2.9.9.4. Русанівка в 1943-1990 рр.

Парнікоза І.Ю.

У післявоєнний час на теренах сучасної Русанівки розташовувалася майже нетрансформована дніпровська заплава на південь від озера Святище і до перерізаного залізничною гілкою озера Тельбін. На західному боці останнього розташовувалася Кухмістерська Слобідка. Такою показана ситуація на мапі Києві 1945 р. Тут також зазначено не підписаний хутір на південь від Микільської Слобідки, на території сучасного Русанівського житлового масиву. Матеріалами Генплану 1947 р. зведення житлового масиву Русанівка в такому вигляді, якому ми знаємо його зараз, ще не передбачалося. Натомість, нижче Наводницького мосту показано штучну затоку, яка вдається у лівий берег.

В 1961 р. у місцевості між Микільською та Кухмстерською слобідками розпочалися роботи зі створення взірцевого житлового масиву. Житловий масив Русанівка зведений тут на штучному піску має розміри 1.5 км на 1.4 км і площу 127 га. Базу для нього сформовано з намивного піску протягом 1960-66 рр. Забудовано переважно 9-пов. будинками. Забудова тривала у 1961-74 рр. (Вакулішин, 2014).

Оригінальний проект комплексної забудови розробили архітектори Г.С.Кульчицький, В.Є. Ладний, Пістряков та інженери Штекель і Коваль (Приходько та ін., 2016).

У випадку Русанівки київські спеціалісти запропонували вперше у місті застосувати метод гідронамиву. Природні умови для цього були самими сприятливими поруч велика річка, в руслі якої багато піску. Кар’єром для гідронамиву стали Русанівська протока (яку було поглиблено та розчищено) та майбутній обвідний канал. Канал відокремив Русанівку від лівого берега острів і мав довжину 2700 м., глибину 3-4 м. і ширину – 40 м. Старожили вважають, що початково архітектори хотіли розділити частини масиву додатковими водними смугами. Цікаво, що підтвердженням цьому слугує “План-схема забудови Києва в післявоєнний період”, приведена у вигляді вклейки у другому томі “Історії Києва” виданої Інститутом Історії Академії наук УРСР в 1961 р. (Приходько та ін., 2016).

Вперше у практиці радянського містобудування протягом 1960-1961 рр. було створено штучний рельєф шляхом гідронамиву 4,1 млн. м3 піску (інженер Пістряков М.В.). Відмітка щорічно затоплюваної заплави Дніпра була піднята на 3-5 м. Висота намиву визначена з умови необхідності захисту від повені при горизонті високих вод, що повторюється один раз на 100 років та нормальних умов для забезпечення водовідводу. (Приходько та ін., 2016).

Також вперше у Київській будівельній практиці каналізаційний колектор проклали не під землею, а на поверхні, а потім замили ґрунтом. Усі роботи здійснювали трест “Київгорстрой-5” та домобудівний комбінат №1. Обвідний канал став родзинкою Русанівки. Саме завдяки йому за масивом закріпилася назва Київська Венеція, яка до цього належала Передмостовій Слобідці (Приходько та ін., 2016).

В північну частину каналу увійшло озеро Святище, з-за чого у водяної кромки ще не залитого в бетон берега виходили ключі. У 1962 р. масив перетворився на острів — канал був практично закінчений, від протоки його відділяла лише тонка смуга ґрунту. Вже в 1963 р. через канал перекинули автомобільний міст з боку мосту Патона. Після цього закінчили ще два мости: автомобільні з боку Микільської Слобідки та Соцміста та два пішохідних — до Лівобережного масиву та проспекту Возз’єднання (Приходько та ін., 2016).

Головна композиційна вісь житлового масиву — Русанівський бульвар прокладена перпендикулярно до набережної та фланкується 9-ти поверховими житловими будинками. Вдало розв’язана також панорамам з боку проспекту Возз’єднання (Шулькевич. Дмитренко, 1982; Вулиці Києва. 1995).

Впоперек острова був прокладений бульвар Олексія Давидова, перпендикулярно до нього – Русанівський бульвар, з боку Дніпра – Русанівська набережна, уздовж берегу каналу – вулиця Ентузіастів. Основна забудова масиву завершилася 1974 р. (Шулькевич. Дмитренко, 1982; Вулиці Києва. 1995).

Територія острова розбита озелененими бульварами на три великих мікрорайони (архітектори Г.С. Кульчицький та В.Є. Ладний). Планувальний прийом строчна забудова. В зв’язку з цим в протяжних житлових дворах застосовано принцип послідовного розташування дитячих та спортивних майданчиків, площадок для сушки білизни та читки одягу. Всередині кожного мікрорайону наявні школи, дитячі сади та ясла, торгівельні та культурно-побутові заклади рівномірно розподілені по території мікрорайонів та розташовані в перших поверхах житлових будинків. Велику увагу приділено об’ємно-просторовій композиції масиву, розкриттю мальовничих пейзажів та перспектив усього району і цілому і його окремих ділянок (Шулькевич, Дмитренко, 1982 р.).

Протяжні 6-ти секційні з крупним членуванням лоджій 9-ти поверхові будинки і розташовані в розривах між ними 16-ти поверхові будинки-башти активно беруть участь у формуванні міського силуету. Двом шістнадцятиповерховим будинкам на початку бульвару Давидова (1968-1970- рр. — перші в Києві цегляні будівлі такої висоти (арх. В.Є. Ладний, Г.С. Кульчицький) відповідають такі ж домінанти на розташованому навпроти житловому масиві Березняки. Кожен будинок має 120 квартир, житлова площа 3016,6 м2, будівельний об’єм — 26528 м2 (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Два домінуючих в забудові бульвару Давидова і всього району 17-ти поверхових будинки — також перший досвід зведення у Києві та Україні житлових безкаркасних будинків підвищеної поверховості з прокатних залізобетонних панелей. Перший з них споруджений в 1967-1969 рр. (арх. В.Є. Ладний, Г.С. Кульчицький). В загальному житловому фонді масиву 16-17 поверхів і будинки складають 13,65 (інші будинки 9-ти поверхові). Доволі високі показники щільності їх житлового фонду — 4200 м2/га (брутто) — кількість населення 45 тис. чол. Таким чином, перший досвід концентрації на масиві будівель тільки підвищеної кількості поверхів дав позитивний результат. Площа зелених насаджень разом з водним дзеркалом каналу складає 66,5 га чи 41% усієї площі регіону (ці показники залишилися до нашого часу — авт.) (Шулькевич, Дмитренко, 1982 р.)

Русанівську набережну прикрашає архітектурно оформлена підпірна стінка з сходами до води. На набережній організована озеленена смуга з площадками відпочинку і мережею пішохідних доріжок. Мережа пішохідних доріжок в тутешніх мікрорайонах добре ув’язана з трьома автомобільними ат двома пішохідними мостами — головними входами на масив. Близькість до Дніпра та Гідропарку створюють тут сприятливий мікроклімат (Шулькевич, Дмитренко, 1982 р.).

В 1960-х коли тополі посаджені вздовж дороги ще не підросли, зимою тут прокладали лижню, і за десять хвилин по снігу можна було пробігтися на лижах від лівобережного масиву до мосту Патона. Вулиця Ентузіастів, розташована півколом вздовж усього обвідного каналу, забудована переважно будинками з характерними лоджіями, так званими чешками. Дуже швидко Русанівка стала одним з самих престижних районів (Приходько та ін., 2016).

Назва “чешка” виникло за аналогією зі сталінками та хрущівками, але прив’язана до міфічного чеського проекту. Насправді вулиця Ентузіастів як і багато інших у Києві збудована головним чином дев’ятиповерховими будинками серій 1-К-480-11у та 1КГ-480-12у (модифікована серія хрущівок 1-480), а також 16-поверховими серії БПС. Все це розробки “КивеЗНИИЄП” – інституту, що і наразі займається проектуванням цивільної архітектури. Щодо чеського походження, начебто в 1970-ті рр. чеських спеціалістів, які допомагали зводити завод “Оболонь” хотіли поселити в будинку серії 1-480, але вони відмовилися. Звідси начебто назва.

На відзначення завершення першої частини будівельних робіт на березі обвідного каналу встановили напис “Слава будівельникам”, звернений в бік проспекту Возз’єднання. Яскраво-червоні букви були зроблені на дерев’яному каркасі з фанерною обшивкою. Висота кожної з них дорівнювала 4 м. З одного боку лозунгу помістили декоративну скульптуру, яка зображала будівельника, а з другого серп і молот. Композиція, що мала сумнівну художню цінність, загинула під час повені 1970 р., коли упливла з водами Дніпра (Приходько та ін., 2016).

У кінці 1960-х рр. Русанівка стала площадкою для втілення нових рішень у будівництві будинків. Саме тут у 1968 р. виріс перший в Києві 16-поверховий будинок з цегли (проект архітекторів В. Ладного та Г. Кульчицького з інституту “Київпроект”). Через два роки на протилежному боці бульвару Давидова був закінчений його близнюк. Обидві висотки на 120 квартир кожна, завершили остаточний вигляд вул. Ентузіастів з боку Березняків. Вперше у УРСР усі комунікації розташували не під дорогами, а в спеціальних колекторах під зеленими зонами. Це дозволяє під час ремонту не блокувати дорогу. В 1970 р. на Русанівській набережній було побудовано ще три цегляних 16-поверховки. Згодом в 1970 р. на перетині обох бульварів виросли дві 17-поверховки з вібропрокатних панелей. Кожен з будинків спирається 40 залізобетонних паль-ніг. З-за цього ці будинки назвали “будинки на курячих ніжках”. Ці будинки в основу яких забито по 859 паль на глибину 8-10 м, а вага кожної 52 тис. тон, стали предками будинків відомої київської серії БПС-6 “Київська вертикаль” побудованих лише у Києві чи Київській області. Гіганти були висотною домінантою до 2004 р., коли на бульварі Давидова спорудили хмарочос в 24 поверхи. Масив, з-за оточення водою має дуже сприятливий мікроклімат, тут завжди прохолодніше ніж в Києві під час літньої спеки. Тут відсутні промислові заклади, гаражні кооперативи заправки чи інші забруднювачі (Приходько та ін., 2016).

В літній час населення масиву відпочивало на пляжі. На самому масиві чи Гідропарку, на який возив річковий трамвайчик за 10 коп. Взимку на каналі каталися на ковзанах чи ганяли шайбу.

Після завершення усіх будівельних робіт канал вділи в бетон, а в 1976 р. влаштували на воді з боку проспекту Возз’єднання 15 фонтанів з жовтим підсвічуванням, висота стовпів яких досягала декілька десятків метрів. В 1970-1980-х рр. фонтани були своєрідною визитівкою Русанівки та притягали до неї увагу киян та гостей. На каналі діяла плавуча прокатна станція човнів та водних велосипедів «Алые Паруса». Вона відкривалася з приходом тепла на початку травня. Початково, до облаштування фонтанів, станція розташовувалася біля русанівського берега, а потім причалила з боку Березняків. Щоб скористатися плавальним засобом необхідно було залишити гроші в залог та паспорт. Станція працювала до осінніх холодів. На початку сезону чи восени для спортсменів, які займалися академічною греблею чи парусним спортом влаштовували змагання “Русанівське кільце” Учасники на байдарках чи вітрильниках стартували з місця свого базування на Матвіївській затоці пливли по Русанівському каналі, огинаючи масив, поверталися на вихідні позиції. Так заходи носили більше видовищний характер, ніж були змаганнями (Приходько та ін., 2016).

Русанівка стала масивом, де поселилася переважно інтелігенція. Тут було відкрито чотири бібліотеки. У 1968 р. на Русанівці побудували кінотеатр, названий на честь польського міста побратима Києва — Кракова. Побудували його за проектом, спеціально розробленим для «спальних» районів у всесоюзному ЦНІІЄП ім Б. Мезенцева. “Краків” чудово вписався в житлову забудову Русанівки і був розрахований на одночасне перебування 800 людей. Тут вперше у Києві застосували при будівництві 24-метрові ферми, що перекривають зал, ще одним новаторством стали спеціальні акустичні плити. Дивитися фільми приїжджали до “Кракова” з інших районів міста. Також в головній залі кінотеатру проводилися кінолекторії, а у фойє продавали популярну тоді каву-глясе та бутерброди.

У південній частині каналу були встановлені 15 (за іншими відомостями 20 фонтанів) фонтанів із підсвічуванням. Через канал були зведені три автомобільні та два пішохідні мости. Упродовж наступних тринадцяти років штучний піщаний острів був забудований дев’яти- та шістнадцятиповерховими багатосекційними житловими будинками загальною площею 600 тис. м2.

На радянських схемах Києва 1970-х рр. показано та підписано усі вулиці Русанівки.

На мапі 1976 р. на березі Дніпра вздовж Русанівської набережної показано пляж. Поблизу масиву показано станцію залізниці «Київська Русанівка». Тут зазначено лише кінотеатр «Краків». На схемі Києва 1978 р. на вулиці Ентузіастів з боку Березняків показано ще один кінотеатр. На цій же схемі позначено приплав «Русанівський житловий масив» в місці впадіння Обвідного каналу на північ від мосту Патона.

На схемі Києва 1979 р. підписані зупинки автобуса: будинок побуту, Русанівський бульвар, вулиця Ентузіастів, кінотеатр «Краків», бульвар Олексія Давидова, магазин «Синтетика» та Русанівка.

Однією з найпомітніших та найвідоміших споруд Русанівки є готель “Славутич”. Це перший готель на київському лівобережжі. Він був побудований в 1969-72 рр. за проектом В. Ладного та Г. Кульчицького. Будівля висотою в 16 поверхів має вигляд книги, розкритої в бік мосту Патона. Початково будівля була розрахована на 834 місця в 515 номерах. На першому поверсі передбачили ресторан та кінотеатр на 330 людей, куди ходили, головним чином, постояльці готелю. З відомих гостей, що зупинялися в «Славутичі» перш за все згадують Віктора Цоя, який влітку 1986 р. знімав у Києві фільм “Кінець канікул”. Існує навіть переконання, що пісня “Спокійна ніч” була написана музикантом під враженням від огляду міста з балкону готелю “Славутич” (Приходько та ін., 2016).

Русанівська набережна, 6 – місце мешкання українського письменника і перекладача Юрія Покальчука, пізніше перебрався в новобудови на бульв. Давидова, 12, де помер 2008 р. На Русанівській набережній, 8 мешкав видатний педагог, баяніст і композитор, народний артист України Микола Ризоль – на будинку встановлено меморіальну дошку. На Русанівці провела перші чотири роки життя акторка Міла Йовович.

Масив мав також велику кількість різного роду магазинами від традиційних “Овочі-Фрукти” до спеціалізованих гастрономів. Єдине, що не подобалося людям, це розташування цих магазинів в першому поверсі житлових будинків. У 1964 р. відкрився найбільший тоді в городі гастроном “Славутич” на Русанівській набережній. На Русанівській набережній діяв також салон новонароджених — єдиний на все місто (Приходько та ін., 2016).

На Русанівській набережній збереглася перебудована під ресторан будівля колишньої насосної станції 1986 р. побудови, однією з функцій якої була відкачка води під час повеней. Повені 1968, 1970 р. не призвели до затоплення Русанівки. Сильні повені були і в 1978-80 рр., але не принесли шкоди масиву (Приходько та ін., 2016).

Будинки Русанівського масиву, що виходили на шосе, яким до Києва приїжджали з аеропорту “Бориспіль”, використовували для розміщення реклами безальтернативних радянських компаній чи політичних лозунгів (Приходько та ін., 2016).

Сам масив зображували на план-схемах на поштівках та у фотоальбомах. На масиві знімали кіно. У серпні 1982 р. на однойменному бульварі відкрили пам’ятник Миколі Гоголю (скульптор А. Скобликов, архітектори І. Іванов та К. Сидоров). Композиція пам’ятника — бронзова постать письменника (2,95м) на полірованому гранітному постаменті (5,5 м) (Київ, туристичний путівник, 2001; Приходько та ін., 2016).

Як повідомляє Жуковська в статті «Для рідного міста» (1981 р.) над житловим об’єднанням «Русанівка» шефствував Інститут “УкрНДІінжпроект”. Цією організацією було розроблено план благоустрою масиву до 1500-річчя міста.