Пам’яті прадіда мого

Порфирій Горотак

Коли мій прадід галушки їв

і запивав їх молоком,

спогадував він рідний Київ,

де жив безжурним байстрюком.

А я, Порфирій, їм консерви,

душею рвусь на Мангишлак,

щоб заспокоїти там нерви,

думки зцідивши крізь друшляк.

Були у прадіда собаки,

коти, корови і кнури.

Моя ж худоба – чорні раки й

недогодовані щури.

Були у прадіда і бджоли,

і з пасіки янтарний мед.

А я, немов той бубон, голий

і скрізь гуляю без штиблет.

Були у прадіда барила,

а у барилах тих вино,

а тут нам кельнер тупорилий

в тарілці піднесе – багно.

О, дайте, дайте мені крила,

злечу в той час, як жив Нечуй.

Та ні! живи тут, мов горила

і десь на дереві ночуй.

Або подайсь в унрівський табір,

живи там на галай-балай

і у планетному масштабі

купуй, міняй і продавай.

Мій прадід, що галушки їв!

Печу в Тіролю хліб із сой.

Коли вже не попав у Київ,

волію жити, як ізгой.

15. 9. 1946

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 207 – 208.