19.02.1898 р. До Михайла Грушевського

Високоповажний Михайле Сергійовичу!

Будьте ласкаві, почекайте трохи з печатаниям «Збірника» для юбілею д. Франка, бо я трохи задлявся з своїм «Оповіданням». Я вже його й давненько написав, але, перечитавши, я побачив, що він як[ий]сь неповний, дірявий. Довелось його сповнювати та залатувати продухвини та дірочки, а це можна було зробити при переписці власною рукою. Я мусив засісти і взятись за переписку, за це противне для мене діло і таке нудне, хоч спродуйся, пакуйся та втікай од його на кубанські степи. Але я незабаром доконаю цю нудьгу і вишлю Вам рукопис під бандероллю.

Але ж доки вона дійде до Вас, а може ще й по дорозі знайде собі небажаного читальника, та ще протягнеться трохи часу. А в нас це оповідання не пройде через цензуру, хоч у йому нема нічого такого, що б стало йому на дорозі і не пустило в світ. Якби воно було написано по-руській, то його можна було б сміливо надрукувати в «Русской мысли» або в «Вестнике Европы». На українській мові його цензура не пропустить.

Другу книжку галицького «Літературно-наукового вісника» я вже дістав з пошти. Вона мене вдоволила тим, що знайомить з німецькою літературою, бо російські журнали знайомлять публічність сливе винятково тільки з французькою літературою та трошечки з англійською; через незнання німецької мови вони мало подають звісток про німецьку літературу, а найбільше сьогочасну, біжучу. Ваш журнал добрий, науковий; про це нема що й казати.

Прочитав я дві рецензії на «Складку» і на своїх «Старих гультяїв», і обидва рецензенти коли б слово промовили про саме суття оповідання; про те, що тепер на Україні скрутно з землею, що за клапоть землі часом йде борня, трохи не бійка на смерть. Розказували мені ті військові, що ходили в Текінському поході на Мерв та Асхабад через сухі степи Середньої Азії, який той похід був важкий, яка там влітку була страшенна спека, так що було поодбивають коробки з стеариновими свічками, а там свічок тільки й зісталось, що самі гноти. А води нема. Жага мучить солдатів, а напитись води нема де. Приходять до криниці, пускають в криницю відра, а там плаває собака: текінці понакидали в криниці несмачних презентів для москалів. Витягають гаком собаку, а з неї дзюрчить вода. І солдати підставляють пригорщі, хапають ту воду, що тече з собаки, хапають в роти, обмочують очі, щоки.

П’яниця та гультяй Грицай – оце той пес, що собою занечистив воду в криниці. А під його підставляють пригорщі і Мотуз, і покритка Секлета, і уся далека рідня, усякі небожі – в-третіх та в-четвертих, щоб поживитись землею, платять і переплачують гроші, усяким «аблакатам» і часом мусять виселятись кудись «на міфічний зелений та на чорний клин»: в Уссурійський край, в Семиріченську область та в Ферган. У той Ферган наших канівців оце вийшло 1200 душ. І «Складка» дана на користь українських виселенців, там в «Складці» намальований і «Іссик-Куль», і українські курені виселенців – та ба! Рецензенти не наскочили на цю думку. А це треба було б вияснити, про це треба було поговорити. А я ще й на кінці оповідання замкнув головну мисль, зібравши її в фокус. Пропав і мій фокус-покус!

Я й досі не допитаюсь, скільки г[алицький] «Л[ітературно]-н[ауковий] вісник» має в нас в Росії преиумерантів?

Бувайте здорові! Щасти, боже, на все добре! Щиро шануючий Вас

Іван Левицький.

P. S. Гроші на галицький «Літературний вістник» і за книжки я вже давненько передав Вам через руки. Певно, вже дійшли до Вас.

Примітки

Подається вперше за автографом (ЦДІА УРСР у Києві, ф. 1235, оп. 1, од. зб. 594, арк. 21 – 22).

«Русская мысль» – щомісячний літературно-політичний журнал ліберально-буржуазного напряму, що виходив у Москві в 1880-1918 pp.

«Складка» – Випуск, про який пише І. С. Нечуй-Левицький, вийшов у Петербурзі 1897 р. Там вміщено його оповідання «Старі гультяї».

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 349 – 350.