2.07.1901 р. До Бориса Грінченка
| 1901 року 2 липця. Київ |
Високоповажний Борисе Димитрійовичу!
Спасибі Вам за звістку, що небіжчик Тарновський поставив умову нікому нікуди нічого не видавати з свого музею. Ні я про це не знав, ні, само по собі, д. Пулюй, і, певно, про це не знала й д. Кулішева. Небіжчик Тарновський зробив помилку, що стосується до рукописів, ще не надрукованих, бо якби Британське біб[лійне] товариство поставило ультиматум – умову друкувати біблію по первописах, то біблія не пішла б в світ до віку – до суду. Само по собі, що й душеприкажчик Тарновського не згодиться видати первописи з музею.
Тепер справа стоїть так, що треба напитувати людей і приставляти їх до роботи, хоч би довелось ставити й 80 толковників, яких приставив в Александрії Птолемей до перекладу біблії. Та тільки де їх теперечки напитати, коли тепер саме вакації? Коли знайдете в Чернігові хоч би й 80 толковників, то, будьте ласкаві, приставляйте їх до роботи на мій і д. Кулішевої кошт, хоч би довелось оддати й половину плати од Брит[анського] товариства. Ще хвалить бога, що є з чого платити. Записуйте й свої трати.
Про цю всю справу, як вона тепер стоїть, я зараз напишу д. Пулюєві. За роздратований тон листів та нарікання на киян і чернігівців д. Кулішисі Ви вибачте. Людина сидить в хуторі і нічого не знає. Я вже писав до неї, що кияни за півтора року не справили переписок біблії не тим, що не дбали про це діло, а тим, що вони закидані своєю роботою службовою так, що їм ніколи і вгору глянуть. Те ж саме треба сказати і про чернігівців.
Писала вона мені про те, буцімто хотять справляти працю небіжчика Куліша, робити якісь зміни в перекладі. Я одписав їй, що ніхто й думки не має справляти переклади, що стосується до змісту, а тільки що тичеться до форми (в пророка Ісаії). Само по собі, що в неї все це прибільшено, бо вона гаразд не знає цієї усієї справи і пише мені, що для неї небіжчик святий-святий, і все, що він зробив, – святе. Тон її листів звичайно – удівницький, жалібний, як воно на світі буває в кожної удови. Оце вже в останньому листі писала до мене, що вже заспокоїлась, пересвідчившись, що ніхто й думки не має доторкуватись до самого змісту перекладів небіжчика.
А біблія – це ж немала річ; це ціла література. Здаватись на дармову працю приватних людей в цій справі не можна, бо це праця затяжна, велика. Треба доконче приставляти опрічних людей в цій справі з платою, коли вже нас з Кулішевою жде перспектива платні. Ще б треба сказати і Вам, і д. Шрагові, а найбільше д. Пулюєві великий спасибі, що берете спіл в цьому немалому клопоті. Хто сипле громи, той, певно, не знає гаразд людського життя з його щоденними турботами та службовими обов’язками.
Нехай д. Матушевський зістається коло праці, коли йому можна, і ще напитує здатних до цієї справи людей, щоб діло не затяглось, бо Брит[анське] товариство виплате д. Пулюєві гроші тільки тоді, як дістане усі книги біблії в рукописах. Отих приміток до кожної книги, що наставив Куліш, певно, біб[лійне] Британське товариство не друкуватиме, і д. Кулішевій ліпше буде згодитись повикидати їх, ніж заборонити продаж біблії, бо до святого письма воно не стосується. Кулішеві неологізми, само по собі, не є притичина, бо в кого ж їх тепер нема, хоч вони повинні бути, бо це закон розвитку кожної книжної мови, коли вона поступав вперед.
Бувайте здорові! З щирим поважанням до Вас зістаюсь
Іван Левицький.
P. S. Од 8 іюля до першої пречистої – 15 ав[густа] мій адрес: м. Белая Церковь, Северная гостиница.
Примітки
Подається вперше за автографом (ЦНБ, відділ рукописів, ф. III, № 38357).
Спасибі Вам за звістку… – Мається на увазі лист Б. Грінченка (недатований, автограф зберігається у відділі рукописів ЦНБ, ф. III, № 40971), в якому він писав:
«Тарновський віддав земству музей з такою умовою, щоб нічого з нього ніколи не вивожено з Чернігова. Се було надруковано в офіціальних земських виданнях кілька оазів, і кожен може прочитати. Через те губернські] зем[ські] збори не мали змоги вволити волю однієї ученої інституції, яка прохала вислати їй рукописи до Києва (це також надруковано в журналах зборів). Д[обродій]ка Кулішева й Ви подарували первописи перекладу біблії в музей, і земство, постановивши нікому нічого не висилати з музею, не хоче видавати й сих рукописів не то за кордон, а навіть і до Києва. Через те я вислати й первописів нікуди не можу. Просіть, коли хочете, про се «душеприказчика Тарновського, председателя Черниговской губ[срнской] управы Федора Михайловича Уманца».
…80 толковників… – За александрійсько-іудейською легендою, єрусалимський первосвященик, на прохання царя Птоломея Філадельфа (284 – 247 pp. до н. е.), надіслав йому примірник єврейських священних книг разом з 72 ученими мужами, які виготовили для царя переклад цих книг грецькою мовою. Цей переклад названо перекладом 70 толковників (Septuaqinta), очевидно, тому, що 70 – кругле число і що великий синедріон складався нібито з 70 членів.
…в останньому листі… – В листі Ганни Барвінок до І. Нечуя-Левицького від 28 червня (ст. ст.) 1901 р. (ЦНБ, відділ рукописів, ф. І, № 27905).
Матушевський Федір Павлович (1871 – 1919) – український громадський діяч і письменник.
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 385 – 387.