Згадка

Микола Костомаров

Він сів на горі на оцваньку з дубка,

Під ним гарцювала сердита ріка,

В їй блідлії місячні промені грались,

І в хвилях сіклися й перебивались.

І буря ревіла, і буря тирчала,

І смутная думка, як буря, літала,

Поблідла, як промені місяця в хмарах,

По роках далеких вона пробивалась,

По роках бурливих, як річка у чварах!

Згадав він, як був до войни в йому жар,

Згадав він про військо, про валку й пожар,

Як спорив в харцизтві з буйними вітрами,

Навзаводи бігав з швидкими орлами,

Як в полі-степу срібну чарку спивав

В кружку, на прощанні з своїми братами,

Й веселий додому коня повертав.

Багацько іще тут про щось він згадав,

Як військо голінне старший іззивав;

Згадав і про те, про що згадувать тошно,

Про віщо здихати й не треба, й не можна…

І хлюпнула нишком гаряча сльоза;

Так хлюпає з неба гнів божий – роса,

Що нишком зелену траву поїдає…

І стане все поле смутне і порожнє,

І божая кара над їм пробуває…

Примітки

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 65 – 66.