19.06.1901 р. До Івана Пулюя

Високоповажний добродію Іване Павловичу!

Ваш останній лист за причіпку Міллярдового уповносиленого до доб[родійки] Кулішевої, чи їй належиться право власності на видання «Біблії» в перекладі, чи, може, й комусь іншому – я оце напередодні одіслав добродійці Кулішевій. Я приписав од себе таку пораду, нехай вона подасть «Прошение» в Черніговську губернську земську управу і просе, щоб їй управа видала «Удостоверение» в тому, що вона (земська управа) прийняла од небіжчика Вас[иля] Тарновського, вкупі з музеєм, первописи українського Кулішевого перекладу «Біблії» тільки до схованки і не дістала жодного права власності на видання «Біблії» і користування заробітком од усяких виданнів будлі-де, чи в Росії, чи в Галичині, чи в Америці, чи будлі-де інде за границею.

Само по собі, з цього вже виходе умовивід, що й Тарновський не дістав од небіжчика Куліша права на видання «Біблії», і, як мені здається, Міллярдів агент мусе цим документом вдоволитись по самісіньку шию.

Листа од Куліша до Тарновського й не було і не могло бути при передаванні рукописів, бо доб[родійка] Кулішева сама привезла рукописи Тарновському після смерті Куліша. А що Тарновський не мав переданого од Куліша права на видання перекладу «Біблії», за це можу стати свідком я, бо я вкупі з Тарновським перебирав Кулішеві первописи «Біблії», списував їх спис, доглядав за переписчиками, мав часто розмову з ним про цю справу, про видання «Біблії» чи в Росії, чи в Галичині. В останній рік свого живоття, вже незадовго до смерті, Тарновський казав мені як людині дуже близькій, що якби оце в Росії дозволили надрукувати «Біблію», то він зараз ладен пожертвувати 3000 карбованців на видання… (пожертвувати, а не видавати для заробітку, бо небіжчик був вельми грошовитий чоловік).

Чи є які Кулішеві листи до Тарновського про цю справу, трудно довідатись, бо призначена Тарновським попечителькою музею його дочка Софія Василівна вийшла заміж за Глінку, зараз почала слабувати, і її вислали докторі до Ніцци, де вона завжди пробуває. А де його син – я про це не відаю, та й певний в тім, що не в сина в руках усякі листи, які позоставались після батька, а, мабуть, в дочки. Доб[родійка] Кулішева змогла б ще захиститись од причіпки «духовницею» небіжчика Куліша, якби ж то пак вона була… А може бути, що він і не писав духовниці, бо в його не зісталось нащадків на спадок нікого, окрім Олександри Михайлівни, його дружини.

Про кожний випадок не забудьте обов’язати «Британське біблійне товариство» друкувати «Біблію» фонетикою-кулішівкою, бо в нас в Росії етимологічна правопись старої галицької партії з буквами ѣ, ô і т. д. (окрім ъ) заборонена, а дозволена фонетика, тільки трохи інша од кулішівки.

З щирим поважанням зістаюсь прихильний до Вас

Іван Нечуй-Левицький.

Примітки

Подається вперше за автографом (ІЛ, відділ рукописів, ф. 60, № 199).

Міллярдового уповносиленого. – Йдеться, очевидно, про Гофера, секретаря Середньоєвропейської агентури «Британського та іноземного біблійного товариства».

…не було і не могло бути. – Листи П. О. Куліша до В. В. Тарновського, що збереглися, свідчать, що він ще за життя передав принаймні частину рукописів у музей української старовини. В листі 16(29) листопада 1896 р. П. О. Куліш писав:

«На ознаку того, як я поважаю ваше порання коло забутків рідної нам давнини, посилаю вам ще в’язку шпаргалів. Себе вже випроводжаю в інший, не такий, як сей, світ, маков цвіт, що вранці цвіте, ввечері опаде, а ваша дбайлива збіранина попереживає й ненароджених іще».

…добродійка Кулішева сама привезла рукописи Тарновському»… – О. М. Куліш писала в листі до І. С. Нечуя-Левицького 2 липня (19 червня) 1901 р.:

«Я лично Біблію доставила В. В. Тарновському і прохала її і драми і т. інше зберегти; ніщо не давалось в його власність» (ЦНБ, ф. І, № 27903).

Кулішеві листи до Тарновського про цю справу. – У відомих нам листах П. О. Куліша до В. В. Тарновського про право на видання перекладу «Біблії» нічого не говориться

Глінка – особа не встановлена.

Фонетикою-кулішівкою – фонетичним правописом, запровадженим П. О. Кулішем, зокрема в «Кобзарі» Т. Шевченка 1860 р., в журналі «Основа», у своїх виданнях.

Дещо спрощено, без ъ, кулішівка була прийнята у деяких народовських виданнях в Галичині (журнали «Мета», «Правда»), в записках Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, згодом лягла в основу українського правопису на Східній Україні кінця XIX – початку XX ст.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 382 – 383.