Дія перша

Іван Карпенко-Карий

Одміна І

Покой у великім панськім будинку, в якім міститься буфет.

Ява І

Филимон

(ходить по покою)

І як воно сталось? (Набиває люльку з довгим цибухом). Гаврюшка!

Входить Гаврюшка.

Дай огню! (Закурює). Кликав економа?

Гаврюшка

Кликав. Зараз прийде.

Филимон

(маха рукою, Гаврюшка виходить)

Без дозволу таку гарну дівчину звінчали! Хе! Може, німець сам дав дозвіл. Він тут недавно, звичаїв не знає. Гаврюшка! І як же я раніше не бачив цієї дівчини?

Входить Гаврюшка.

Отамана не бачив?

Гаврюшка

Тільки що пішов у застольну.

Филимон

Чого ж це німець не іде?

Дзвінок.

Гаврюшка

Дзвонять.

Филимон

Не твоє діло.

Дзвінок.

У, роздзвонився! Як прийде німець, нехай мене підожде.

(Пішов у покої)

Ява II

Гаврюшка

(один)

Чогось Филимон Сидорович з’їритовані. Цікаво! Треба підслухать, я страх люблю підслухувать, щоб усе знать.

Входить економ.

Ява III

Економ і Гаврюшка.

Економ

Каспадин у себ’я?

Гаврюшка

Филимон Сидорович? Вони зараз вийдуть, пождіть тут.

Економ

Я теб’я спрашівайт о каспадин, а не о Филимонушка! Ти еті… еті шутки зо мною не шути… Потому я хляднокровий і тому подобіє…

Гаврюшка

Та я, Богдан Богданович, не шуткую, єй-богу. Вас кликали не пан, а Филимон Сидорович!

Економ

Филимонушка? Зашем сам Филимонушка не пошьол на контору?! Еті… Грюбо, не делікатно, я еті… еті не будіть позволяйт. Я економ, а не какой-нібудь сакой-такой і тому подобіє! Я слюжіть каспадину помещик, а не дворецкому Филимонушка! Филимонушка еті.. Хвилка, а я Богдан Богданович! Я не будіт слюжіт Хвилка… Я хляднокровий і тому подобіє, але я можу розсердиться і тогда будіть виходіть што-нібудь полюче. (На виході). Мушік…

(Вийшов)

Ява IV

Гаврюшка

(один)

Диви, як німець розходився! Стривай, ти ще не знаєш Филимона Сидоровича, були й кращі, та слухали його й боялися.

Входить Филимон.

Тільки що приходив німець…

Ява V

Филимон і Гаврюшка.

Филимон

А де ж він?

Гаврюшка

Пішов. Тут розгнівався біда як, що ви його покликали до себе, а не самі пішли до нього. Филимонушка, каже, Хвилька, а я Богдан Богданович… Такий…

Филимон

Бач, бісова ковбаса, яку пиху заломив! Коли так, нехай же Богдан Богданович зостанеться тепер з одною тижньовкою. Нехай Короліна Адамовна сама засукає рукава. Біжи скажи Микиті, що він нужен мені в дворі, нехай покине зараз економа і йде на своє місце – обійдеться Богдан Богданович і без лакея, не великий пан… Та перше поклич мені отамана.

Гаврюшка пішов.

Побачимо, що німець заспіває, як одніму лишнього слугу та не дам з панського погреба то сього, то того – нехай попостить. Бач, Хвилька! Та знаєш ти, німче, що Хвилька змалку біля панів образувався, має благородну натуру і вже давно Филимон Сидорович! Тепер Хвильки усі бояться, більш ніж пана, бо пан, коли що, то й помилує… Тілько скривився хто, годі! А передо мною нехай не тілько кривиться, хоч нехай скорчить усього, коли мені треба, щоб було по-мойому, не помилую і що я скажу, те й пан скаже. А чим до всього дійшов? Знаю панову думку: він подума тілько, а я вже й зробив. От і сьогодня…

(Оглядається)

Пан спитав мене: чия це така красива дівчина вінчається, де вона взялася, що я її не бачив? От він тільки спитав та й годі, а я зараз і на ус закрутив, треба услужить, суприз зробить!

Входить отаман.

Ява VI

Филимон і отаман.

Отаман

Добридень, Филимон Сидорович! Кликали?

Филимон

Кликав. Скажи на милость, як це так сталось, що Домашину дочку Ярину сьогодня звінчали без дозволу?

Отаман

Ні, по квитку.

Филимон

Коли ж їй квиток дали, хто дав? Я її не бачив, у дворі вона не була, дозволу не просила.

Гаврюшка виглянув у двері і сховався.

Отаман

Та ви саме тоді в город їздили, як Домаха просила дозволу.

Филимон

Ну?

Отаман

На тім тижні… Та так, на тім. Прийшов увечері я за приказанієм, а мене й позвали до пана… Питають мене, яка вона виходить на масть… А я сплутав її з Яриною Лозовою, що свиней позаторік пасла, пам’ятаєте? Та й кажу, таранкувата, і очі либонь закисають, вона, кажу, позаторік свиней пасла, – пан скривилися, наче зелену сливу розкусили, і звеліли дать квиток.

Филимон

Буде ж тобі кислоока!

Отаман

А хіба що?

Филимон

А то, що пан її бачив сьогодня і звелів дознаться, хто дав дозвіл.

Дзвінок.

Чуєш? Це вже за неї знову спитає. Пожди ж, я зараз.

(Пішов у покої)

Ява VII

Отаман

(один)

От тобі й маєш! Збрехав на свою голову… Часто буває, зовсім не знаєш або забудеш яке діло, то тільки глянеш на стелю, мов пригадуєш, і брешеш, аби до ладу, бо отаманові не приходиться сказать – не знаю, треба все знать, на все одповідь давать. Погано. І на стелю глянув і збрехав не до ладу. Красиву дівку назвав кислоокою… Кепсько!

Входить Филимон.

А що, Филимон Сидорович?

Ява VIII

Филимон і отаман.

Филимон

Та от що: трохи пізнійше…

(Оглядається)

Гаврюшка виглянув у двері і сховався. Филимон крутнув головою.

Візьмеш Софрона з весілля у буцигарню, а до Василини я пошлю посла. Тілько гляди, візьми Софрона в свій час, не прогав! Розумієш?

Отаман

А звісно, розумію… До вечора треба взять, розумію.

Филимон

Іди ж. На твоїй спині окошиться всяка невдача.

Отаман

(на виході, зітхнувши)

Ну й життя отаманське!

(Вийшов)

Ява IX

Филимон

(один)

Тепер Самійла налякав, із шкури вилізе, щоб угодить! Дума панові годить, а він мені на користь служе, бо пан нічогісенько не знає про мої заміри… Гаврюшка!

Входить Гаврюшка.

Ява X

Филимон і Гаврюшка.

Филимон

(бере Гаврюшку за ухо)

Ти чого заглядав? Підслухав?

Гаврюшка

Єй-богу, побий мене бог, хрест мене накажи, не підслухав. Я хотів увійти, та побачив, що ви не одні, – не посмів.

Филимон

Брешеш, витушка! Знаю я. (Випускає ухо). Гляди ж мені, щоб було усе шито-крито. Без мого дозволу не впускать нікого в горниці, хоч би до самої Дуняшки йшов, і Матюшці скажи, щоб, боже сохрани, нікого з сельських не впустили – чуєш? А то обом лоби забрию! А Микиту взяв від економа?

Гаврюшка

Взяв. Німець кричав, плювався, з жінкою сварився, тілько не розбереш нічого, все по-свойому, мов гуси герготали.

Филимон

Ага! Постав же тут кого-небудь, а сам піди знайди Соломію і шепни їй, щоб прийшла сюди, та гляди, щоб хто не почув.

Гаврюшка пішов.

Проворний вражий син! Скрізь пролізе, підслухає – права рука. З нього колись буде гарний дворецький.

Входить економ.

Ява XI

Економ і Филимон.

Економ

(чоломкаючись)

Морген, майн лібер! А защем Филимонушка, ви еті… взял од мене Микиту? Ви зердица на мене хочіте? За шево? Хе-хе-хе! Еті… еті некорошо, зовсем нехорошо!.. Я, і моя Кароліна, і усо семейство вас так уважайт.

Филимон

Та Микита, бачите, потрібен у дворі…

Економ

Зашем? У вас много людей… і тому подобіє… Ви огорчіл моя Кароліна… дама огорчіл, она плячіть… Еті… еті некорошо і тому подобіє…

Филимон

Знаєте, Богдан Богданович, що я вам скажу: рука руку миє! Ви мені уважите, я вам що-небудь зроблю. Ви тут в новості. Я вас покликав, а ви на мене розгнівались… Ну, думаю собі, коли Богдан Богданович не хоче мені угождать, гордує проти мене, не буду ж і я йому угождать… А як будемо йти один проти другого, то раз у раз так буде.

Економ

Ну, ну, будім забивайт еті… еті… будім загласно жить: ви мене послюжіт, я вам послюжіт. Делайте дама одолженіє, посилайте Микитку зейчас: потому знаєте, у мене еті… еті десяйт детушек і тому подобіє, і з одною тижнійовкою ошинь трюдно бедной Кароліні.

Филимон

Так мир?

Економ

(трусить руку)

І зоюз, і зоюз! Кажіте, за шим прісилалі, і я зічас усо будіть делаль для вас.

Филимон

Тепер поки що нічого не треба, я вже велів отаманові. (У двері). Скажи там Микиті, щоб ішов до економа зараз! А коли що треба, Богдан Богданович, чи рижу, чи озюму, чи кохвію, чи там що інше – можна дать, присилайте.

Економ

Іх данке, ix данке, майн лібер! Ну до звіданія з вами! Заходіте до мене, будим іграть зехс унд зехцік і тому подобіє… Я вас будіт учіть, хе-хе-хе!..

Ява XII

Филимон

(один)

Ха-ха-ха! От тобі й Хвилька! Всі слухають!.. Приятно!.. Дуняшка іноді у печінках сидить… Забрала паню в руки і не боїться мене, клята! Хіба жениться на ній, то й вона буде труситься? Коли ж погана! Та що мені Дуняшка? Плювать! Треба тілько панові суприз уміючи піднести… Знаю, що буде доволен… і подякує, або сотняжка прилипне до моїх рук.

Вбігає Дуняшка.

Ява XIII

Филимон і Дуняшка.

Дуняшка

(ще з дверей)

На якім такім повнім праві, Филимон Сидорович, ви не звеліли пропускать до мене нікого? Що це за мода така? Всіх позапирали тут і держите, мов під замком. Що ви тут таке? Не велика птиця дворецький! Я барині пожаліюсь.

Филимон

Не гарячіться, не бийте подолом об сухі коліна, бо плаття посічеться! Перш усього скажіть мені, на якім праві ви требуєте від мене одчота! Ідіть, жалійтесь; а я скажу, що у мене посуда і столове більйо з бухвета пропадає і ні на кому спитать, бо до вас лазить усяка свинота.

Дуняшка

Яка? Яка свинота лазить,? Хіба паламарша свиня? У, безсовісний, – вона ж і вам кума!

Филимон

Паламарша не в щот; я паламаршу звелю пускать, а ви зазиваєте ворожок: Кулину, Горпину, циганок закликаєте і діда Аврама, щоб ворожили вам, – чи скоро заміж підете. А що? Почервоніли! Ха-ха-ха!

Дуняшка

Я? Я ворожок?.. Після таких ваших слов, ви, Филимон Сидорович, дурак!

Филимон

Авдотья Даниловна! Ідіть у свою гардеропну, перетрусюйте плаття! Я до вас не ходжу, а ви до мене не ходіть, бо як будете гарчать, то на цеп посадю.

Дуняшка

Так я собака, по-вашому?

Филимон

По-мойому, ви стара дівка, а старі дівки злі, як собаки! А ви краще не сердьтесь, живіть зо мною в злагоді, то буду сватать, хе-хе-хе!

Дуняшка

Ви псар, а не дворецький! Ви ніякого обхожденія не понімаєте! Прахвост ви, Филимон Сидорович!

Филимон

А ви чахоня.

Дуняшка

Мерзавець ви, Филимон Сидорович!

Филимон

А ви сельодка!

Дуняшка

Я вам такої обиди по смерть не забуду.

(Вибігає)

Филимон

(услід)

Ха-ха-ха!

Завіса

Одміна II

У Домахи в хаті. Довгий стіл, покритий товстою скатертю. Кругом лавки. За столом сидять густо люде. На столі гільце, миски з стравою, нарізано хліба. Людей у хаті багато: і стоять, і сидять, на печі і припічку діти стоять. Музика. Молоді на посаді.

Ява І

Дівчата:

Із-за гори гуска летіла,

З перцем капуста кипіла,

Хоч з перцем не з перцем, –

Просимо з щирим серцем:

Їжте, бояре, ложками,

Бо в нас капуста діжками,

Бо в нас Василина садила,

Бо в нас капуста вродила.

Ви, бояре, ви, чужосторонці,

Та не беріть по повній ложці,

А беріть по половинці,

Щоб стало всій родинці.

Мир миром,

Пироги з сиром,

Вареник в маслі,

Дружечки прекрасні,

Просимо вас.

Їли бояре, їли,

Цілого вола з’їли,

На столі ні рісочки,

Під столом всі кісточки;

Їли дружечки, їли,

Півголубчика з’їли,

Під столом ні рісочки,

На столі всі кісточки.

Весільна пісня з козачком.

Ой з-за гори чорні хмари

Та рано, рано.

Ой з-за гори чорні хмари

Та ранесенько.

То ж не хмари, молоді бояри

Та рано, рано.

Молоді бояри кіньми грали

Та ранесенько.

Нахмарили жупанами

Та рано, рано.

Нахмарили жупанами

Та ранесенько.

Вияснили сонце шабельками

Та рано, рано.

Вияснили сонце шабельками

Та ранесенько.

По скінченню пісні танцюють дівчата, потім два парубки; тимчасом за столом їдять і п’ють Коли танець скінчиться, Софрон і Василина встають. Василина засоромилась.

Домаха

Пора вже тебе в дорогу виряджать, дитино моя… Слухай свекрухи, угоджай свекрові… Не підтопчи матері під ноги, та любіться, як бог велів, і будете щасливі!

Дружки

Покірливе то деревце похиляється.

Василина кланяється матері.

Ой приступи ти, Василино, та ще й ближче,

Поклонися неньці своїй та ще й нижче.

Та й оглянися ти, Василино, назад себе, –

Стоїть твоя родинонька кругом тебе.

Староста бере платок і очіпок, кладе на коровай, потім коровай кладе на голову, несе до столу.

Ой глянь, Василино,

Крізь калач

Карими очима

Та й заплач.

Ось твій іде,

Розмай несе,

Розмай косу

Згубив красу.

Все забере.

Ой глянь на поріг – диво,

Несуть твоє діло,

Як сніг, білесеньке,

Як папір, тонесеньке,

Біле ізвивання,

Вічне покривання

Із білого цвіту,

Єсть його по всім світу,

Біле – не линюще,

Всім дівкам неминуще.

Сваха надіває Василині платок на голову.

Що ж бо ти, свашко, робиш,

Нащо ж ти кісоньку ломиш?

Що ж бо ти ізробила –

Кісоньку поломила!

Василина скидає платок і кидає на землю.

Іскинь, іскинь, бо не годиться:

Краще дівка, як молодиця;

Іскинь, іскинь, бо не подоба:

Не пристає очіпок до лоба.

Свашка знов надіває очіпок Василині на голову. Співають тієї ж пісні. За третім разом очіпок остається на голові. Поки пісня співається третій раз, одна свашка стає з одного боку Василини, друга – з другого, здіймають з неї квітки, одна сваха надіває на себе квітки, а друга – шапку молодого, беруть хустку і віють нею над головою Василини, Василина плаче.

Сваха

Покриватка плаче,

Чогось вона хоче,

Чепчика-китаєчки

На свою головочку.

Свахи покривають Василині хусткою голову і лице і зв’язують ззаду стрічкою. Входить отаман.

Ява II

Ті ж і отаман. Отаман одзиває Домаху набік і тихо балакає з нею.

Свахи

Я тебе, сестрице, покриваю.

Щастям, здоров’ям наділяю…

Домаха і Свахи

Ох боже мій, ох боже мій…

Щоб була здорова.

Пісня уривається.

Всі

Що там?

Василина зриває з себе хустку.

Домаха

Що ж це за напасть? Люде добрі, чи чули ви? Велено зараз з весілля взять Софрона у двір.

Софрон

Мене? За віщо?

Отаман

Там скажуть.

Карпо

От тобі й весілля!

Соломія

(Карпові тихо)

Я тобі казала.

Отаман

Ходім, Софроне!

Василина хвата Софрона за руку, ніби не пускає. Всі здивовані, потеряні. Картина.

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 87 – 97.