Ти звідтіль, з весілля? Боже, з весілля… З похорон скорійш! Що там робиться, кажи, що Василина?..

Карпо

Люде здебільшого розходяться, декотрі ждуть. Василина плаче!..

Софрон

Горличко моя! А я – диви! На цепу, як злодій, і сам не знаю за що? Скажи, ти не чув, що люде балакають, яка цьому причина?

Карпо

Жінка у тебе дуже гарна.

Софрон

Жінка гарна, так що?

Карпо

А хіба ти не знаєш, що тепер у нас так: хто хоче мати чесну жінку – нехай бере погану дівку?

Софрон

Я знаю одно, що Василина – чесна дівчина.

Карпо

Оце ж то й єсть твоє і її горе.

Софрон

Що ти хочеш сказать?

Карпо

Сьогодня, як стояли під вінцем, пан бачив Василину, от тебе й взяли з весілля, щоб не суперечив.

Софрон

А Василину в двір взяли, до пана? Чого ж мовчиш? Кажи! Так? Взяли?

Карпо

Ще рано… Може, уночі й візьмуть, а може, й сама піде – хто жінку розгада!

Софрон

О… (Сіда на колоду). Ні, Василина не піде.

Карпо

А як не піде, то тебе у москалі забриють.

Софрон

Мені однаково – хоч і на каторгу, аби Василина не зрадила…

Карпо

Призвичаїшся!.. І я, брат, лютував, і те, і друге хотів зробить, і душу хотів занапастить, і над жінкою знущався, а тепер бачу, що й жінка невинна! От хоч би й твоя Василина, ну чим вона буде винна, коли захоче викупить тебе на волю?

Софрон

Цить! Бодай тобі заціпило! Не говори мені цього. Я не хочу ні волі, ні життя не хочу за таку ціну!

Карпо

Не хоче коза на торг, та ведуть!

Софрон

Сатана ти, а не чоловік, коли можеш сміяться над тим, від чого серце кров’ю обливається!

Карпо

Бач! Не любиш? А як ти сміявся надо мною в такім самім припадці…

Софрон

Прости! Я знаю, що і в тебе серце наболіло так саме, як і в мене тепер болить… Прости мене, я винен перед тобою… (Стає навколішки). Не докоряй, не смійся, пожалій мене! Не кажи нічого більше, не будь моїм ворогом, стань моїм братом, прости…

Карпо

(підніма його)

Бог тебе простить… Я вже не сердюсь… Хотів посміятись, та ще гірше зворушив своє серце, дивлячись на твоє горе.

Софрон

Поможи мені вирваться звідціля, і ми сьогодня спалим палац, – нехай згорить живим безчесник.

Карпо

Ти хочеш з одної біди у другу, більшу, вскочить. Краще будемо тікать тепер удвох в несходимі степи, в пущі, на Бессарабію, до моря. Розказували дід Аврам, що там і воля, і приволля, і шлях я знаю – у діда ж розпитав.

Софрон

Та хоч на край світа я утікать готов, аби на волю! Тільки як з цепу зірватися?

Карпо

Я зараз принесу долото, і цеп удвох ми перервем.

Софрон

Мерщій же, мерщій, поки сторожа не прийшла!

Карпо

Не спіши. Треба, щоб добре стемніло, бо по видному тікати небезпечно, а за сторожу не турбуйся, прийдуть пізно, я тут не раз сидів – знаю!

Софрон

Забіжи ж зараз до Василини і їй шепни, нехай збирається.

Карпо

Покинь ти думку про Василину, утечемо попереду самі, бо з бабою так зараз зловлять. Василину потім візьмеш.

Софрон

Ні за що в світі! Мені без неї воля буде важча, ніж неволя. Не одговорюй мене, – Василини я тут не покину… Іди за долотом мерщій!.. Я боюся, що сторожа скоро прийде… Вже сонце зайшло.

Карпо

Роби, як знаєш, я зараз.

(Вийшов)

Ява VI

Софрон

(тяжко зітхає)

Ох… Від думки одної, що утечемо на волю, легше стало, наче теплом обвіяло всього, і серце радісно тремтить у грудях! Поможи господи! А там… Десь далеко в степу, на чужині, над морем, в пущі, в яру глибокім, куди і ворон нічиєї кості не занесе, збудуємо собі з Василиною хату і будем жить до смерті; ніхто не знайде нас, бо тілько вітер знатиме, де ми!.. Боже, яка думка!.. Що, коли Карпо тілько посміявся надо мною і не прийде? От-от сторожа буде… Вже смеркає, а його нема… Може, він тілько поманив мене волею, щоб тим зробить ще тяжчую неволю? Душа холоне!.. Ні, я вирвуся на волю сам!

(Обмотує руки шапкою і крутить ланцюг, через хвилину в знеможенню опускає руки)

А надворі темніє, а Карпа нема… О німий і глухий ланцюг! Ти не знаєш і не чуєш – яку ти муку людям робиш, а коли б знав, давно б тебе від жалю іржа поточила, як людей, прикованих до тебе, сльози точать! Пусти, пусти мене!

(Бере знову ланцюг)

Зглянься ж, німе залізо! Порвись від мого горя тяжкого, бо до тебе ще не прив’язували на таку муку, як моя; пусти мене на волю!

(Крутить)

Немає сили! Невже ж Карпо обмане? Невже ж мої мрії про волю розвіються, як пил? Боже! З високого неба тобі все видко! Подивись же на мене – яке я горе терплю, що зо мною роблять! Ми з Василиною, як малі перепелята, у котрих матір вбито і гніздо дощем змито… Рятуй же нас, безпомощних! Дивись! Мене заперли в клітку, а Василина на своїм весіллі ридає, як на похоронах. А може… Ні, страшно подумать! Не хочу думать!

Входить Карпо.

Сторожа! Пропали всі заміри!

Ява VII

Карпо і Софрон.

Карпо

От і я!

Софрон

(переводить дух)

Слава богу! Давай мерщій долото!

Карпо

Я шворінь приніс – міцнійше.

Софрон

А я вже трохи розхитав залізо.

Удвох одкручують.

Залізо тріснуло. Тепер тілько треба з ноги збить… Василину бачив?

Карпо

Ходім надвір. Тут зараз бур’яни і рів. Там ми його здіймемо з чоботом. Закрути добре біля ноги, щоб не бряжчало.

Софрон

(підбирає)

Чом же ти не кажеш – Василину бачив?

Карпо

Я не заходив, ніколи було; побачиш сам.

Софрон

(обкрутивши ланцюг біля ноги)

Ходім.

Ідуть. Голос отамана за коном: «Та мерщій! Ми тут підождемо».

Софрон

Стривай!. Чуєш? Голос отамана і люде з ним – це сторожа… Попались… Карпо! Мені однаково, давай шворінь, я прокладу собі шлях на волю, хто б на ньому тепер не стояв.

Карпо

Цить! На біса тут шворінь? Ти балакаєш, як божевільний. Тут розуму треба, а не запалу; в запалі нічого путнього не зробиш! Мовчи!

Софрон

Я упаду… У мене серце розривається. Чого ж стоїш?

Карпо

Вони балакають на однім місці… Іди за мною, тілько тихо, не бряжчи.

Софрон

Куди ж ти мене ведеш? Хочеш віддать отаманові прямо в руки?

Карпо

Та не в руки, а в сіни ходім. Слухай мене, бо ти дурний сьогодня. Присядьмо в сінях, там темно. Вони сюди, а ми надвір.

Зникають.

Ява VIII

Отаман і сторожа.

Отаман

(за коном)

Там у стайні візьми ліхтар, а я потім звелю принести сюди світла, а ліхтар тоді однесеш.

Входять.

Бач, як темно, ще коли б лоба не набить! Здоров, Софроне! От я й людей тобі привів, а щоб не так було скучно, зараз принесуть світла… Софроне! Не чуть щось його. Ти спиш, Софроне? Ще, борони боже, удавився! Крикни лиш, щоб ніс мерщій світло. (Іде тихо). Здається, тут колода… Софроне! Може, ти їсти хочеш?

Вносять ліхтар.

Де ж він? Нема! Хлопці, чи я сліпий, чи його нема? І Гаврило. Опріч двох колод та стовпа, нема тут нічого. Невже утік? (Кидається до колоди). Світи!

Світять.

Одкрутив, ірод, ланцюг! От і встеріг Василину! Тепер він, певно, справить весілля, – буде ж мені! Біжи, Петро, візьми ще трьох чоловік: бач, залізо ламає, то з ним не справишся абияк! А ти, Гаврило, зайди до економа, скажи, що Софрон утік; я забіжу до Филимона Сидоровича на хвилину, а потім зберемося всі біля Сидорової хати… Та не гвалтуйте, ми його піймаємо біля жінки.

Гаврило

Та на біса тобі здався Софрон? Утік – утік! Мало їх повтікало?

Отаман

Балакала покійна… Хто б його хотів чужої біди? Та ба!.. Ходім! Ну й прокляте життя отаманське! Краще чортам табаку молоть, ніж отаманувать.

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 97 – 104.