2.9.9.7. Села Позняки та Осокорки в 1943-1990 рр.
Парнікоза І.Ю.
Станом на 1940-ві роки Позняки та Осокорки були патріархальними при-київськими селами, які зазнали значних руйнувань впродовж подій Другої світової війни. 29 вересня 1943 року радянські війська зайняли Позняки. Позняки втратили 100-120 чоловік, які загинули на війні. Саме в такому вигляді ми бачимо ці села на мапах 1945-1947 рр. Що стосується Позняків, то село залишалося розділеним протокою на дві частини: Старі (південна) та Нові Позняки (північна частина). Осокорки ж продовжували являти собою витягнуте вздовж Дніпра село з численними кутками().
В описуваний період на землях Позняків та Осокорків існувала низка топонімів прив’язаних до вказаних сіл чи природних об’єктів заплави. Зокрема, дещо складна ситуація склалася з топонімікою дніпровських стариць в районі с. Позняки. Станом на 19 ст. на мапі Київської губернії 1915 р., виконаного на основі зйомки 1868 р. біля Позняків існувала ціла низка стариць пов’язаних з озером Тельбін. Станом на 2000-ні рр. на Позняках зберігалися озеро Біле чи інша історична назва Жандарка, озеро Ковтун та затока Берковщина. Історична Жандарка – стариця Дніпра в Позняках. Назву, яка побутувала у 1950-ті 60-ті рр. пригадали сільські довгожителі поч. ХХІ ст. Контури Жандарки залишалися незмінними щонайменше з кінця ХІХ, коли його (без назви) зафіксували топографи –завдовжки понад 200 м, на стику тогочасного Нижнього Тельбіну та Позянківки Наприкінці 90-х рр. Жандарку оточив житловий масив Позняки. Озеро Ковтун між вул. Драгоманова та Здолбунівською засипали в 2017 р. ().
Берковщина – затока (імовірно частина Позняківської затоки) на лівому березі впритул до Позняків. Вона була розширена до сучасного вигляду (довжина 1 км, ширина до 400 м) на зламі 1950-х-60-х рр., коли розбудова позняківської промзони потребувала видобутку піску. Наприкінці 70-х рр. тут засновано 7-му базу відстою моторних човнів. Про яхт клуб тут загадано вперше у міському довіднику 1989 р. Всупереч повідомленням деяких краєзнавців (Рибаков, 1997), що вважали Позняківську затоку Дніпра втраченою, ми вважаємо, що наразі вона представлена затокою Берковець. На цій затоці в післявоєнні роки було розміщено РОП-7.
С. Вакулишин (2014) наводить ще топоніми пов’язані з Позняками та Осокорками в описуваний період:
Позняківка – велика стариця Дніпра, яка обмежувала з півночі Старі Позняки. Топографи 1897 р. зафіксували Позняківку без назви: довжина (Між Пастовником та Жандаркою – близько 1 км. Ширина до 100 м. Назву річки Позняківка, яка побутувала у 1950-60-ті рр. пригадували сільські довгожителі поч. 21 ст.
Пастовник – стариця Дніпра за 1 км від берегової лінії. Топографи 1897 р. позначили без назви: вузьке півколо завдовжки близько 0,5 км. У південно-східній частині з’єднували з Позняківкою. Назву Пастовник що побутувала в 1950-60-ті рр. ХХ ст. пригадали сільські довгожителі поч. ХХІ ст. На місці Пастовника у 80-ті рр. постав житловий квартал заводу «Буревісник».
Могуча – куток старих Позняків. Пізніша назва – Бессарабочка.
Синятин – озеро в Осокорках. Згадується в документах XVII-XIX ст. як урочище. В документах міськради 1961 р. фігурує як озеро. На мапі 1897-1918 рр. позначено як старицю, початок ланцюжка заплавних озер, який вів до озера Небреж. 1920-ті -40-і роки був затокою Дніпра (див. Комуніст). У 1990-ті рр. розширено та поглиблено за рахунок видобутку піску для житлового району Позняки та перетворено на затоку.
Солоне – озеро на захід від с. Позняки – стариця Дніпра за понад 1 км від берега. Топографи 1897 р. позначили С. без назви. Назву озера що побутувала в 1950-60-ті рр. пригадали довгожителі Позняків в 19 ст. Розбудова промислової зони поглинула Солоне в 2-й половині 1970-х рр. (Вакулишин, 2014).
Мартишів – озеро, яке в 1897 та 1932 р. зафіксовано без назви. Вперше його назву подає «Атлас туриста Киев», 1988 р.
Худа – стариця Дніпра південне продовження Підбірної. Довжина понад 1,3 км, ширина 30 м. Мапа 1897/1918 р. подає Худо без назви відомої наприкінці 90-х рр. довгожителям Осокорків.
Урочище Небреж. Аж до середини 1960-х років це була погранична місцина між землями громад Осокорків та Бортничів.
Озеро Небреж на лівобережній заплаві – стариця Дніпра довжиною 3 км. Озеро вперше зафіксовано поміж селами Осокорки та Бортничі картографами 60-х-70-х рр. ХІХ ст. За півстоліття скоротилося на 500 м. Таким воно залишалося до поч. 60-х рр. коли Небреж перерізала дамба каналізаційного колектора.
Підбірна – стариця на Осокорках. Картографи 1897 р. зафіксували озеро Підбірне довжиною 500 м та шириною 75 м. Сучасна конфігурація озера склалася до 20-х рр. ХХ ст. довжина 4.5 км, ширина до 80 м.
У 1950-60-ті рр. виникла промислова забудова на захід від с. Позняки. Як ми вже вказували грунт для її намивання брали зокрема з Позняківської затоки Дніпра, що перетворилася на затоку Берковщина. Нові Позняки (квартали у станції Лівий берег та гирла р. Дарниця біля озера Нижній Тельбин), що складаються наполовину з промислової зони, а наполовину з житлової забудови, називають також Корольок. ().
Натомість С. Вакулішин наводить інформацію, що Корольок це західний куток Старих Позняків. Назва імовірно пов’язана з людиною. Саме звідси розпочато знищення старої забудови села в 1987 р. (Вакулишин, 2014).
1959 р. була збудована двоповерхова школа по вул. Краснолуцькій, там де нині починається вулиця Олени Пчілки. Поступово приміщення на Краснолуцькій стає замалим для школи і його передали Дарницькому військкомату, а у 1989 р. школа №111 переїхала у типову шкільну будівлю по вул. Здолбунівській, 7б, де вона знаходиться і донині. У школі працюють два музеї: історії школи і Позняків «Родинний гай», другий «Партизани і підпільники. Велика Вітчизняна війна» – про воєнну історію краю, ветеранів-позняківців, партизан і підпільників. Цей музей відкрив двічі герой Радянського Союзу, командир партизанського з’єднання Сидор Ковпак (Курдибаха М., Із глибини віків. Матеріал з архіву автора).
Фрагмент детальної мапи Києва 1960 р. дозволяє нам також побачити фрагмент заплави Дніпра на схід від с. Позняки до краю Борової тераси. Тут ми бачимо заплавні озера з сучасними назвами: Небреж, Тягле, Вирлиця в їх вихідному розмірі. Також помітні витоки р. Тростяниці з притерасної заболоченої заплави на південний-захід від Червоного хутору, яка далі протікала через с. Бортничі і далі заплавними озерами до Дніпра.
Подальші плани щодо даної ділянки лівобережної заплави зафіксовано матеріалами Генплану 1967 р. Зокрема передбачалося збудувати два нових мостових переходи на лівий берег: перший через сучасний Великий Південний острів (реалізовано в кінці 1980-х) та другий – через Жуків острів та острів Водників (не реалізований). Територія с. Позняки була передбачена під житлову забудову з промисловою зоною в районі решток озера Тельбін. Позняківська затока мала бути розширена та перетворена на сучасну затоку Берковщина. Територія с. Осокорки над берегом Дніпра виключалася з-під забудови і передавалася під садівничі товариства, при цьому протока Підбірна показана значно розширеною. На схід від с. Осокорки передбачалася суцільна житлова забудова, а на місці сучасного кар’єрного озера Тягле та на схід від нього передбачалися кар’єрні озера та промислова зона. Показано заплановане велике кар’єрне озеро Вирлиця майже в сучасних розмірах та ще одне заплановане велике кар’єрне озеро на південь від Вирлиці. Між селами Бортничі та Вишеньки мала протягнутися суцільна комбінована забудова з кар’єрними озерами.
У 1958 р. в районі с. Осокорки було розплановано дачний масив. До середини 1960-х рр. було освоєно близько 10 тис. садово-городніх ділянок Нижні сади. Дачний район. Освоєно 1960-ті рр. ХХ ст. Близько 7 тис. ділянок. «Бетонку» в бік с. Вишеньки прокладено в середині 70-х рр. через 20 років дачну забудову розпочато по інший бік цього шосе (Вакулишин, 2014).
Як свідчить інформаційний стенд в садибі садового товариства «Нижні сади-ІІ», освоєння лівобережних земель під дачі у 1960-х-80-х рр. відбувалося за затвердженими планами. Зокрема, садовий масив «Нижні сади-ІІ» був створений 1970 р. на базі шести товариств: «Дніпро», «Дніпро-1», «Дружба-2», «Блакитні піски», «Озерне» та «Будівельник». В 1978 р. рішенням Київського міськвиконкому було виділено землі ще під 5 товариств: «Міжозерне», «Східне», «Ветеран», «Перемога», «Зелена лука». До 1985 р. масив збільшився ще на 8 товариств: «Івушка», «Енергетик», «Блискавка», «Вікторія», «Прибережний», «За кермом», «Придінпровський» та «Труд».
Дістатись у той час сюди можна було або особистим транспортом, або пасажирським катером, що курсував від Поштової площі, зупиняючись на окремих пристанях на лівому березі. У напрямку Осокорків це були пристані: «Березняки», «Осокорки», «Високовольтна», «Нижні сади–І», а також «Нижні сади-ІІ». Та згодом почалися масові самозахоплення землі, що призвели до значного знищення заплавних біотопів лівобережжя Дніпра у межах Києва.
Цікавою є історія вимушеної посадки літака ЯК-40 на Осокорківських луках. Улітку 1976 року літак Як-40 виконував міжнародний за нинішніми мірками рейс за маршрутом Каунас-Київ. Політ проходив в нормальному, "штатному" режимі, і льотчики вже направили машину на посадку в київський аеропорт "Жуляни" – але в цей момент бортмеханік випадково вимкнув двигуни реактивного літака. Оцінивши ситуацію, екіпаж в лічені секунди прийняв потрібне рішення, почавши планувати у напрямку до водної гладі Дніпра. Можливо, ці дії були підказані прикладами з тодішньої практики "Аерофлоту". У жовтні 1963 року реактивний літак Ту-124 приводнився на Неві, прямо посеред Ленінграда, пролетівши в сорока метрах над Ливарним мостом і ледь не протаранивши буксир – причому всі пасажири цього рейсу відбулися легким переляком. А в 1972 році лайнер Ту-134 успішно сів на акваторії Московського водосховища. Однак "київський" Як не встигав дотягнути до річки, а посадка на болотне мілководдя, яке перемежовувалося з твердою лучною землею, було чревате наслідками. Тим не менш, посадка вдалася – і, за чутками, слідча комісія довго не могла визначитися – нагороджувати або карати майстерно посадили літак льотчиків. За словами свідків приземлення, літак планував вниз дуже тихо – адже його двигуни були відключені. Люди, які спостерігали за цим з луків, чекали вибуху, але побачили замість нього цілий фонтан бризок. Вони не повірили своїм очам: цілісінький літак стояв посеред болота, в районі нинішньої вулиці Колекторної. Через якихось п'ятнадцять хвилин до нього вже бігли по коліно у воді міліціонери ()
Станом на 1970-ті рр. c. Позняки разом з розташованою тут промисловою зоною практично зрослося з Дарницею.
В описуваний період на Осокорках було зведено так званий Лівобережний вал, що дав назву тутешній місцевості Завальє. Він захищав створені тут садові товариства від розливів Дніпра. Головна вулиця старих Осокорків до сьогоднішнього дня називається Завальною. Колись існувала ще і Навальна вулиця, але в кінці 1980-х вона поглинена магістральним проспектом Миколи Бажана. На Осокорках функціонувало і своє кладовище, частина якого збереглася до наших днів ( та ). На кладовищі, зокрема поховані Пархоменко Петро Семенович (24.11.1885-23.03.1953), Корж Трохим Іванович – вбитий німцями на 57 році життя 23 вересня 1943 р.
На схемах Києва 1970-80-х рр. ми бачимо також низку озер-стариць, як в межах с. Осокорки та садового масиву тут, так і на прилеглій заплаві. Це позначено озера Зариваха, Пономарьовське, Небреж, Яремино, Підбірна, Піскун та Мартишів. Не підписано але вказано також озеро Тягле, яке внаслідок гідронамиву піску для масиву Позняки буде перетворене на сучасне озеро Тягле. Безіменне с-подібне озеро на північ від оз. Тягле буде замито піском та забудоване. На краю заплави розташовувалося збільшене внаслідок гідронамиву озеро Вирлиця. Тут треба зауважити, що у популярній літературі часто можна прочитати про оз. Вирлицю, як природне досить глибоке озеро. Картографічними матеріалами ХІХ-І пол. ХХ ст. існування цього озера не підтверджується. Першу згадку про це озеро ми відшукали лише на мапі 1943 р., коли воно було дуже невеличким. Така ж ситуація спостерігається на детальній мапі Києва 1960 р.
У 1980-ті рр. на південь від Дарниці на надзаплавній боровій терасі безпосередньо по сусідству з с. Позняки та Осокорки виріс Харківський житловий масив. Ось як описують плани його забудови М.М.Шулькевич та Т.Д. Дмитренко (1982):
«Великий житловий масив з’явиться на Харківському шосе. У 1981-85 рр. передбачається забудова першої черги масиву мікрорайону площею 54,3 га (архітектори І.П. Шпара, В.А. Беркович, Н. А. Власенко, А. Б. Котовський). Його межами будуть слугувати зі сходу Харківське шосе, а з півдня – майбутня швидкісна магістраль. А з заходу і півночі – вулиці районного призначення. Центр масиву формується вздовж бульвару, який прокладається від майбутньої станції метрополітену — Сирецько-Печерського діаметру на межі 5 та 6 мікрорайонів. Станція буде знаходитися всередині кільця розв’язки швидкісної дороги і нового напрямку Харківського шосе. На бульварі розміщується адміністративні будівлі, центра обслуговування на 30 тис. чол., торгівельні і побутові заклади. Його перспективу замикає парк з комплексом культурно-просвітницьких закладів і спортивним ядром району.
У архітектурно-планувальному рішенні мікрорайону уточнено його розташування на магістралі Київ аеропорт Бориспіль, на одному з його головних в’їздів в столицю Радянської України. Його забудова вирішена житловими будинками серій ММ640,96, 134 в вигляді компактних груп. Вздовж швидкісних магістралей в групі 9-етажних будинків введені 16-поверхові будинки, що створюють характерний силует в’їзду у місто. У єдиний ансамбль з ними скомпоновані вздовж швидкісної магістралі і нового напрямку Харківського шосе 4-,5-поверхові шумозахисні будинки, які забезпечать зниження рівня шуму всередині мікрорайону.
Північну і південну частини мікрорайону об’єднує пішохідна вулиця, що організовується мікрорайонні простори. На неї орієнтовані заклади обслуговування, дитячі сади і школи. Дві школи по 1568 місць кожна розміщується на об’єднаній ділянці і мають загальне спортивне ядро. На ділянці запроектовані також гімнастичний, волейбольний і баскетбольний майданчики. Для настільного тенісу, теплиці, метео- географічний майданчик, зоокуточок, майданчики для швидких ігор молодих школярів.
Комплексний благоустрій жилих груп і житлових дворів, ділянок дитячих закладів створить самі сприятливі умови для відпочинку мешканців і підвищить естетичні властивості забудови. Раціонально вирішується транспортна мережа району. На перетині проектованих районних магістралей буде створена кільцева транспорту розв’язка з поза-вуличним пішохідним переходом. З вуличною мережею зручно пов’язані внутрішньо-мікрорайонні проїзди, які вирішуються локально для житлових груп в вигляді тупикової чи кільцевої системи.
Загальна площа мікрорайону 405 тис. м2, чисельність населення на розрахунковий період 22,5 тис. чол.» (Шулькевич, Дмитренко, 1982)
Могутній поштовх трансформації дніпровської заплави у районі с. Позняки та Осокорків, який колись називали «Високим лугом» поклало будівництво комбінованого авто-метро Південного мосту (закінчено в 1990 р.). У середині 1980-х історичну забудову с. Осокорки було перерізано насипом «південного мостового переходу». З 1984 до початку 1990-х існувало СМТ Осокорки, яке включало Позняки та Осокорки з 7 тис. мешканців та 800 приватних будинків та позняківську промзону (Корольок) (Вакулішин, 2014).
У зв’язку з запланованим зведенням Південного мостового переходу було прийнято рішення про зведення на території Осокорківських лук нового житлового масиву Позняки між селом Позняки та Осокорками. Забудова на гідронамиві розпочалася 1988 р. (Вакулишин, 2014).
М.М.Шулькевич та Т.Д. Дмитренко (1982) так описують запланований масив:
«Житловий масив “Осокорки” (архітектори С.Б. Теслер, А.С. Калоша, Н.М. Демин, Г.М. Слуцький) займає площу 877 га і обмежений з заходу Дніпром, зі сходу — загальноміською магістраллю, яка слугує продовженням Харківського шосе. Безпосередньо в межах проектованого району формуються зони промислово-складського та комунального призначення. Житловий масив складається з двох районів: північного та південного. Північні Осокорки — це житловий район з населенням приблизно 90 тис. Людей при нормі 18 м2 загальної площі на одного мешканця з 6 мікрорайонами, два з яких розташовуються північніше південного мостового переходу на території с. Позняки.
Між чотирма з цих мікрорайонів формується громадський центр житлового району. Він отримав поперечний розвиток по відношенню до головної магістралі масового пасажирського транспорту, на території, обмеженій районною магістраллю з однобічним рухом. Це дозволить оптимально організувати обслуговування транспортом мікрорайонів і зони центру.
В громадському центрі сконцентровані усі заклади комплексного обслуговування населення житлового району відповідності до будівельних норм. В мікрорайонах сконцентровані заклади тільки мікрорайонного значення – дитячі заклади, школи та центри обслуговування. Паркування машин вирішено частково у центрі житлового району з використанням підземного рівня і у комунальній зоні на стику житлових мікрорайонів з промисловою зоною.
Зона відпочинку в першу чергу будівництва формується між підходами до південного мостового переходу і кордоном колективних садів на площі 47,5 га. Кількість зелених насаджень загального користування на одного мешканця складе 7,6 м2.
В кордонах проектованого району, між напрямками мостового переходу і житловими мікрорайонами формується так звана буферна зона. Територіально ця зона вклинилася між житловими мікрорайонами і напрямком південного мостового переходу. В межах буферної зони розміщуються проектні і науково-дослідницькі комплекси, а також середні технічні навчальні заклади.
Буферна зона формується для організації певного шумового комфорту в проектованих житлових будівлях і зниження транспортного шуму від південного мостового переходу.
В архітектурно-просторовому рішенні забудови житлового масиву особливу увагу приділено сприйняттю проектованого району з Дніпра і правобережної частини міста. Домінуючі акценти, що формують ансамблі лівобережної частини міста, які запам’ятовуються, – це громадські центри мікрорайонів і планувального району. Доповнить силует забудови і перспективі напів-кільце чотирьох каскадних груп житлових будівель підвищеної етажності (до 25 поверхів).
Забудова житлових мікрорайонів — тло для цих домінант здійснюється з типових блок-секцій серії 134 з 9, 12 чи 16 поверхами, каскадними будинками з гексагональною системою розміщення. З'єднання блок-секцій відбувається на основі застосування тригранного сходово-ліфтового холу, що дозволяє широко застосовувати в забудові трилисники…
На лівому березі в 1983-85 рр. побудують ділянку головного лівобережного колектора від Позняків до насосної станції Осокорки і насосну станцію Осокорки з напорними трубопроводами. Таким чином будуть виконані підготовчі роботи для будівництва цих масивів. Загальна довжина нових колекторів становить біля 30 км» (Шулькевич, Дмитренко, 1982).
Найбільш докладно представлено ситуацію на Позняках та Осокорках на кінець описуваного періоду на схемі Києва 1989 р. На цій схемі розташовані північніше Позняки помилково підписано як Осокорки. Вже прокладено проспект Миколи Бажана. Помітне русло р. Дарниці, забудова яка виникла вздовж вулиці Тепловозної. В районі Північних (Нових) Позняків ми бачимо три великих озера, імовірно штучного походження. Натомість між Новими та Старими (південними) Позняками показані фрагменти колишньої дніпровської стариці – суч. озеро Жандарка (або Біле). Озеро Нижній Тельбін має два плеча, одне з яких відповідає початковому напрямку русла колишнього озера – стариці Тельбін. На схід від Позняків (від вул. Ревуцького) показано збудований Харківський масив.
У північних Осокорках на схемі Києва 1989 р. ми бачимо вулиці Трубецьку та Мисливську. На південь від проспекту Бажана знаходяться вул. Завальна, вул. Маслівка (з двох частин) та вул. Костянтина Ареф’єва. На південь і схід від забудови с. Осокорки показано садівничі ділянки «Нижні Сади». Тут на заплаві позначено озера Зариваха, Пономарьовське, Небреж, Яремино, Підбірна, Піскун та Мартишів. На схід від цих озер та на південь від Харківського масиву показано озеро Тягле (не підписане) та збільшене внаслідок намивання ґрунту для харківського масиву озеро Вирлиця. З Дарниці до суч. вул. Колекторної ходили автобус номер 109, до вул. Маслівка – 42. Від вул. Колекторної до нижніх садів ІІ ходили маршрутні таксі № 224 та 225. На узбережжі Дніпра позначено пристані «Берковщина», «Осокорки», «Висковольтна», «Нижні сади –І» та «Нижні сади-ІІ». На південь від Нижніх садів ІІ проходить кордон Києва. На південь позначено заплавне озеро Святище
Знищення історичної забудови с. Позняки та зведення житлового масиву Позняки стартувало на початку 1990-х рр. і буде розглянуте в хронологічно наступному заключному розділі.