Симпозіон

Порфирій Горотак

Часом одвідують мене,

щоби попить зі мною чаю,

Рембо, маестро мій, Мане,

Ван Гог, і Гойя, й Гокусаї.

І поки приятель Артюр

читає нам про океани, –

то креслить Гойя «морт натюр»:

на гір тірольських гострі стани

сухий настромлює кістяк,

дає йому палітру в руки…

І бачу я: це Горотак,

що дотерпів на творчі муки.

Підходить опісля Ван Гог

та примальовує дівчину,

і смерть пригадує шинок,

де був зустрів її єдину.

Бере пастель старий Мане

та сполучає землю й небо.

[ знаю я: все промине,

все часу гострий зуб стеребить

та через триби перейме

мене до вічності безкраю…

Глядить, замисливсь Малларме,

і похилився Гокусаї.

2. 11. 1945

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 204 – 205.