IV

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко

От іще що відводить нас від усякого добра, від церкви святої відганя, богу молитись не дає, меж добрих людей не пуска, від приятелів і родичів відпихає, у сім’ї роздор, худобі перевод, здоров’я занапаща і зводить чоловіка нінащо. Се не хто, як проклята горілочка, диявольський напиток, чортів збитень, гаспидова душепарка, анахтемська припарка! Щоб вона слизла з світу божого для людського щастя! І нема лютішого зла, як сяя горілка!

І то правда, що усе від бога. І порох, і ніж, і огонь, і горілка, усе од бога. Порох, щоб відстрелюватись від супостатів, стріляти чоловікові птицю на прокормленіє для себе, а не вбивати людей, брата свого. Ніж, щоб відрізати хліба і усяку пищу, що бог посила нам, зробити яке нужне діло по господарству, а не різати горла людям. Горілка видумана для нашого здоров’я: випий хоч по усяк день чарку, і закон не запрещав, і тобі воно полезно, а не пий її через край, не топи у неї своєї душі, не порть через неї здоров’я свого, не трать через неї худоби своєї!

Подивітеся: інший п’є іменно по усяк день, та як п’є? Устав собі любенько, помолиться богу, як довг християнський велить, поробить що-небудь щиро, от і обідня пора настигла; він прийде – обідати налагоджено, достане пляшку, що у нього завсегда на усякий случай є, і він з нею не ховається і людей не соромиться, є так є, і п’є та й п’є. Налив чарку, перехрестив, богу помолився, випив – от він і їсть добре, і здорово, і весело йому, пообідав, чи спочив, чи ні, йде на роботу з новою силою і з більшою охотою. І так по усяк божий день: п’є, та як не напивається, так вона йому і здорова, і полезна, і сили йому придає.

Не без чого-небудь бува у сім’ї. Сам часом захвора, жінка так недужає, як часто трапляється, що животом постражда, от чарка горілки з чим там, чи з сіллю, чи бува з перцем, так така полезна, що ніналучче усякого лікарства. Еге! тим-бо, що непитущі, тим і чарка пользу дає.

У такого чоловіка, глядіте! По господарству усе справно, хозяйство і роботи йдуть добре, ні у чому йому замішки нема, жінка його шанує, слухає, поважає, хвалиться людям; діточки на порядках, звичайненькі, або у школі вчаться, або у реместві где, або і дома помагають батькові. Люди його поважають, що скаже, слухають, совіти принімають, коли у чім який резон скажеть, то й вірять, бо знають, що він ніколи і ні задля кого не збреше. Усюди, коли що трапиться, усюди так говорять: «Йому можна повірити, він чесна душа, він непитущий, він не збреше». Начальство поважа його і усяке діло йому певно повірить. У церкви божої його первого побачиш, зна, що стоїть перед самим богом, так і стоїть, так і молиться. І сам батюшка-панотець його поважа, посіща його і розумні речі з ним беседує.

У такого чоловіка ніякого нема зазору і випити чарку з ним і з хорошими людьми. І хазяїн з нею не ховається, достає при усіх, бо на нього ніхто не подума, щоб він, як той злодій, крадькома проніс її з вольної, він бере її, не закриваючись, у кабаці чи у шинку і вулицею несе її, не ховаючи, як яке зло, бо зна, що усяк, хто побачить його з горілкою, нічого поганого про нього не подумає: він несе для ради себе і чесної кунпанії.

Такого чоловіка і сам бог у всім благословля.

Подивітесь же на п’яничку, так зараз скажете, що й бог відступився від нього, і людям гидко дивитись на нього! А через віщо се він так звівсь? Ось через що:

Ще змолоду покуштовав сього анахтемського напитку. А воно, як змолоду почати, так у животі заведеться мов жабуриння, і усе знай кортить чоловіка, щоб таки випив. От він і п’є, йому здається, що і здорово, от йому і весело, і охотно на усяке діло. Пив та пив, небагато й пив, а назавтра дуже погано з похмілля.

Що тут йому на світі робити? Дума собі: «Голови не підведу, робити нездужаю, на животі щось млосно; ке лишень вип’ю та трошки». Випив і таки справді трошки, так щось йому і трошки здоровіше. Він більшенько, іще лучче, іще веселіше; він і припустив на усі заставки, вже і пропив розум: і где він, і що він, не зна нічого. Біля церкви йде і руки не підведе, щоб перехреститись, кого зустріне, не поштить, хоч і старішого себе, та хоч і самого начальника, та ще усякії сквернії слова сам собі говорить або сороміцькі пісні співа і, кого зустріне, усякого заньма, іншого лає…

А тут дітвора за ним: «Кир, кир!» – біжать, та кричать, та регочуться з нього. Та як і не реготатись? пика йому невмита, та, мабуть, з ким[сь] заводивсь, так уся подряпана, волосся розкудовчене, шапки катма! і сам не зна, где вона. Хоч і підперезаний, так один кінець так і волочиться за ним; сорочка розхристана, а часом і порвана, як і свитина, спина вся у глині, один чобіт на нозі, а другий, як спав він у шинку, так знято, а він і не почув і не тямить, та так і йде…

А йде ж то, так сміх і дивитись на нього! йде, спотикається, то почне хвабровати, буцім він і зовсім чоловік, потужиться, випрямиться, от і пішов, пішов, та далі… тиць! У голові закрутилось, спіткнувся, вдержався, вп’ять би то йти, так вже нема тієї сили, йде – не йде, тюпа на однім місці, силкується повернути направо, а голова переважує наліво, та диба-диба, диба-диба… та наткнувся на тин або на пеньок… плюсь!.. тут і звалився, і захріп неборак, думаючи, що він дома спить на подушках.

Спить сердега і не чувствує, що собака прийшла, облизала його усюди, вилизала йому пику, і у роті усюди чепурненько… а далі і свиня підійшла, хрюка та облизує його, а він думає, що се жінка коло нього пестується, та знай поворочується та каже: «Не цілуй же мене, Домахо, годі ж, годі!» Тьфу, гидкий та мерзенний!.. І згадовати бридко! А тут, як смеркне, знято з нього і свитину, хоч і поганенька, узято й пояс, і останній чобіт… Прокинувся на зорі, побрів додому…

А дома ж то що робиться?.. Хазяйка у хаті, та нема нічого, нічого не придбано, нічого і приставити на обід! Хоч і робила щиро, рук не покладаючи робила, та як одними руками, так чи багато ж наробить? Помочі нема нівідкіль. П’яниця її хоч мало чого і їсть, він жив самою сивухою, так на нього треба багато положити: купити хоч яку-небудь свитину, і пояс, і шапку, і чоботи, без чого йому із хати не можна вийти. Мало ж на се треба грошей? Та коли б же така біда раз у год, так би і сюди і туди, а то двічі-тричі на літо його одяга, а він ніякої помочі їй не дасть.

Ну, нехай по-тверезу і очувствується, і жалкує, і плаче; вже відцурався, не хоче пити, вже буде робити: достав позаторішню сокиру, скинув її на плече, пішов з двору тихою ступою роботи ськати. Як ось по дорозі й шинок. Він, правда, йому усюди по дорозі, куди б він не пішов, вже шинок йому буде по дорозі. Так і тут. йде побіля шинку і дума: «Чи є, пак, такий дурень, що п’є ту навіжену горілку? А ке зайду подивлюсь!» Зайшов подивитись… та там і застряв!

Сокирчина і поганенька була, він і її у діло пустив: пішла за півосьмухи. А там дальш-дальш… забув своє відцурання, забув, що, може, божився і душу свою проклинав: «Коли, каже, і крапелину у рот озьму…» – та знай п’є! П’є й сьогодня, п’є й завтра, п’є, усе п’є, вже й жінка не зопинить його… пив-пив, поки не знайшли під тином: горілка занялась, увесь посинів і… пропав… чорту баран!..

Жінка сердешна, збувши через мужика усю худобу, що буде робити? Почепивши торбу, пішла попідвіконню миркати!.. Коли ж ще і діточки будуть, потаска і їх, просячи Христа ради хліба шматок та проклинаючи свого п’яницю, що так її довів і звів усю сім’ю ні на віщо… А яково ж його душі на тім світі?.. Господи сохрани і помилуй! і подумати страшно!..

Господь сказав своїм словом: «П’яниця не увійде у царство небесне». От яке страшне діло напиватись!

Інший скаже: «Нехай бог милує, я не впиваюся, а так іногді, та й то з приятелями, у кунпанії». Ой, чоловіче добрий, бережись сієї западні! Се тобі так здається, що ти не часто напиваєшся, а згадай лишень, так ти усе частіш та частіш напиваєшься, а затим скоро-скоро і зовсім зіп’ється.

Окроме, що напиваться хоч раз, хоч часто, усе гріх однаковісінький, так от до якого гріха горілочка приводить! Ось розкажу вам істинну правду.

Один чоловік захотів спасатись і пішов у пустиню; і усе б то молився богу, так диявол його відводить: то те, то се йому приставля та й збива його і усе б то скусити хоче, щоб не молився. Чоловік і відхрещується, і відмолюється, сатана і відбіжить від нього, та вп’ять за те ж, та вп’ять за те ж. Остив і опоганів він чоловікові, далі і каже:

«Чоловіче! Не дам тобі покою повік, не дам тобі присвятитись, не покину тебе, поки не потішиш мене хоч одним із трьох гріхів: або чоловіка вбий, або гріх з женським полом зроби, або напийся горілки. Коли хоч одно що зробиш, я тебе зараз покину і не буду тобі докучати, аж до самої твоєї смерті».

Чоловік подумав і дума сам собі: «Чоловіка вбити – гріх великий, смертельний, непрощенний повік, не хочу, нехай бог боронить! Блуд сотворити і то гріх великий і на душу, і на тіло, коли ще і спокутуєш його через увесь свій вік! Горілки напитись, так, не дуже, аби б то, я зараз засну, просплюсь та п’ятнадцять год буду сей гріх відпокутовувати, так зато мій супостат, чортяка, відступиться від мене і не буде мене скушати».

Так подумавши, пошукав у себе – є щось, що добрі люди подали було на милостину, узяв їх і пішов надвечір, крадькома, щоб ніхто і не бачив, і щоб люди не осуждали. Убіг у шинок, узяв – що там? Чи й було чарки зо дві, – ковтнув і пішов собі мерщій у свою пустиню, йде собі веселенький, що вже справився з чортякою, не буде вже приставати, йде і поспіша… і як був собі непитущий, що, може, зроду не пив, то горілочка його і розібрала, зашуміло у голові, згадалися молодії літа, і сеє і теє, і п’яте, і десяте… аж гульк!

Молодиця назустріч протів нього… Він до неї та зараз з недобрим, вона б то і від нього, так він-бо сяк-так, подужав її, поборов, согрішив… Молодиця хвалиться, що, каже: «Буду усім жалітись, усім розкажу, як ти обманюєш народ, буцім спасаєшся, а ось що робиш!..» Він, бачачи, що лихо, вхопив голяку, чирк її по голові… тут і душу віддала!..

От так упорався!.. Мав невеликий грішок зробити, тільки напитись, та як напився, так і усі гріхи, що найбільші, усі сотворив!..

От до чого-то сяя горілочка доводить. Погубляє і тіло, і душу у чоловіка на вічнії віки! Коли б, сказати, п’яниця, так з перепою, так-бо ні! Зроду уперше випив… та ба, випив-бо! Так думається, що у кожній чарці вже чорт і сидить. Вип’єш одну, він на другу направля, бо небагато. Від другої і до десятої недалеко, а там і прощай, душа!

Цур же їй і пек! Не будемо її пити ніколи і ніяк. Бачите, до якого лиха і одна чарка доводить. А як пристати до неї, так і здоров’я збавить, жінку і діточок запропастить, худобу, щоб малося що у церкву подати і на сім’ю що справити, царське і общественне відбути, на бідность подати, так тая чарка усе те переведе, сатані-супостату у пельку засуне і душу твою погубить на вічнії віки, від чого нехай милосердний бог боронить усякого християнина!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Се ж вам, любезні мої земляки, написав дечого на перший раз. Коли побачу, що сі мої листи будете читати, то я ще знайду дечого, про віщо вам розказати таке, щоб було до діла і вам було на добро. Слухайте тільки, перенімайте і дітей своїх вчіте, і що бачите за ними, що не на добро йде, так ви не давайте їм волі. Поперед усього вчіте їх богу молитися, до церкви божої ходити, начальників, і батька, і матір слухати, старших себе шановати і протів усякого, хоч проти меншого себе, звичайним бути. От опісля напишу вам об усім такім, а тепер бувайте здорові і нехай вам бог помага на усе добре, а від худого діла нехай оборонить, а й самі бережітесь.

Земляк ваш Основ’яненко

Примітки

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 7, с. 430 – 434.