Дитинство

Порфирій Горотак

Васалі – графи і барони –

мою уяву полонять.

Чому ж то, як у врем’я оно,

мені тепер не років п’ять,

коли я мріяв вечорами

у Конго бути королем,

коли я бився з бахурами

і мазав лиця в чорний крем?

Чому ж не воїн я великий,

який веде до бою рать?

Чому не готтентот я дикий,

що міг би тигра розірвать?

Чому я хлоп такий лагідний,

що і метелика щадить?

Ну, що ж! Нехай я дуже бідний,

та думність гонором горить.

З Зеленого прийшов я Клину,

прибивсь до дальніх берегів

і на чужині не загину,

бо скрізь лунатиме мій спів.

Васалі – графи і барони –

в залізних масках заборол,

я не прийму від вас корону,

яку несе мені креол.

Бо кров моя, як арфа, грає.

Ні Совнарком, ні РКК

уже тепер не залякає

самотню душу східняка.

3. 8. 1945

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 205 – 206.