Клятьба

Микола Костомаров

Дарма просишся, ізрадник:

Не пущу тебе ніколи,

Вічно буду катувати,

Мучитиму без одривки.

І хоча б за відпочиння

Ти мене увів у царство, –

Я б і царства одцурався

За потіху, щоб із тебе

Глузувати, наругаться

І тобі чинити напасть.

Були злодії великі:

Небо і земля лякались

Од їх вчинків; жалкувались

Перепалені країни,

Їх менами наругались

І бажали, щоби в пеклі

Вони такечки страждали,

Як страждали бідні люди,

Що од їх ізнапастились.

Але шкода, що зробив ти,

Не зрівняється із їми.

Примітки

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 64 – 65.