Автопортрет

Порфирій Горотак

Крізь вії довгі і зірчасті

зорять зіниці божий світ,

а під волосся попелясте

обличчя спадистий повіт.

Дугасті підпирають брови

широку царину чола,

де довга зморшка думи ловить

в промінезбірний фокус скла.

І простий ніс – як горда вежа –

поміж двома горбами щок,

лиця простори ясні стежить;

з вершка до вуст – короткий скок

в те межигір’я коралеве,

з якого линуть тумани

проклять, любови й крики леві

у тугу вічної весни.

7. 9. 1940

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 204.