Відмова консула Ванкувера
Іван Корсак
Коли Феодосій переступив поріг готельного номера, Наталю тоненькою голкою низонув у серце острах: трапилася біда. Обличчя чоловіка аж посіріло з незнаної причини і незвично видовжилося, погляд же його, завше енергійного і непосидючого, зараз був зовсім згаслий, байдуже ковзнув мимо неї і змерзло застиг в якійсь невидимій точці.
– Що стряслося? – не так вимовила, як прошепотіла лише вустами дружина.
– Ми нікому не потрібні на цьому світі, – відмовив сухо і втомлено Феодосій, повільно опускаючись на стілець, мов остерігався, що той може під ним розламатися.
Через хвилю, відпивши води, що видалася йому зовсім без смаку, мов дистильована, він розповів про свою зустріч з консулом Сполучених Штатів в канадському місті Ванкувері.
– Я не звик брехати, і ніколи це заняття не буде моїм, – говорив Феодосій, підперши однією рукою важку голову, а пальцями другої легенько, мов у такт мовленому, постукував по столу. – Я розповів консулові чистісіньку правду, чому саме я опинився в Канаді.
…Доля звела студента Київського університету Феодосія Добжанського з Наталією в 1918 році в її батьківському домі. Саме тут, під Києвом, на лівому боці Дніпра, в будинку лісника Петра Сіверцева організовується Дніпровська біологічна станція. По всій колишній Російській імперії палахкотить вогонь громадянської війни, з Москви і Петрограда десятки визначних вчених втікають від більшовицьких «шарикових» у все ще благополучний, не зайнятий досі червоними Київ, щоби продовжувати наукову роботу. Серед них і зірка світової величини Володимир Вернадський, що якраз у розквіті таланту працював над створенням вчення про біосферу.
Професор зоології Київського університету С. Кушакевич, що по-батьківському опікувався здібним студентом Добжанським, знайомить Феодосія з Вернадським, майбутнім першим президентом Академії наук України. Коли ж Червона армія заллє кров’ю пів-України і Київ у тому числі, Кушакевич з Вернадським і зовсім перебираються на Дніпровську біологічну станцію, Феодосій же доставляє їм продукти. Кохання, що спалахне між ним і донькою лісничого, не зможуть притлумити ні десятиліття, не загасять океани, які подружжю доведеться перетинати.
Коли Добжанський з дружиною переїдуть в Петроград, він, молодий асистент кафедри місцевого університету, який проте має вже 18 наукових робіт, доб’ється стажування в знаменитого Томаса Моргана у США, в Колумбійському університеті. Майбутній Нобелівський лауреат з генетики високо оцінює науковий талант Феодосія, то ж коли закінчується «студентська віза», яка надає Добжанському право на працю в Сполучених Штатах, аби легалізувати науковця, затіває його поїздку на три місяці в Канаду. Звідти він міг повернутися з новою «правильною» візою. Друг Моргана М. Лернер з університету Британської Колумбії охоче йде назустріч. При поверненні на співбесіді в американського консула Добжанський щиросердно розповів про свою роботу в Томаса Моргана. Консул не завдавав собі клопоту замислитися над загрозою, яка нависла над молодим вченим, і відповів черство і коротко:
– Ви порушили закони Сполучених Штатів, співпрацюючи в лабораторії Моргана і отримуючи платню. Тому позбавляєтеся права на в’їзд в нашу державу.
І тут же, аби не слухати більше пояснень відвідувача, десятки яких йому набивають оскому за день, навіть не піднявши очей, з притиском поставив у паспорті штамп.
…– І що ж тепер? – Феодосій не почув голосу Наталії, швидше за порухом вуст прочитав запитання.
– За кілька днів я повинен покинути території Канади. Але не маю права на в’їзд в Штати. Я маю право лише на Росію, де мене, як «невозвращенца», чекають не дочекаються чекістські обійми.
– На все воля Божа, – похилила голову Наталія. – Ми поїдемо на Україну, я не забуду ніколи, як гуляли осіннім парком, шаруділо жовте листя під ногами… Немає ніде прекраснішої осені.
– Україна теж під російським більшовиком. Досить уже долі мого діда – за участь в польському антиросійському повстанні в нього забрали немалі землі на Київщині, а самого на двадцять літ заслали в Олонецьку губернію.
– І все ж маємо щось вдіяти, – перша хвиля розгубленості в Наталі минала, натомість в голосі проростала як перша квола трава ще несміла твердість і рішучість. – Добре, якби Моргану якось дати знати…
– Я не смію йому навіть зателефонувати, – відказав, повагавшись, Феодосій. – Ця людина і так забагато для мене робила.
– Зрештою, за два роки є в тебе друзі, чи їх катма?
– Єдиному, кому можу розповісти про біду, то колезі, генетику Милиславу Домерецу.
Тепер вже Наталя себе опанувала сповна і невдовзі подружжя телефонувало колезі. Милислав тільки фуркнув у трубку, як кіт від наперченої страви, та вилаявся.
– Черствий чиновник розмножується швидше за твою мушку-дрозофілу в лабораторії, – чувся у слухавці сердитий голос колеги. – Ніяких дій до мого наступного дзвінка. Чекати!
Два дні в готельному номері видалися Феодосію хіба за два роки. Він пробував щось читати, шелестів сторінками та водив поглядом по рядках, однак букви як і вдавалося скласти в слова, та вони однаково розсипалися. Тим часом Милислав часу не гаяв. Він швиденько розшукав Томаса Моргана і оповів про чиновницький «капкан», в який втрапив ненароком Феодосій.
– Хай не хвилюється пан Добжанський, – сказав Морган. – За папірцем клерк рідко бачить долю людини, тим паче державу. А інтерес науки йому зовсім чужий.
Морган відразу зателефонував в офіс президента університету – знаному фізикові Роберту Міллікену.
– Президент відбув у Вашингтон, – розчарувала Томаса відповідь адміністратора.
Ще кілька телефонних дзвінків і Морган з’ясовує, що університетський шеф в даний момент перебуває на яхті президента США Гувера, з яким робить круїз річкою Потомак. Але не так просто спинити Томаса Моргана: він наполягає негайно з’єднати з Міллікеном. І служба президента капітулює.
– Один з найблискучіших і найперспективніших вчених з моєї групи перебуває у вкрай драматичному становищі у зв’язку з короткозорим рішенням Служби імміграції, – говорив у слухавку Морган з несподіваним для Міллікена притиском. – Я прошу зробити все можливе і допомогти нам.
Роберт Міллікен одразу переказав свою телефонну розмову президенту Сполучених Штатів. Гувер в свою чергу не належав до людей, що полюбляють відкладати рішення і зателефонував держсекретарю. А вже на горіхи від держдепу консулат отримав сповна.
– Вперше за мою практику візою іноземця клопочеться сам президент США, – подиву ванкуверського консула не було меж, як і його чемності та люб’язності перед Феодосієм Добжанським.
…Багато води спливло відтоді в Дніпрі і Потомакові. Одна за одною виходять наукові праці Феодосія Добжанського, його книги видавалося б «вузької» наукової тематики витримують три-чотири перевидання і дають резонанс не тільки серед науковців, а й серед громадськості. Навіть через три десятиліття після публікації про них говоритимуть так, як пише про свої особисті враження відомий американський мікробіолог і генетик, професор Гарвардської медичної школи в Бостоні Бернард Девіс: «Я був вражений і приголомшений книгою видатного гуманіста і біолога Ф. Добжанського».
Ім’я науковця набуває світового звучання, воно на шпальтах не тільки спеціалізованих наукових журналів, його ім’я викрикують хлопчаки, продаючи популярні газети на вулицях міст. Приходить визнання, звання професора Колумбійського, Рокфеллерівського і Каліфорнійського університетів, близько 20 почесних дипломів інших університетів світу. Його обирають членом Національної академії наук, Американської академії науки і мистецтва, Американського товариства філософів, членом багатьох академій світу, в тому числі Лондонського королівського товариства. Феодосій Добжанський удостоюється престижної Кімберівської генетичної медалі, президент США особисто вручає в 1964 році Національну медаль за розвиток науки.
Більшовицька Росія теж не забула колишнього вихованця Київського університету. В газеті «Правда» за 2 вересня 1947 року про Ф. Добжанського напишуть так:
«…подвизается теперь в США на поприще клеветы против советских биологов и «задает тон» в этой антисоветской кампании».
У перемоги велика рідня… Польське коріння роду Добжанських дозволяє його науковцям Республіки Польща вважати своїм, на українській землі він народився, виріс і здобув університетську освіту, зробив перші кроки в науці, на американському континенті Феодосій Добжанський здійснив свій науковий подвиг. Чий же він? Донька вченого Софія сказала про це так:
«Єдиною країною, де мій батько почувався повноправним громадянином, була країна, що не знає кордонів, ця країна – наука».