Підмова

Микола Костомаров

Ні, ні, мамко, ні, ні, дівко,

Я тобі не ворог;

Не лякайся, моя галко,

Не втікай од мене.

Ходім вкупі в огородець:

Там квіток багато,

Є синенькії волошки,

Нагідки жовтенькі!

Заквітчайсь, моє серденько,

Уберись гарненько:

А я тобі подарую

Шовковую стрічку.

Ходім, мила, ходім, люба,

Там нема нікого.

Посідаємо в затишку,

Під зеленим в’язом.

Пожартуймо, попустуймо

Собі наєдині,

Поцілуємося трошки,

Наче голубочки.

Там нам дуже гарно буде:

Я свою головку

Прихилю тобі на груди –

Тобі стане жарко.

Он і вітрець повіває,

Бузину колише.

Подивися, яка пишна!

Та цвіте як рясно!

А пташок, пташок там сила!

Прислухайся, серце!

Все співають та співають:

Кличуть нас до себе.

Пташки весело співають,

А ти невесела;

Не барися, не сумуй-бо,

Не дивись-бо долі.

Подивись лишень на мене –

Бач, який я гарний:

Очі ясні, брови чорні,

На лиці рум’яний.

Гей же, гей, моя небога,

Як же ти змінилась!

Біле личко, як яблучко,

Стало як калина.

Сонце гріє, сонце палить,

А дівка трясеться;

Всюди сухо, всюди тихо,

А в дівчини сльози.

Ей, бодай тебе просила

Лихая година!

Полюбила, як схотіла,

Старого сусіда!

Примітки

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 92 – 93.