Улиця

Микола Костомаров

– Світи, зоре, ізвечора, а місяць з півночі;

Вийди, милий, чорнобривий, потіш мої очі! –

Дівка хлопця визиває,

На ігрище закликає

На цілую нічку.

Заспівали, заскакали у танку дівочки;

Засвистали, загукали до їх парубочки.

Та на танці, та на співи

Віддавалися підзиви

Аж до місяченька.

Та вже місяць високенько; дівки розійшлися;

Кожна з любим, своїм милим за руки взялися.

Парувались, женихались,

Наєдині милувались

До Волосожара.

Та вже віє-повіває з річки холодочок:

Позлучалися дівчата знову у таночок.

Грались з хлопцями, скакали,

Жартували, жирували

До білого світу.

Мене, бідну, не пускає на улицю мати;

Положила молоденьку біля себе спати:

– Не йди, доню; між дівками

Та між тими парубками

Доброго немає.

Червонілася горонька, що на вісход сонця,

А мій любий кучерявий стоїть у віконця,

Мене з хати викликає,

На роботу зазиває

До вечора з ранку.

Ми не будем, ми не станем від людей ховатись,

Нам не треба, нам не треба поночі збиратись.

Край криниці в холодочку

Посідаймо у лісочку

В опівденну пору.

Ти до мене, я до тебе схилимо головки;

Цілуватимося жарко, так як голубочки;

Бо я в тебе, молоденька,

Як голубонька сивенька,

А ти голубочок!

Примітки

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 95 – 96.