Висвячення

Порфирій Горотак

Лютує вітер горовий,

і дурять пахощі акацій,

а я, такий ще молодий,

повз мій тартак іду на шпацір

В моїй руці – важкий колун.

Мов дзвін, гуде весняне сонце

і, наче лісовий чаклун,

мене золотить на японця.

Загублений у цих лісах,

жеру найбільшу насолоду,

коли я з розмаху (чах-чах)

колю ялинову колоду.

Тут я спогадую Амур

і не піду до міста жити.

Мене не зваблює «амур»,

мене не зможуть одружити,

бо я закоханий в березу,

яка в розколині росте.

Вона – як та свята Тереза,

і вколо неї все святе.

Дуби, модрини і каштани

мене обрали в комітет,

і з ними від самого рана

я щодня граю у крокет.

Не поминаю Бога всує

і, нашим світом голубим

не нудячи – горотакую

і скоро стану сам святим.

Форарльберг, 7. 5. 1946

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 216 – 217.