4

Юрій Федькович

Ой жовнір я, легіники,

Ой жовнір я, жовнір!

Коли мені не вірите,

Дивіться на ковнір.

Який же він мальований,

Який же він красний;

Який же він окований –

Світок мій нещасний!

Чи, може, ти, моя ненько,

Не била поклони,

Чи колачі не віддала

Кумам по закону,

Що вни мені таку долю

Зелізну судили? –

Бодай же вас, батьки-матки,

Та злидні побили!

Попід гору високую

Крутії дороги;

Не знаєте, батьки-матки,

Як то боля ноги,

Блукаючи з зелізнойов

Од краю до краю.

Гой, піду я, батьки-матки,

З конем до Дунаю

Та й тручу я зелізную

В дунайську долину,

А сам собі на коника –

До неньки полину.

А в ненечки старенької

Хати на помості;

Коли з долев не утону,

То буду за гості…

Примітки

Друк. Вечерниці, 1862, ч. 34, стор. 292.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 126.