Ностальгія

Порфирій Горотак

В майські грози, в літні спеки,

із Варяг корейських в Греки,

крізь розбитих міст стада,

без рапіри і без стека

мандрував я в край далекий

Капулеттів і Монтекків,

як Сковорода.

Літаки мене бомбили,

в темні сховища гонили;

зойк розпачливий сирен,

невеселий і немилий,

витискав із серця сили,

але був я сонцекрилий,

як поет Верлен.

Гордо зрікшись Асмодея,

йшов шляхами Одіссея;

на сирени співний дзвін

відповів я: «Геть, Цірцеє!»,

щільно кутався в кирею,

милу згадував Корею

і Зелений Клин.

І прибув я в УНРРи лоно

бо я рідний син Бурбона

і кажу тепер «bon jour»;

але серце чує дзвони

у Софії й б’є поклони,

хоч рідня мені Війони

і Рембо Артур.

28. 2. 1946

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 208 – 209.