2.9.9.5. Кухмістерська Слобідка – житловий масив Березняки 1943-1990 рр.

Парнікоза І.Ю.

В описуваний період змін зазнала заплава Дніпра в районі озера Тельбін, де розташовувалися Кухмістерська Слобідка (західний берег Тельбіна) та хутір Березняк (на схід від Тельбіна). До будівництва житлового масиву Березняки, Тельбін був оазою, на берегах якої відпочивали, плавали на ньому на човнах, ловили рибу. На березі озера Тельбін, на невеликому півострові розташовувалося місцеве кладовище. Перед будівництвом багато іменних поховань перенесли на Дарницький цвинтар, а всі поховання що лишалися варварські знищили.

В матеріалах Генерального плану 1947 р. наявне деяке повернення до закладеного у Генеральному плані 1936 р. зведення на місці сучасної Русанівки та Кухмістерської Слобідки – лівобережної гавані з двома портовими ковшами. На плані 1947 р. ми бачимо штучну затоку на південь від сучасної Русанівки. На іншій мапі Генплану територія Березняків, як і решта лівобережної заплави включалася у великий ландшафтний парк з регулярним плануванням.

Наприкінці 1960-х рр. перед початком знесення Кухмістерської Слобідки у цьому селищі існували залізобетонні завод., мостопоїзд, пост Дніпровського Пароплавства, спорт база «Палацу піонерів» тощо (Вакулишин, 2014). Остання будівля колишньої Кухмістерської Слобідки – гуртожиток працівників МВС по вул. Серафимовича, 203 було знесено в 2009 р. Будівля стояла між вулицею Серафимовича та проспектом Возз’єднання. Тепер тут фундамент недобудованої багатоповерхівки.

На схемі транспорту Києва 1966 р. на місці сучасних Березняків зазначено Слобідку та зупинку Автотрансбуд. Сюди з правого берега мостом Патона ходив автобус №5.

На місці колишнього хутора Зательбин Березняк, а до війни одноповерхової забудови у ІІ пол. 1960—І пол. 1970-х рр. було зведено, починаючи з 1966 р., сучасний житловий масив Березняки (Вулиці Києва, 1995). Намито біля 8 млн. м3 піску з Русанівської протоки та Дніпра. Пісок брали також з озера Тельбін, що потім стало композиційним центром району. До 1971 р. після закінчення перепланування рельєфу на площі в 40 га стартувало зведення першого мікрорайону. Житловий район займає площу 231,5 га і обмежений з півночі проспектом Возз’єднання, а зі сходу та півдня – смугами відводу залізниці, з заходу – Дніпром (Шулькевич. Дмитренко, 1982).

На схемі транспорту Києва 1969 р. ми бачимо, що до відомих з подібної схеми 1966 р. позначень додається топонім Березняки, що позначає новий житловий масив, що будувався.

Проспект Павла Тичини та вулиці Юрія Шумського і Амвросія Бучми розділяють масив на 4 практично однакових за площею мікрорайони. Центр планувальної композиції району — парк площею 30 га з легкоатлетичним манежем, майданчиками відпочинку і пляжем на берегах озера Тельбін. В будівлі манежу розміщені зал розміром 108х42 м з біговими доріжками і іншими секторами для легкоатлетичних дисциплін, стрілецький тир, сауна, буфет і т.і. (1979 р., архітектори Є. Я. Кириченко, А.В. Закусило).

Асиметрично розташований на проспекті Павла Тичини широкий бульвар сполучає мальовниче водне дзеркало оз. Тельбін площею 14,7 га з Дніпровською набережною бульварі передбачено громадсько-торгівельний центр району з кінотеатром на 11000 місць, універсамом та підприємствами побутово-культурно обслуговування, готелем. Зону відпочинку завершує озеленена смуга на набережній довжиною 850 м. В систему озеленення району включений також бульвар шириною 50 м. між вул. Серафимовича та проспектом Возз'єднання, який слугує одночасно санітарно-захисною смугою, яка знижує шумове забруднення в житлових будинках.

Усього в житловому масиві Березняки побудовано 857,8 тис. м2 житла для 55 тис. Людей. Головна частина забудови — 9 ти поверхова, а кількість 16-поверхових будівель складає 26% (що значно більше ніж на Русанівці) Висотними акцентами акцентами відмічені найважливіші композиційні вузли — 16 поверхові будинки поставлені під кутом до озера Тельбін – композиційного центру району. Архітектурно-просторова композиція мікрорайону біля Дніпровської набережної побудована на поєднанні компактних 16-ти поверхових будівель з протяжними 9-ти поверховими. Висотні будинки ніби вінчають масив, піднімаючи його архітектурний силует до високого правого берега. Особливий збільшений ритм архітектурному рішенню Березняків придають з боку проспекту Возз’єднання 16-ти поверхові будинки, поставлені з кроком, рівним в середньому 380 м. Багатоплановість усієї забудови району створюється також введенням в неї десяти 2-поверхових будинків обслуговування, що стоять окремо. Малоповерхові будинки 16-ти дитячих садків-яслів на 280 місць та 7 шкіл на 1176 учнів кожна, розміщені в центрі мікрорайонів, збагачують їх об’ємно-просторову композицію. Всі громадські будівлі вдало пов’язані з житловою забудовою і зупинками громадського транспорту.

Житлові будинки розміщені групами з організацією великих дворів. Конструктивний модуль — стінна панель на кімнату — визначає єдність ансамблю усієї забудови. Для зовнішнього оформлення використана кераміка світлих тонів, різнокольоровий бетоні елементи монументально-декоративної пластики. Мозаїчні панно на громадських будівлях, декоративна скульптура, вази та інші малі архітектурні форми, а також куртини беріз на вулицях і у дворах підкреслюють індивідуальність даного житлового району. На ІІІ Всесоюзному перегляді радянської архітектури за розробку проекту планування та забудови житлового району Березняки авторський колектив (А.І. Заваров, С.Б. Шпильт, В.М. Гречина та В.І. Козлова) удостоєний диплома 2-го ступеня, а на ІІІ Республіканському перегляді досягнень української архітектури — диплома І ступеня (Шулькевич. Дмитренко, 1982).

Головну частку забудови склали так звані «чешки» — поздовжні дев’ятиповерхівки і башти 16-поверховки як на Русанівці тільки в іншому співвідношенні дев’ятиповерхівки 73%, 16поверховки -27%, Крім того на початку на новому масиві побудували кілька будівель, які виглядали як перевернуті на 90 градусів п’ятиповерхові “хрущівки”, що таким чином отримали 9 поверхів у висоту.

Роботи вели 5 років трести “Киевгорстрой-1” та “Київгрострой-5” а також домобудівельні комбінати №1 та №3 “Главкиевстроя”.

За будівництва масиву було встановлено рекорд до дня Жовтневої революції 6 листопада 1968 р. закінчений монтаж дев’ятиповерхового будинку по вул. Серафимовича, 17/2. Житловий будинок на 144 квартири, бригада СМУ-3 Домобудівного тресту “Главкиевстрой”, очолювана Г. Донцем, звела за 60 календарних днів, тобто в чотири рази швидше ніж було за нормою. Швидкість будівництва була досягнута завдяки одночасному застосуванню двох башених кранів, максимальному суміщенню по часу монтажу конструкцій та внутрішніх робіт, підготовці усіх комунікацій до початку монтажу, роботі в три зміни та іншим інноваціям.

Чотири мікрорайони були розділені прямими магістралями вздовж яких висадили дерева. Передбачаючи перевантаження проспекту Возз’єднання, паралельно йому вздовж північної межі масиву проклали вулицю Серафимовича і розбили між двома транспортними артеріями широкий бульвар.

Містобудівники врахували помилку, допущену на Русанівці та винесли магазини до окремих будівель. Для задоволення побутових потреб збудували 8 блоків культурно-побутового обслуговування. У 1973 р. закінчили три з них вздовж вул. Серафимовича, а через кілька років ще п’ять — на проспекті Тичини і Березняківській вулиці. Наприклад в такому блоці по вул. Березняківській, 8 знаходився гастроном, столова №1012, хімчистка, аптека, пункт прокату, спортивний клуб «Іскра», ЖЕК №911. Цю будівлю прикрашала монументальна мозаїка, повністю знищена при реконструкції в 1990 р (Приходько та ін., 2016).

На Березняках жили люди з різних соціальних груп. Багато людей, що переселилися з центра міста важко переживали переїзд сюди, далеко від центрів культури.

Спочатку тут було багато не закріплених пісків, а дерева рослин дуже повільно. Переселенці з сільської місцевості викопували погреби під своїми балконами. Самі балкони старалися перетворити на сараї, веранди чи комори розширювали їх і надбудовували (Приходько та ін, 2016).

Будівлі Березняків вирішили урізноманітнити мозаїчними панно, а також встановленням у дворах декоративних скульптур та фонтанів. Нажаль, більша частина мозаїк та вся скульптура наразі втрачена. Велика увага приділялася озелененню. Так, навпроти музикальної школи на вул. Бучми в 1978 р. була встановлена фігура напівлежачої жінки, яка на колінах тримає дитину. Довгий час ця скульптура була негласним символом району. Після критики цієї скульптури на початку 1980-х від журналу “Перець” скульптуру було переміщено в Чернігівську область на базу відпочинку художників та скульпторів біля селища Седнів. Повернути її звідси не вдається (Приходько та ін., 2016).

Пропала і скульптура хлопчика з саджанцем та лопатою з перед будинку №8 по вулиці Бучми. За задумом скульптора В. Луцака хлопчик мав символізувати народження масиву Березняки. Проте її розбили вандали (Приходько та ін, 2016).

На ювілей П. Тичини визначили місце на перетині вулиць Бучми та проспекту Тичини. Розробили проект пам’ятника — скульптори А. Кущ, А. Редько, В. Швецов та архітектор А. Мілецький. Проект було затверджено тодішнім головним архітектором Києва Н. Жариковим. Проте бюджет пам’ятника так і не затвердили. Зникли також мідні чеканки з вулиці Бучми та “вітрила” з початку вулиці Серафимовича (Приходько та ін., 2016).

В приміщеннях громадських центрів по вул. Серафимовича 3 та 15 працювали кінотеатри “Десна” та “Старт”. Дитячий квиток туди коштував 10 коп. “Десна” показувала фільми для молоді, Тоді як “Старт” орієнтувався на дітей та підростків. На патріотичні фільми учнів приводили цілими класами. В залі “Старту” проводили урочисті заходи, наприклад вручення атестатів випускникам. Другий поверх будівлі займав відомий на масиві кафе “Лакомка”. В 1978 р. на Березняках було введено в експлуатацію 16 дитячих садів-яслів по 280 місць та сім шкіл на 1320 учнів кожна.

Життя на Березняках псувало сусідство заводу “Вулкан”, викиди якого отруювали атмосферу. В 1970 р. повінь пішла через підземні переходи під проспектом Возз’єднання. Щоб не допустити затоплення переходи заклали мішками з піском.

Улюбленим місцем відпочинку було озеро Тельбін. До будівництва масиву Тельбин під час повені з’єднувався з Дніпром. Довге озеро-протоку Тельбін перерізали на зламі 1960-х-70-х рр. залізничним насипом, а перед 1-шою світовою війною ще додатково Новодницьким шосе. Сучасний вигляд по гідронамиву 2-ї половини 60-х рр. ХХ ст. в кінці 1970-х берег підперто бетонною набережною (Вакулишин, 2014).

До початку будівництва масиву воно тягнулося до мосту Патона. Після закінчення будівництва озеро зменшилося, проте стало більш глибоким. Наразі площа водного дзеркала озера Тельбін становить 12,4 га, довжина 0,8 км., максимальна ширина – 160 м., мінімальна – 100 м. Живиться за рахунок поверхневого і підземного стоку. Площа прибережної смуги – 11,2 га, використовується як зона відпочинку (Вулиці Києва. 1995).

На озері можна було взяти на прокат човна чи катамарана, позагоряти чи скупатися. Взимку тут влаштовували ковзанку, на санчатах з’їжджали з крутих берегів на кригу. В середині 1970-х рр. в озері ще водився судак. На Тельбіні неодноразово проводили змагання з водних лиж, в тому числі міжнародні. Для змагань на воді влаштовували спеціальні трампліни, а до Олімпіади 1980 р. вздовж озера облаштували бетонні доріжки. Безпосередньо на Березняках мешканці могли займатися легкою атлетикою. В 1979 р. на березі Тельбіна почав діяти критий легкоатлетичний манеж, збудований за типовим проектом, розробленим Всесоюзним інститутом з проектування спортивних споруд «Союзспортпроект». У комплексі призначеному для проведення цілорічних тренувань були чотири 200-мектрові кругові бігові доріжки, сектор штовхання ядра, ями для стрибків в довжину, висоту і з жердиною. Спортсмени та глядачі розділялися на дві зони з окремими входами в кожну. Для перших обладнали роздягальні, сауну з масажем, кабінети лікаря та інструктора, кімнату з наглядними зразками та радіоточку. Для глядачів — балкон на другому поверсі для зручного перегляду змагань, фойє та буфет. Планували побудувати на Березняках і критий басейн але не встигли (Приходько та ін., 2016).

В будинку №5 по вулиці Серафимовича провів свої останні 16 років життя кінорежисер Іван Миколайчук. В 1989 р. тут відкрили меморіальну дошку роботи скульптора А. с. Фуженко та архітектора Т. Г. Довженко.

На Березняках жили також актриса Маргарита Криницина, що зіграла Проню Прокопівну в фільмі “За двома Зайцями”, і її чоловік Євген Онопрієнко – сценарист фільму “В бій ідуть одні старики”. Їх дочка переїхала до Москви, проте зуміла зберегти квартиру батьків та весь родинний архів в надії колись створити тут музей. Проте меморіальна дошка тут з’явилася лише за незалежності. В 1986 р. на березі озера Тельбін знімали свій фільм “Кінець канікул” В. Цой та група “Кіно”. З того часу прихильники групи шанують одну з верб, яка потрапила в кадр фільму (Приходько та ін., 2016).

На південь від лінії залізниці на картографічних матеріалах, починаючи з схеми Києва 1976 р., зазначається сучасне озеро Нижній Тельбін.