Дія п’ята

Іван Карпенко-Карий

Одміна І

Декорація І одміни першої дії.

Гаврюшка

(один. Іде тихо навспинячки до дверей)

Що воно за оказія, ніяк не розшолопаю. Пані сердилася на пана, кричала, плакала,, а потім покликали Филимона Сидоровича, послали за економом. Тепер пан кричить на Филимона Сидоровича. Не чуть всього… О! Наче щось про Василину… Не розбереш, а цікавість все більше й більше росте. От коли б шапка-невидимка – проскочив би туди… Усе б узнав… Дуняшка щось балакає! Ну, голосок, наче пищик з болиголови.

Входить економ. Гаврюшка одскакує від дверей.

Ява II

Гаврюшка і економ.

Економ

Еті… еті і тому подобіє… Ти шево тут деляль?

Гаврюшка

Я? Замок обтирав, Богдан Богданович.

Економ

Ну, еті… А Филимонушка гдє?

Гаврюшка

Вони там у пана… І вас кликали зараз туди… до пана… у горниці. Ідіть, Богдан Богданович, вас там ждуть.

Економ

Ти зашем еті… еті зтріфожілься?

Гаврюшка

Пан сердяться… кричать…

Економ

О-о? Я лакаюсь і тому подобіє! Я не будіть ходіль еті… еті без докладу.

Гаврюшка

Велено, щоб зараз, ту ж хвилину, як тілько прийдете, йшли до пана.

Економ

А ти, голюбушка, еті… Гавруха, не знаєш за шево каспадин сердилься? А?

Гаврюшка

Не знаю, Богдан Богданович! Зараз після чаю таке піднялось у горницях, що страх; я й сам боюся, аж трусюся увесь.

Економ

(іде навспинячки до дверей. Перед дверима стає, береться за серце)

О, мейн гот… і тому подобіє!

(Пішов в покої)

Гаврюшка, як економ одчинив двері, позад його стає навспинячки і заглядає.

Ява III

Гаврюшка

(один)

Так і є, що клята відьма Дуняшка заварила якусь кашу, бо вона й досі там стоїть, д филимон Сидорович мовчить, бідний, і голову повісив. І що б воно таке? (Копирсає пальцем в усі). Чорт його знає, що це з моїм вухом сталось? Наче заклало: нічого не чую. (Слуха під дверима). Німець щось балака. Його й так не розбереш, а через двері, здається, що хто-небудь у пустий глечик паличкою стука.

В горницях чути ляск.

Ой! (Одхиляється). Це так пан Филимона у пику затопив! Ну оказія!

(Знов підставляє до дверей вухо)

Филимон одчиняє двері і натикається на Гаврюшку.

Ява IV

Филимон і Гаврюшка.

Филимон

Ти зачим глядів, іродів сину?

Гаврюшка

(одступає)

Я…

Филимон

(наступає)

Зубоскал! Що я тобі наказував, га? Що?

Гаврюшка

Я…

Филимон

Стань на місці каменем! Чого рачкуєш?

Гаврюшка

Я…

Филимон

(б’є в лице)

Іуда! Брехач! Вертихвіст! Хто набрехав Дуняшці про Софрона, про Василину, Карпа… Га? Хто? Говори!

Гаврюшка

Єй-богу, не знаю, хрест мене…

Филимон

Не божись, вуж, не божись, гадюко! Ти один знав про все; ти, Іуда, не здержав язика за зубами, розбовтав!

Гаврюшка

Побий мене бог, не я! Нехай мені язик одсохне! Бог мене накажи!

Филимон

Йолоп, гава! Тільки зуби умієш до дівчат скалить! Постой, я до тебе приймуся не так. Говори: хто був у Дуняшки? Домаха була?

Гаврюшка

Нікого не було, щоб я пропав, коли брешу, тілько паламарша була, бо ви звеліли її пропускать.

Филимон

Паламарша, коли?

Гаврюшка

Зараз після обід. І Дуняшка до неї ходила.

Филимон

Довідалась чортівка на селі і зараз пані розказала. Чорт мені надав дозволить пропускать паламаршу.

Ява V

Ті ж і Дуняшка переходить покой.

Дуняшка

(на ходу)

Спокойної ночі, Филимон Сидорович!

(Зникає в других дверях)

Ява VI

Филимон і Гаврюшка.

Филимон

Голобля! Суха чахоня! Щоб тебе цю ніч домовий задавив! Сміється, бо її взяла! Стривай, ще й я посміюся! (До Гаврюшки). На ключі, дай Матвієві, скажи, щоб зараз випустив Софрона і Карпа, і нехай ідуть к чорту, щоб їх і дух тут не смердів.

Гаврюшка

(набік)

Пан його за діло тріснув у пику, а він мене з добра дива, й щоб тобі руки посудомило! І досі щемить.

(Вийшов)

Ява VII

Филимон

(один)

Так наче хто цілий цебер помий вилив на мене! Десять літ пальцем не торкнув, а сьогодня вдарив. Нехай би сам на сам, ще не так би було жалко, а то перед німцем, перед Дуняшкою… Тепер прямо тікай з двору світ за очі. Яке тут буде життя мені, коли всі знатимуть, що мене, Филимона Сидоровича, ударено по морді за моє розпоряженіє. Страху не буде, послушанія не буде, поваженія не буде. Дуняшка верх візьме! Та краще задавиться, ніж дійти до того, що Дуняшка буде командувать. Одно зосталось: викупиться на волю. Гроші є, слава богу, його ж грішми і одкуплюся від нього! А на волі аби гроші… Гильдію об’явлю… Шинки візьму в одкуп… Та що! На проценти буду гроші давать, женюся на чумаківні… коли б тілько відпустив.

Входить економ.

Ява VIII

Економ і Филимон.

Економ

Хвилька! Пошоль сюда!

Филимон

Помалу, Богдан Богданович, рано ще командувать.

Економ

О-о! Мольчать! Я не любіть, когда мушік много говоряйт і тому подобіє! Ти мене подводиль делять паскудное дело без согласія каспадина! Ти еті… еті зводник! Каспажа не можіть теб’я відіть. Я полючіль інструкцію! Зігодна передай усо Гаврюшка і зафтра пошоль на панщина…

Филимон

Як?! На панщину? Богдан Богданович, ви, мабуть, сонні, просніться, протріть очі.

Економ

У-у? Мальчать! Ти еті ошінь розпускалься. Я тіб’я будіть загіналь у дуга. Я теб’є будіть показивай еті… загранишново дістіплина! Свіна! Теб’я позволалі за стола, а ти на стола ноги кладиль? Нет, голюбушка, будіть! Я хляднокровий і тому подобіє, але можу розсердица… Я зейчас поужінайт і будіть з теб’я отчот полючать… Слиш?

(Виходить)

Ява IX

Филимон

(один)

Он як колесо повернулось! І німець закомандував… Вчора трусивсь передо мною, а сьогодня гримає, свинею називає… Всі зрадіють, що звалили Филимона з його стільця, особливо Дуняшка! Та мені не жаль так ні на кого, як на пана… За мої труди б’є мене перед усіма в морду. Та ще йому цього мало, виганяє на панщину, на посміховище перед усіма мужиками! На панщину – мене! Бог з тобою… Гони з очей, гони на панщину вірного слугу… гони!.. Та ти сам будеш плакать, як побачиш Хвильку у свиті, засміяного, опльованого! Згадаєте… Згадаєте мене, бо ніхто вам, Петро Петрович, не угодить, як мене не буде.

(Витирає сльози)

Чого ж це я слині розпустив? От дурень! Та у мене ж грошей повна кишеня, та з грішми я все зроблю, та з грішми і втікати можна… А як гроші однімуть?.. Еге… Чорта лисого знайдуть, заховані добре, не віддам, хоч би колесували. А може, він погарячився, може, він вже й кається? Серце у нього м’яке, може, ще одумається, не треба впадать в одчай. Так… Може, ще й завтра вороги мої у ніжки знову мені поклоняться! А щоб пані угодить, то я женюся на Дуняшці.

Входить Гаврюшка.

Ява Х

Гаврюшка і Филимон.

Гаврюшка

Випустив вже Софрона і Карпа; нате ключі.

Филимон

Поклади там.

Дзвінок.

Іди, Гаврюшка, ти, я не піду – бог з ним. Коли за мене спитає, скажи: сидить і плаче!

Гаврюшка пішов у горниці.

Плаче! Це добре видумав – жалю йому завдать.

В дверях показується отаман.

Ява XI

Отаман і Филимон.

Отаман

(тихо)

Филимон Сидорович!

Филимон

(кидається)

Чого ти?

Отаман

Привів Василину!

Филимон

Ну її к чорту! Не треба, не треба! Іди, іди, щоб хто не побачив… Нехай і вона йде собі додому… Не чіпай її. Пані провідала… Софрона випустили, – тут ціла баталія була, – не знаю ще, на чім все окошиться? Іди, іди!

Входить Гаврюшка.

Филимон

Ну, що?

Гаврюшка

Вас кличуть.

Филимон

Мене? Ох! (До отамана). Іди ж, іди, веди її звідціля, чого стоїш? (Намочує очі слиною). Ану, Хвилька! Рятуй себе сам, бо всі топлять тебе.

(Пішов)

Ява XII

Гаврюшка і отаман.

Отаман

От оказія! Що тут вийшло?

Гаврюшка

А, дядьку, бодай не казати! Пан у морду вдарили Филимона Сидоровича, а мене в морду вдарили Филимон Сидорович!

Отаман

Ну? Треба ж тікать, щоб і мені якого зуба не вибив? Ну, життя отаманське! Піду з Василиною кінчать весілля; тепер по трудах і випить варт.

(Пішов)

Ява XIII

Гаврюшка

(один)

Всі розбігаються, як курчата від шуліки… А я все думаю: за віщо мене Филимон Сидорович ляпнув, по пиці? Не знаю. Та він і сам не знає!

Входить Филимон.

Ява XIV

Филимон і Гаврюшка.

Филимон

Гаврюшка, іди сюди.

Гаврюшка підходить.

Я тебе обидив, не сердься на мене! (Обніма і цілує). Тепер знов наша взяла! Пан заплакав, я заплакав – і помирились!..

Завіса

Одміна II

У Домахи в хаті. Горить світло і нікого нема.

Ява І

Входить Соломія.

Соломія

І матері нема. Ну, так і є. Хто ж би більш пішов з отаманом в двір, як не Василина? Вона, вона, – більш нікому. Я назирці йшла за ними до самого Двору, а потім, як вони зникли у покоях, я побігла сюди Довідаться, що мати робить… А де ж і справді стара? Та що мені стара, як би мені вивести Василину на чисту воду, щоб і Карпо знав, бо Софрон не признається, покриє. Намисто ось, а де ж хустка? Чи не наділа? Скриня не заперта… (Одчиня скриню). Тут щось треба придумать.

Вбігає Софрон.

Ява II

Софрон і Соломія.

Софрон

(радісно)

Василино! Мамо… Хто ж це?

Соломія

(набік)

Не вспіла Василина панський поріг переступить, вже й випустили!

Софрон

Це ти, Соломіє! Що тут сама робиш? А де ж Василина, де мати?

Соломія

А ти знову втік, чи як то сталось, що на волі?

Софрон

Нас обох випустили. І Карпо пішов додому. Бог зглянувся над нами. Кажуть, пані якось довідалась про все, і випустили.

Соломія

Ха-ха-ха! Пані довідалась, і випустили? А ти й повірив? Який же ти легкодухий!

Софрон

Де Василина?

Соломія

(усміхається)

Догадайся!

Софрон

Де Василина? Кажи!

Соломія

Де ж більше твоя Василина, як не в горницях.

Софрон

(хвата її за плечі)

Брешеш, сатано!

Соломія

Та пусти, навіжений! Я тобі нічого не скажу, коли будеш кричать та лаяться. Я назирці ходила і знаю більш, ніж ти; я не сліпа і не мала дитина.

Софрон

Не дражни мене лукавими речами! Кожне твоє слово, як молот б’є мене по голові – доказуй! Доказуй же, чого мовчиш?

Соломія

Ти бачив сьогодня намисто, що я тобі показувала?

Софрон

Бачив.

Соломія

Дивись, ось воно! Де б у неї таке дороге намисто взялося? Як я вдень приходила до неї, то вона була пов’язана шовковою хусткою і в цім намисті, а як почула, що ти йдеш, хустку заховала в скриню, а намисто не поспіла скинуть, перелякалась, щоб ти не побачив, і розірвала. От заглянь у скриню, там, певно, єсть і хустка та.

Софрон

(одчиня хутко скриню)

Шовкова!

Соломія

І новісенька! А вона каже – бабина.

Софрон

Та чия ж вона? Чия?

Соломія

У, Хома! То – подарунок. Пан прислав в обід перед тим, як тебе привели, а оце вона пішла у двір, я сама бачила.

Софрон

Пішла?!

Соломія

Єй-богу, правда!..

Софрон

О-о-о! (Сіда). Легше б мені було, якби я побачив її на лаві.

Соломія

Годі, не муч себе! Вона пішла, щоб вирятувати тебе із москалів.

Софрон

О, будь ти проклята за твою утіху і за твою звістку! Вона видавила разом з мого серця кохання до Василини! Краще б гора кам’яна упала на мою голову і видавила із неї разом увесь мозок – легше б мені було, ніж тепер!

(Тре груди)

Соломія

(набік)

Побіжу, Карпові розкажу.

(Іде)

Входить Домаха.

Прощайте, тітко!

(Вийшла)

Ява III

Софрон і Домаха.

Домаха

Софроне! Тебе вже випустили! Правду Дуняшка сказала…

Софрон

Ви тілько вспіли провести дочку у двір, а тут і мене випустили!

Домаха

Що ти балакаєш? Опам’ятайся! Я сиділа у паламарші, ждала звістки, що тебе випустять, і тілько-що…

Софрон

Годі! Не одуриш мене! Кажи, зараз кажи – була у тебе оця хустка і намисто?

Домаха

Хустка… намисто… Яке намисто? Уперше бачу.

Софрон

Так звідкіля ж воно попало до тебе в скриню?

Домаха

Я нічого не знаю і не зрозумію твоїх речей. Де ж Василина?

Софрон

Ще й питає, де Василина? Ха-ха! Вона не розуміє? Згинь з очей моїх, зводня стара! Вона не знає? А люде знають вже!

(Балака хутко, вхопивши її за руку)

Іди зараз до панського покою… Зараз іди! І там під тином жди твою дочку! Дочку твою жди, поки вийде звідтіля, і вкупі разом на одній гілляці задавіться! А сюди не йдіть! Не йдіть сюди, бо я вас сам тут подавлю обох!.. Не стій же тут перед очима, щезни! І не вертайся сюди з дочкою своєю, бо я вас сам подавлю, спалю в огні обох!

Домаха

Боже милостивий, він божевільний!

(Тіка з хати)

Ява IV

Софрон один, а потім Василина. Карпо, отаман, Домаха і Соломія.

Софрон

О боже! За віщо вони так мучать мене, безчестять мене?.. І я їм подарую свою наругу? І я не помщуся над ними?.. Ні! Стривайте! (Бере ніж). Підпалю горниці з чотирьох углів, і вони згорять там на вугіллі, а коли вискочать з огню, поріжу на шматки.

Входить Василина.

Василина

Софроне! Ти дома, тебе випустили?

Входить Карпо, отаман, Домаха і Соломія.

Мій милий, мій коханий, яка я рада!

Софрон

Рада, рада! Ха-ха! Рада, що принесла мені своє безчестя? Зрадниця лукава!

(Кидається на Василину з ножем)

Василина

Ай!

(Одскакує)

Отаман і Карпо хватають його за руку.

Карпо

Опам’ятайся!

Отаман

Прийди до розуму!

Софрон

Пустіть мене! (Рветься). Пустіть, дайте мені волю її й себе зарізати!

Домаха

Боже мій, він божевільний!

Василина

Бог з тобою, я ні в чім не винувата.

Карпо

І я тобі, брате, свідчу, що вона не винна ні в чім. Не муч себе.

Софрон

А хустка, а намисто?

Отаман

То вже мій гріх, я їй підкинув, а вона не брала, хоч присягти.

Василина

Тілько приміряла.

Соломія

Тепер і я бачу, що це правда.

Софрон

Правда?

Всі

Правда! Заспокойся!

(Пускають його)

Отаман

Ми все тобі розкажем потім.

Карпо

А тепер обнімай свою вірну молоду, клич людей, та будемо справлять весілля.

Василина

(підходить до Софрона)

Милий мій, коханий! Глянь, глянь, я плачу… Бачиш? Така моя душа чиста перед тобою, як оці сльози!

Софрон

За віщо ж так нас тяжко мучили?

Ява V

Ті ж і Гаврюшка вбігає.

Гаврюшка

Дядьку Самійло, ви тут? Ідіть у двір, вас кличуть – важне діло!

Домаха

О господи!

Всі

Що там?

Гаврюшка

Пан якийсь приїхав, кажуть, привіз всім волю від царя!

Всі

Волю?!

(Тихо опускаються навколішки)

Софрон

(обнімає Василину)

Горличко моя, аж тепер скінчились наші муки!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 122 – 131.