11.02.1901 р. До Бориса Грінченка

Високоповажний Борисе Дмитровичу!

Добре діло Ви задумали, що хочете видати альманах на пам’ятку про такого славного письменника, як покійний Куліш. Його «Марусю Богуславку» та «Драмовану трилогію» я ставлю дуже високо як поетичні (а не драматичні) утвори. Куліша можна ставити нарівні з Лермонтовим по силі таланту по деяких високопоетичних місцях в цих утворах. Вірш в нього пречудовий, гладенький і влучний та твердий, як сталь. Сила в віршах подекуди велика, хоч видно в них потроху школу й вплив Байрона в деяких побічних міркуваннях, перемішаних з картинами та лірикою.

Тільки горенько, що це усе освічено неправдивим світлом, поглядами на українську минувшину, чисто польскими, через котрі він поставив нашу історію догори ногами, як сказав в свій час критик Карпов. Це багато попсувало його утвори та ще й з додатком оригінальничання та супротивності Костомарові та Шевченкові… Ось, мов, вам! Дивіться! Он якої я заспіваю вам зовсім не в унісон з вами і… і пошкодив своїм утворам таки здорово…

Але я, на превеликий жаль, не можу обіцяти Вам нічого для альманаху, бо не увинусь з роботою і своєю, та ще на такий недалекий час, як 1-е травня. Перед різдвом я скінчив, а оце виправив своє оповідання «Київські прохачі». Це колекція прохачів з інтелігентів пролетарів та деяких ледарів назбирана мною в Києві з тих, що трусять торбами та живляться коло Печер та під монастирями в Києві. Коли редакція «Киев[ской] старины» не згодиться друкувати, то я передам його Вам. Але воно чимале, таке завбільшки, як-от, прикладом, «Кайдашева сім’я» та «Не той став». Певно, не зміститься в невеличкому альманахові.

Теперечки ж мені ніколи вгору глянуть, хоч я вже дав обіцянку написати в київський альманах. Я оце перечитав переписане свого «Князя Єремії Вишневецького» цілих 25 листів і здав в редакцію «К[иевской] с[тарины]», а ще мені принесуть 20 листів переписки цієї повісті, то треба доконче перечитати й виправити. А з Петербурга пишуть мені, що Глав[ное] управление пропустило IV т. моїх утворів («Навіжену» й «Нахабу», себто «Причепу»), то треба буде й це перечитати та перецідити чистенько. Роботи сила!

Біблію (останню четверту частку її) я перекладав з німецької біблії, але зовсім державсь врешті тексту великоруського синодального видання, бо в німецькій протестантській біблії часом траплялось по півстишка зайвих, чого нема в великор[уському] перекладі. Думка, бачите, була, що колись таки і в Росії видадуть україн[ський] переклад біблії.

Чи дістали в музеї В. В. Тарновського мої чернетки перекладу біблії, послані на ймення Уманця? та ще «Проповіді» на україн[ській] мові 1823 року Іосифа Ігнатовича села Чечельника Подольської губернії, передані Львом Степановичем Мацієвичем, інспектором Кишиневської духовної семінарії?

З земських чернігівських книгарень та книгарні Полтавської публ[ічної] бібліотеки не шлють мені грошей та рахунків вже оце два роки. Коли Ваша ласка, то нагадайте, кому треба в книгарні, щоб прислали деяку обліч на моє ймення.

Добродієві Коцюбинському та й дружині передайте мій поклон і щире привітання й бажання поспіху в письменських справах.

Щиро шануючий Вас

Іван Левицький.

Примітки

Подається вперше за автографом (ЦНБ, відділ рукописів, ф. III, № 38360).

…видати альманах… – Задумавши видати альманах на честь П. О. Куліша (вийшов 1903 р. у Чернігові під назвою «Дубове листє»), Б. Грінченко, М. Коцюбинський та М. Чернявський на початку 1901 р. звернулися до багатьох українських письменників з проханням подати до нього свої твори (див., напр.: Михайло Коцюбинський, Твори в шести томах, т. 5, Вид-во АН УРСР, К., 1961, стор. 309). Лист Б. Грінченка до І. Нечуя-Левицького з цього приводу писаний 8 березня ст. ст. 1901 р. і зберігається нині у відділі рукописів ЦНБ (ф. III, № 40972).

…критик Карпов – див. Геннадий Карпов, В защиту Богдана Хмельницкого. Историко-критические объяснения по поводу сочинения П. А. Кулиша «Отпадение Малороссии от Польши», М., 1890.

…київський альманах. – Йдеться, очевидно, про «Літературний збірник, зложений на спомин Олександра Кониського (1836 – 1900)», К., 1903. Тут надруковано повість І. Нечуя-Левицького «Пропащі».

Біблію… я перекладав… – Далі І. Нечуй-Левицький відповідає на таке місце з листа Б. Грінченка від 8 березня (ст. ст.) 1901 p.: «Саме тепер я виготовую до друку (коли то він буде!) копію перекладу біблії, і мені дуже треба знати: з якого саме тексту перекладали біблію Ви, високоповажний добродію. Чи се був текст, близький до російського синодального видання і якого: великоруського чи з слов’янського?».

…музей В. В. Тарновського – Музей українських старожитностей, відкритий у Чернігові 1902 р. Зібраний протягом 40 років В. В. Тарновським і подарований ним 1897 р. Чернігівському губернському земству. Складався з великої колекції археологічних знахідок, козацької зброї, рукописів, книжок, творів мистецтва XVI – XIX ст.; туди ж входила найбільша на той час збірка рукописів, листів, малюнків та документів Т. Г. Шевченка (див. «Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского. Том 2. Составил Б. Д. Гринченко. Приложение к № 7 «Земского сборника Черниговской губернии 1900 г.», Чернигов, 1900). 1925 р. влитий у новоутворений Чернігівський державний історичний музей. Тут зберігаються автографи перекладу «Біблії» Куліша та Нечуя-Левицького.

Уманець Федір Михайлович (1841 – 1908) – відомий український юрист, земський діяч на Поділлі і на Чернігівщині, автор праць «Образовательные силы России, СПб., 1871; «Колонизация свободных земель России», СПб., 1884; «Из моих наблюдений по крестьянскому делу»; «Князь Константин Василий Острожский». – «Русский архив», 1904, № 4, стор. 625 – 634. У 1897 – 1904 pp. – голова Чернігівської губернської земської управи.

Мацієвич Лев Степанович (1843 – 1915) – український історик та археолог, товариш І. Нечуя ще з Кишинівської гімназії, друкувався в «Киевской старине», в «Историческом вестнике», в «Трудах Бессарабского церковно-археологического общества».

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 372 – 373.