Елегія собі

Порфирій Горотак

З країни у країну

блукаю викрутасами,

дивлюсь очима ласими

на соняшні вітрини.

Не сплю я десь в постелі,

не сплю під простирадлами,

де дзигарі з вагадлами

нам ронять імортелі.

Ночую просто неба

під зорями-наметами,

деревами-скелетами,

й чого мені ще треба?

Вночі часами плачу,

коли зачую здалека

млинарський скрегіт валика

і гавкотню собачу.

То кличе знов Ітака

голодного, невзутого,

безродного, забутого

вигнанця Горотака.

1. 1. 1946

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 213 – 214.