Баба Гребетничка

Микола Костомаров

– Дідусю, розкажи нам казку невеличку.

«Яку ж би вам сказать», – пита дітей старий.

– А от про відьму ту, про бабу Гребетничку,

Що бачив ти колись, як був ще молодий!

«Ану вас з нею! От, пристали реп’яхами!

Себто, як кажеться, козі смерть нагадав!

Потішу, дітки, вас я іншими казками:

Ось слухайте, сеї ще я вам не казав».

І став казать їм дід про дивну кобилицю;

Чом сонце тричі в день переміня свій лик;

Як лицар добував зо дна морську царицю;

Без черепка ходив по світу чоловік.

Такі дивизії кому б не сподобались?

Всяк ласий до казок, як кішка до сальця;

А діти все собі на ослінцях хилялись

І не второпали ні одного слівця.

Їм, так як дівчині нова шовкова стрічка,

Усе роїлася та баба Гребетничка!

Дідусь казав та й став на діти поглядати:

– Якої матері це я кажу стінам?

Лягайте ж, коли так, лягайте зараз спати.

Нехай лихий, не я, казок накаже вам!

– Дідусенько, – услід хлоп’яти розкричались.

А дід собі роззувсь і світло загасив.

– Лягайте спать, – кричить, – чого розташувались

Лягли, а молодик на їх в вікно світив.

– Лягли? Глядіть же ви, у мене не возіться! –

А бідну дітвору і сон-то не бере.

Все Гребетничка, знай, на думці їм вертиться;

І от один братам щось на ухо верзе.

Аж гульк! Ой! ой! ой! ой! Якраз посеред ночі

Старая бабище у хаті під вікном.

Суха, як очерет, заплющені в їй очі;

Киває на дітей і дражнить язиком.

Дідусь мерщій схвативсь та разом скік із печі!

– Ось-ось я, діточки! Чого підняли крик?

Мани нема! – Та ба! На дідівськії речі

Мов дерев’яний став у дітвори язик.

Всю ніч пролежали вони трохи живії;

А вранці дідові і почали казать.

– От бачте, – дід сказав, – хлоп’ята навіснії,

Я ж говорив, об сім товктися вам не стать!

От бач! Накликали чорт батька зна що в хату!

От треба до попів йти хати освятить!

І треба лишнюю копійку віддавати?

Ломакою б за се гарненько вас побить!

У той же день прийшли з свяченою водою

Нечисту силу гнать з села духовники,

Дідусь наш морщиться, киває бородою,

Пропали таки-так аж два четвертаки!!

І з тій пори мана, суха, як влітку шпичка,

Вже не приходила хлоп’яток турбувать;

Зате і дітвора про бабу Гребетничку

Не тільки говорить, боїться і згадать.

Примітки

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 87 – 88.