2.9.9.8. Село Бортничі у 1943-1990
Парнікоза І.Ю.
«Велике значення для покращення охорони водного басейну Дніпра буде мати побудова першої черги Новобортницької станції аерації з пропускною здатністю 300 тис м3 на добу».
Шулькевич М.М., Дмитренко Т. Д., 1982
Одразу після повернення радянської влади до села Бортничі 28.09.1943 р. почалася відбудова зруйнованого війною і окупацією села, аби переселити мешканців із землянок до хат. На місці спаленої церкви на вулиці Левадній, 1944 р. збудовано нову дуже просту (). У другій половині 1940-х років сільським священиком був призначений о. Леонід Соболєв. Завдяки його енергії силами прихожан протягом тринадяцяти років була споруджена і оздобена нова дерев'яна церква з боковим вівтарем в ім'я прп. Серафима Саровського та дзвіницею. Отець Леонід особисто написав для храму близько 50 ікон. У 1990-і рр. дерев'яні будівлі храму і дзвіниці обклали цегельною кладкою (). Другу церкву на Горі (на краю борової тераси) не відбудовували.
Зважаючи на те, що на будівництво хат витрачено багато деревини, мешканці селища з 1960-х років знову насаджують ліс. Одразу після війни діти отримали одяг та взуття. Але по хатах вчилися до 1960-х рр. Зошитів, книжок та дошки не було. Вчителька писала на дерев’яній стіні будинку, а учні переписували те на газетний папір. І вдома, і в школі працювали при гасових лампах. У 1960 році збудували нову школу, в якій, окрім класів були майстерня та їдальня. Вчилися у школі у дві зміни, увечері працювала вечірня школа. Опалення було пічне. Сторож на ранок мав витопити 23 груби. У 1960-роках школа складалася із хат-корпусів. Світло з’явилося на початку 1970-х, а пічне опалення проіснувало аж до 1982 р. (, ).
До присвоєння назв вулицям поділялося на багато кутків: у старій частині існували кутки Мостова (нині однойменна вулиця), Став (кінцева частина вулиці Левадної), Слобода (Левадний провулок), Орохів (вулиця Березнева), Березняки (вулиця Гоголя), Вигін (вулиця Млинна), у новій — кутки Каланчак (північна частина), Гора (південна частина), Демидівка (східна частина, нині вулиця Демидівська), Борова (нині вулиця Борова), Гаті (вулиця Лермонтова) та Угольня (південно-східна околиця) ().
На детальній мапі Києва 1960 р. ми можемо побачити багато цікавих подробиць пов’язаних з с. Бортничі та навколишньою заплавою. Зокрема, показано витоки одного з водотоків з притерасної заплави на захід від Червоного хутора. В старішій частині села показано нову Покровську церкву (в тому ж місці де на мапі 1937 р. стояла стара спалена у 1943 р. церква)на суч. вул. Левадній. На мапі ми також бачимо урочище Березівка розташовується у кутку між Бортничами, Вирлицею і Осокорками у районі декількох березових гаїв – невеликих острівців посеред заболочених луків, порослих чагарником. Назва цієї незаселеній місцевості походить від однойменного урочища. Також позначено урочище В’язки, яке знаходиться між Березівкою, Бортничами, межею міста, Нижніми Садами і Осокорками. (). На північному-заході Бортничі межують з Осокорківськими луками, зокрема урочищем Чорні Лози (наразі забудованим житловим масивом Осокорки. В новішій частині села, яка розташована на краю надзаплавної борової тераси зазначено овочевий радгосп та кладовище. Дві частини Бортничів розділяє ділянка притерасної заплави – сучасне озеро Заплавне. На південь від села знаходиться ще одна ділянка притерасної заплави – урочище Вітовець. На південний-захід від Бортничів простягається центральна та притерасна заплава Дніпра з численними заплавними озерами, через яку протікає річка Тростяниця. На заплаві розташовуються птахоферма (біля озера Млинне) та численні загони для худоби.
Радгосп «Бортницький» мав овочево-молочний напрямок. За успіхи у восьмій п’ятирічці (1965–1970) радгосп нагороджено орденом Леніна. У селі два дитячі садки, три школи, лікарня, дві поліклініки, медпункт. У селі розміщувалося Бортницьке управління зрошувальних систем, введено вдію Бортницький завод з ремонту контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Робітників радгоспу «Бортничі» неодноразово нагороджувалися орденами і медалями за успішну роботу, серед них: Є.Ф. Кальченко — кавалер двох орденів Леніна, Г. В. Карпеченко — кавалер орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора. До радгоспу «Бортничі» належать села Бортничі, Гора, Щасливе ().
Кладовище у Бортничах виникло ще у 17 ст. як сільське кладовище для поховання мешканців села Бортничі. Закрите для масових поховань з 2009 р., дозволено під-поховання у родинну могилу ().
На кладовищі встановлено пам’ятник полеглим в Другій світовій війні та меморіальну плиту з іменами бортничан, які загинули під час гітлерівської окупації: Оніщенко Пилип Петрович, Давиденко Григорій Трохимович, Мартиненко Харитон, Рудіч Федора Олександрівна, Денисенко Тимофій Омелянович, Фастовець Володимир Михайлович, Фастовець віра Михайлівна, Давиденко Олександр, Ташлай Галина Хомівна, Крівец Андрій Миколайович, Калініченко Степан Іванович, Дородько Мотрона Сидорівна, Пегета Єфросінія Яковлевна, Неділько Назар Федорович, Деркач Григорій, за ()
На початку 1970-х рр. село Бортничі було центром однойменної сільської ради, до складу якої також входило село Щасливе. Населення становило 5510 мешканців. На той час у селі існувала центральна садиба радгоспу «Бортничі».
21 грудня 1987 р. здобуло статус селища міського типу. 26 серпня у 1988 р. селище міського типу Бортничі було включено до складу міста Києва (, Вакулішин, 2014).
В описуваний період воно набуло додаткового розвитку. Тут було проведено осушувальну меліорацію частини заплави – так зване озеро Заплавне. Село поступово перетворилося на приміське селище, пов’язане з збудованою тут Бортницькою станцією аерації (БСА).
У 1980-х рр. було збудовано школу-новобудову №280 на 780 місць . Пізніше побудували СШ №305 по , яка стала окрасою селища. У СШ №305 було створено музей українознавства, де у двох історичних залах зібрано історію Бортничів. У першому – історичні відомості, експонати сивої давнини, вишиванки, у другому – історії ветеранів-земляків, які увійшли до «Книги пам’яті» періоду Другої світової війни.
Потужним фактором трансформації дніпровської заплави біля с. Бортничі стала Бортницька станція аерації – комплекс інженерних споруд, обладнання та комунікацій, призначений для повного біологічного очищення стічних вод Києва від забруднювальних речовин та обробки затриманих механічних решток (сміття). На станції проходять очищення всі господарсько-побутові стічні води, а також промислові стічні води після попереднього їх очищення на самих підприємствах. Станція складається з трьох блоків очищення стічних вод, трьох цехів обробки осадів стічних вод (ОСВ) і допоміжних цехів.
Проектна потужність станції — 1,8 млн. м3 стічних вод на добу, а проектна потужність кожного з трьох блоків — 600 тис. м3 на добу. Середньодобовий обсяг стічних вод — 1131928 м3. Станція будувалася і вводилася до експлуатації поетапно: I блок споруд — введено в дію 1964 р.; II блок — у 1976 р.; III блок — у 1987 р. ().
У зв’язку з будівництвом БСА колишня дніпровська протока Якушівка (імовірна літописна Золоча), що йшла крізь різні озера до Дніпра була перетворена в дренажний канал. Цей канал ми бачимо на фрагменті схемі блакитної зони в районі Києва 1990 р., Канал починається від БСА та впадає в Дніпро коло Вишеньки. Його довжина 8,5 км. Через нього перекинуті мости, береги посилені дамбами. Але система скидів стоків лівого берега в Золочу-Якушівку почала функціонувати в 1956 р. Трохи пізніше підключили і правий берег пропустивши фекальні стоки через дюкер під Дніпром.
Ситуацію на заплаві в районі с. Бортничі-Гнідин-Вишеньки наприкінці описуваного періоду фіксує схема блакитної зони м. Києва 1990 р., яку варто порівняти з фрагментом мапи Київської та Чернігівської губернії 1840-50 рр. для тієї ж території. На схемі блакитної зони ми бачимо на схід від розширеного гідронамивом озера Вирлиця Бортницьку станцію аерації. Скидний канал від неї впадає в районі північного краю острова Ольжин у Дніпро. На захід від цього каналу показані і підписані озеро Тягле, урочище В’язки, озера Коров’яче, Піщане, Святище та Плоське. На схід від каналу розташована стара забудова с. Бортничі з системою меліоративних каналів на схід від села. На південь від села показано і підписане озеро Млинне, Ревоче, рукави Прорва та Золоче (тобто не скидний канал), які впадають до Дніпра в затоці Шулягівка. Станом на поч. 21 ст. лише ця частина лівобережної заплави залишиться єдиною нетрансформованою містом. Берегом Дніпра аж до с. Вишеньки тягнуться садові товариства, сполучені між собою бетонованою дорогою.