2.9.9.2. Воскресенська Слобідка та сади в 1943-1990 рр.
Парнікоза І.Ю.
Станом на 1940-ві рр. Воскресенська Слобідка являла собою невелике село, що входило до міської зони Києва. З фронтів 2-ї Світової війни до села не повернулося близько 120 чоловік (Вакулишин, 2014).
У Слобідці була Воскресенська церква, яку спалили німці в 1943 р. при відступі. Церкву після війни не відстроювали, але можна припустити, що кладовище при церкві зберігалося. У першій половині 1960-х рр. при будівництві перших кварталів Воскресенського масиву біля озера Радунка кладовище знесли (подекуди зазначається що воно було при кінці бульвару Перова.
У 1951 р. населення Воскресенської Слобідки становило 1076 мешканців (Вакулишин, 2014).
На частині колишньої Воскресенської Слобідки між слобідкою та узліссям Броварського лісу протягом 1961—1968-х рр. постав Воскресенський житловий масив. Забудова у 1961-68 здійснювалася переважно 5-поверховими «хрущовками». На площі 245 га проживало понад 50 000 мешканців (Вакулишин, 2014).
Ось як описується цей перший житловий масив на Воскресенці:
«У Дніпровському районі споруджений ще один великий масив на пустирі Воскресенська слобідка (архітектори М. Р. Либерберг, А.А. Дибинська, М.С. Кантор, А.Н. Лобода, О.Б. Кривоглаз). Загальна площа району 245 га, населення – 50 тис. чоловік. У 1961-68 рр. зведено його першу чергу в районі вулиць Миколи Кибальчича, Юрія Курнатовського та Валентина Сєрова.
«Головна планувальна вісь масиву – бульвар Перова, який перетинається широкою смугою паркової зони. Ця районна магістраль і мережа вулиць розділяють масив на 10 житлових мікрорайонів, кожен з яких має комплекс культурно-побутових, дитячих та торговельних закладів. Біля кордонів житлового масиву споруджено гаражі для особистого транспорту на 200 машин.
Громадський центр району на бульварі Перова формують невелика площа з кінотеатром (“Аврора” – авт.) на 800 місць та сад на 5 га. На його території розмістилися спортивні майданчики та декоративні басейни. В західному напрямку зелений масив впирається у озеро Райдуга, де розташована лісопаркова-зона відпочинку. На території центра побудований критий ринок, тут розміститися ще низка культурно-видовищних та торговельних закладів. У всіх мікрорайонах наявні дитячі, ігрові, спортивні та господарські майданчики. В житлових дворах є багато озелененого простору, який в поєднані з світлими станами будівель надає цьому житловому масиву нарядний вид».
Забудова Воскресенського житлового масиву мішана. Головна забудова представлена 5-ти поверховими житловими будівлями, щ перемежовуються з 9-ти поверховими типових проектів серій 1-480 та 1-464. У 5-ти поверхову забудову вбудовано більше 20 9-ти поверхових крупно-панельних житлових будинків. У кожному з них від 40 до 90-80 окремих одно-, дво- та трикімнатних квартир. Різна висота будинків і пластика фасадів, то гладеньких, то розсічених ритмом лоджій, дозволили досягнути різноманіття і багатоплановості в окремих композиційних вузлах. Вдале архітектурно-планове вирішення вул. Алішера Навої та бульвару Перова. Ритмічно-розташовані чотири 9-ти поверхових будинки змінюються протяжними 5-ти поверховими, за якими знову слідує вертикальний будинок, що виступає вперед. Разом з тим дробиться забудова вздовж бульвару Перова (протяжність 2 км): поодинокі 9-ти поверхові будинки, розташовані на відстані 220-250 м один від одного, виступають на фронт 5-ти поверхової забудови бульвару і майже ховаються сусідніми будинками.
В подальшому передбачається розширення цього житлового району. На півночі будуть побудовані ще 3-мікрорайони. На північному-сході (територія хутору Куликово) до нього примкне зона, де будуть розміщуватися комплексні комбінати обслуговування: фабрика-кухня, пральня, хліб-завод, станція технічного обслуговування автомобілів, бензозаправка, таксомоторний парк, гаражі і т.і.» (Шулькевич, Дмитренко, 1978).
Громадський центр району на бульварі Перова був сформований будівлями кінотеатру «Аврора» на 880 місць і критого ринку торгівельних та побутових закладів, розташованих на невеликій площі. Вона слугувала початком зеленого масиву прямокутної форми, що проходив з заходу на схід усім районом (Шулькевич, Дмитренко, 1982).
На схемі транспорту Києва 1966 р. позначено бульвар Перова (сполучав Воскресенський масив з станцією метро Дарниця), вул. Сулеймана Стальського, Кемерівську, Грузецьку та Куликівську виулиці, вулицю Петра Запорожця, вул. Курнатовського (сполучала Воскресенський масив з Броварським шосе). Бульваром Перова на Воскресенку ходили автобуси №6 та №46 до ст. м. «Дарниця». Вулицею Курнатовського на Воскресенку ходили трамваї №21, 22, 27, 34 з Дарниці.
У 1984 р. більшу частину Слобідки, що ще залишалася знесено для розбудови наступного на Воскресенці – Райдужного масиву.
Територія колишнього селища була докорінно змінена у 1977-1985 рр., коли на місці частини знесеної слобідки і намитої території тут постало два мікрорайони нового Райдужного житлового масиву суч. Дніпровського району міста Києва. Розташований між проспектами Алішера Навої і Генерала Ватутіна вздовж вулиць Райдужної та Валентина Сєрова, узбережжям озера Райдужного (наразі, відновлено давню назву Радунка) (Вакулишин, 2014).
На плані 1976 р. ми бачимо як найстарішу частину Воскресенського житлового масиву 1960-х рр., так і Райдужний масив між вулицями Серова та Райдужною. На лінії залізниці від Подільського залізничного мосту в бік станції метро «Лівобережна» наявні дві станції: «Київ-Дніпровський» та Городня. Південна частина бульвару Перова носить назву Північно-Броварський проспект. Між вулицями Микитенка та Стальського показаний критий ринок. Північною межею масиву є вул. Кибальчича (масив на північ від неї ще не збудований). Нею ж проходить тут тогочасна північна межа Києва. З заходу межею масиву є вулиця Радужна. Забудови з західного боку оз. Радунка, відомої з мапи 1960 рр. не показано. Східною межею масиву є вулиця Карбишева та вул. Меліоративна. На Десенці поблизу Русанівських садів показано однойменну пристань.
Ось як описується цей макрорайон:
«Для планування трьох мікрорайонів другої черги Воскресенського масиву (1978-82 рр.) характерна, головним чином, групова забудова по периметру. Секції довгих 9-ти поверхових будівель в мікрорайоні між вулицями Райдужною та Івана Микитенка зміщені відносно один одного. Це створює зміну видових перспектив під час руху вулицею і всередині групи житлових будинків. Цей прийом ще більше розвинений в забудові мікрорайону між вулицями Миколи кибальчича і просп. Генерала Ватутіна. На території 40 га, відмітка якої піднята на 3-4 м. Побудовано 170 тис м2 житлової площі, де живе більше 20 тис. чоловік. Цікавий архітектурний акцент створений тут розташуванням двох шкіл на 1176 та 1568 учнів з спільним спортивним ядром на тлі строчки 12-ти поверхових будинків» (Шулькевич, Дмитренко, 1982).
В 1980-1982 рр. до Воскресенського масиву прибудовано мікрорайон Куликове Поле на місці знесеного селища Куликове (на мапі 1850 р. це військові казарми):
«Площа цього масиву 16,2 га (архітектори В.М. Колчинський, А.М. Цуркан). Він був розрахований на 7700 мешканців, загальна площа 121 тис. кв. м. Для художнього оформлення елементів благоустрою використано тематичні композиції зі смальтової мозаїки, чеканку литим кольоровим металом, червону цеглу, глазуровану плитку та природний камінь (Шулькевич, Дмитренко, 1982).
Для даного масиву чітко вирішено функціональне зонування. Школа на 1176 учнів та два дитячих садка на 140320 дітей прилягають до лісового масиву. Громадсько-торгівельний центр і підприємства побутового обслуговування розміщені на окремій ділянці. Зблоковані протяжні Г-подібні 9-ти поверхові будинки розташовані трьома ступенями в плані з відступом 27-50 м від червоної лінії.
Курдонери значно розширюють простір вул. Курнатовського і збагачують його перспективу. Простір дворів розкритий в бік лісу, він видний з вікон будинків і активно включений в пейзаж житлових дворів. На білому фоні житлової забудови яскравими кольоровими акцентами чітко виділяються комплекс будівель громадсько-торгівельного центру з декоративними водоймами, площини стін школи та дитячих садів. Прикрашені глазурованою плиткою, декоративно-художніми тематичними композиціями з смальтової мозаїки, чеканкою по кольоровому листовому металу. Для декоративного оформлення елементів благоустрою використані червона цегла, глазурована плитка та природний камінь. Для відпочинку мешканців організовані 2 комплексні фізкультурно-гімнастичні майданчики, розвинена система рекреаційних доріжок, яка може використовуватися для велосипедних прогулянок, площадки з тіньовими навісами та перголами поблизу житлових будівель. Ігорові дитячі комплекси вирішені у вигляді штучно-створеного насипу-валу з відкосами, які зимою використовуються для лижно-санного катання» (Шулькевич, Дмитренко, 1982).
На схемі Воскресенки 1981 р. окрім найстаршої частини 1960-х рр. та Райдужного ми також можемо побачити квартали найбільші північного фрагменту Воскресенського масиву – масиву Кибальчича. Також зазначено паркову зону Микитенко та Стальського біля кінотеатру «Аврора». Тут також зазначено квартали найбільш північно-східного масиву Куликове на схід від вул. Карбишева. Критий ринок на схемі називається – «Дніпровський».
На плані Києва 1987 р. ми бачимо розбудовані і підписані усі чотири частини Воскресенського житлового масиву: найбільш західний масив Райдужний-Сєрова біля озера Радунка, центральний найстарший (1960-х рр.) – називається Воскресенський масив, найбільш північний – підписаний Кибальчича на північ від відповідної вулиці та найбільш північно-східний масив – Куликове. На західному березі озера Радунки показний пляж. На затоці на південь від Запісоччя показано пристань Райдужний-Сєрова.
Наразі колишнього села Воскресенської Слобідки лишилася тільки вулиця Марка Черемшини на захід від озера Радунка.
На плані 1990 р. ми бачимо Воскресенський житловий масив в кордонах передбачених Генпланом 1986 р. З півдня він поєднується з Лівобережним та Комсомолським житловим масивом. Озеро Радунка підписано як Райдуга.
В описуваний період від давнього заплавного ландшафту на місці колишньої Воскресенської Слобідки залишилося хіба що озеро Радунка, яке називали спрощено Райдуга. (згадаємо раніше описане літописне урочище Радосинь). Це озеро – релікт давнього русла Десенки, використовується в якості паркової зони обох масивів, вздовж нього прокладено пішохідні доріжки, а на самому озері влаштовано декоративний парковий місток. Площа водного дзеркала становить 16,2 га, довжина 1,42 км., ширина озера коливається від 10 до 240 м. Живиться за рахунок поверхневих і підземних вод. Основним джерелом забруднення є поверхневий стік.
Воскресенські та Русанівські сади. – великі садово-городні масиви розплановані на лівобережній заплаві. Воскресенські сади розташовані між Чорториєм та Радункою розплановано 1958 р. на площі 96 га. На 930 ділянках – близько 20 тис. плодових дерев. Русанівські сади розбудовані 1960-1980 рр. між Микільською Слобідкою Русанівською затокою та залізничним полотном. Довжина головної алеї – 2 км. Територія 250 га. Для близько 3000 ділянок було розплановано 1958 р., з умовою використання лише до 1990 р. Серед 43 садово-городніх кооперативів – АН, залі. Станції Київ-Пасажирський, ТТУ (Вакулишин, 2014). Згодом сюди було прокладено рейси теплоходів, а у Русанівській протоці з’явилася пристань, яка збереглася до нашого часу.
На території Русанівських садів також збереглися реліктові озера стариці другого Деснянського гирла Десенки, що колись меандрував: озера Малинівка, Русанівське та ланцюжок стариць між ними. Для того, щоб пояснити їх походження, необхідно трохи повернутися назад. Колись Малинівка з'єднувалася з озером Радунка (Райдуга) меліоративним каналом. У наш час він є частково засипаним і замуленим і зберігся, як ланцюжок невеликих ставків. Площа прибережної смуги Малинівки становить 6 га, використовується як зона відпочинку, частина її зайнята приватним житловим сектором. Русанівське озеро являє собою залишки колишнього Русанівського рукава Десенки, що перетворював суч. Горбачиху на острів. Сама ж Горбачиха утворилась у часи, коли головний водотік Десенки (Чортория) був не Русанівською протокою, а більш східним рукавом (на схід від Горбачихи). На мапі 1871-1873 рр. показано, що водотік тоді пускали сучасною Долобською протокою, а острів, що являє північну частину суч. Долобецького, сполучений з землями Воскресенської Слобідки греблями.
Як свідчить план 1871-73 рр., колись велика стариця, витягнута з півночі на південь на схід від Горбачихи (суч. озеро Русанівське) носила назву оз. Неводне. Наприкінці 1970-х рр. озеро було відокремлено дамбою задля захисту дачних кварталів від Канівського водосховища.
Що ж до Малинівки, яку у поточний час місцеві відпочиваючі охрестили «Огірком», то і воно показане на вищевказаній схемі там, де знаходиться і зараз, між оз. Неводне (Русанівським) Радункою та озера Гнилуша на території тогочасної Вигурівщини, на схемі не підписане, хоча має такі ж самі контури, що і зараз. Невеличке озерце на захід від Малинівки з описуваного періоду зветься «Зеркалка» і також використовується дачниками для пляжного відпочинку.