23.06.1900 р. До Наталії Кобринської

Високоповажна добродійко!

Вибачайте мені, будьте ласкаві, що я й досі не подякував Вам за присланий Вами Ваш презент. За тією письменницькою працею мені не було коли, як кажуть, і вгору глянути. З одного листа, давно написаного, котрий, через цензурні умовини, не можна було змістити в першому виданні моїх «Хмар», теперечки я зробив три чималі главі як додаток до кінця «Хмар». Лаштую до нового видання 3-й том своїх утворів.

Спасибі Вам за презент, дуже для мене приємний. Я прочитав його з великою приємністю. В «Сыне отечества» був зміщений критичний погляд на Ваші утвори, дуже прихильний, достоту такий самий, як і в «Київській старині». Критик каже, що виданий томик Ваших оповіданнів служить окрасою української літератури. Я держусь такої самої думки. Правдивість дійсного реального оповідання робить на мене дуже гарне вражіння.

В оповіданні «Суддя» подекуди примітно проблискує публіцистичний елемент, дуже потрошечку, але він якось примішаний до психологічного елемента і зусім не пошкодив оповіданню. Оповідання «Пані Шумінська», хоч воно складено не з подій, але з самих думок старої людини, теж гарне: бо це зовсім не той важкий та досадний психічний аналіз Достоєвського, що часами тягнеться на три сторінки та ще й повторяється, про що казав Тургенев, що Достоєвський все «копається та копається». В Вас воно вийшло інше, бо пані Шумінська не передумує абстракцій та спозирання, котрі показують її психічну вдачу, а вона передумує події свого життя та життя своїх дітей. Тим-то воно й вийшло, що оповідання і нібито складається з самих думок, а в дійсності воно складається з подій.

Щоб мати втямок про будлі-якого письменника оповіданнів, треба читати його в збірках, підряд усі оповідання, бо по оповіданнях, розкиданих по журналах, дуже трудно мати правдивий погляд на автора в гурті інших речей та в натиску усякої журнальної всячини. В збірці Ваші утвори дають багато краще вражіння на мене та й, певне, на кожного читальника, не тільки на мене одного. Пишіть, працюйте! вишукуйте в житті Галичини сюжети, і я Вам скажу великий спасибі!

Окрім цього, в Ваших оповіданнях є та прикмета, якої часто недостає нам, письменникам-кавалерам: це м’якість, симпатичність, почування душі, те «Das ewig-Weibliche», про котре колись казав Гете і що тільки вряди-годи і то рідко трапляється в писаннях декотрих письменників, звичайно, шерсткуватих або холоднуватих, дякуючи їх твердій вдачі, властивій чоловікам. Чи то ж мало великих поетів, котрі зробили великий вплив і добули собі славу через здійснення в своїх утворах ідеї й поезії ненависності, презирства, нехтування недоладніми та й загалом усіма людьми, гордощів і навіть великої помсти, як-от в Міцкевича! І в тім була їх міць і сила таланту, бо… мета їх утворів була добра, зовсім не та, щоб милуватись тільки усякими там Каїнами, сатанами, Демонами, Конрадами Валленродами або й Чичиковими та Плюшкіними. Але це все-таки показує й виявляє, що вони були здатні обвидити й обличчити ці усі свої ідеї тим, що в їх недостачало того «Das ewig-Weibliche », про котре казав Гете… Правда, що це «Das ewig-Weibliche» не мало б сміливости й відваги йти з Віргілієм в «Пекло», як пішов Данте, і зирнути сміливо на страшні кари, які терплять в пеклі усякі людожери та душогуби людськості.

От, приміром, Ви добре знаєте польських письменників, пані Ожешко, Крашевського, Сенкевича… Я добре тямлю, що талант в Сенкевича вищий й більший за талант Ожешкової. Але… признаюсь Вам по правді, що я з більшою прихильністю і залюбки перечитую все, що написала Ожешкова, ніж утвори Сенкевича. Сенкевич для мене сухуватий, холодний і навіть в дечому дерев’яний, як сказав недавно «Вестник Европы» про Золя, невважаючи на те, що в його в «Quo vadis?» і в американських оповіданнях є пишні картини бенкетів Нерона та кари християн, та вандрівки караванів в американських преріях. Сенкевичового «Поланецького» (сім’я Поланецьких) я не міг дочитати цілком до кінця і кінчав, минаючи листки, а вже його «Потоп» та «Пана Володієвського» можуть читати хіба польські патріоти, таке це все сухе та нежизньове.

А тим часом я з охотою й приємністю перечитую усі утвори Ожешкової і польські повісті, оповідання, бо в їх є щось цікаве, є почування і легкі жарти, і вони не наганяють нудьги. Сенкевич чомусь скинувсь на північних, норвезьких та північно-великоруських письменників, а вони для мене холодні, неначе кити, сьомги та осятри Льодового окіяна. Та й сам Л[ев] Толстой, хоч великий талант, але дуже розтягнутий і дуже вже об’єктивний: од його не заплачеш, і навіть не зітхнеш, і не засмієшся, і навіть не осміхнешся. Зовсім не те, що Тургенев.

Прощайте! Щиро поважаючий Вас

Ів. Левицький.

Примітки

Вперше надруковано в «Записках», 1927, XXVI, стор .127 – 129. Подається за першодруком.

…не подякував за… презент – за прислану Н. Кобринською книжку «Дух часу», Львів [1899].

Лаштую до нового видання III том своїх утворів – III том «Повістей і оповідань» вийшов у Києві 1901 р.

В «Сыне отечества» був зміщений критичний погляд на Ваші утвори… такий самий, як і в «Київській старині». – У журн. «Киевская старина», 1900, лютий, згадується про вихід у Львові книги Н. Кобринської «Дух часу» [1899].

Das Ewig-Weibliche – вічне жіноче (ніде.), слова з 5 акту II частини «Фауста» Гете.

Ожешко – Ожешко Еліза (1842 – 1910) – польська письменниця.

Та й сам Л. Толстой… – Автор листа недооцінює твори Л. М. Толстого, обстоюючи свій суб’єктивний хибний погляд, висловлений ще 1884 р. Пізніше він позитивно оцінив твори Толстого, зокрема роман «Воскресение».

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 363 – 365.