6.03.1889 р. До М. К. Садовського
| 6 марта 1889 г. Хутор Надеждовка |
Одібрав твого листа вчора. Що сказать про Париж – не знаю, бо це дуже мудра штука. Боюсь, щоб ми, возячись з Парижем, не потеряли літа в Росії і нарешті в Париж не поїхали. Об цім треба було б просторо побалакати, щоб не вийшло по-авантурницьки. Який театр: чи в самому Парижі, чи на виставці прийдеться взять; які там умови життя; що коштує театр; який може бути збір; як обезпечить собі поворот до рідного краю при неудачі і в скільки можна оцінити ту страшенну потерю, потерю нравственну, яка послідує задля всієї трупи перед росіянами, коли вона в Парижі потерпить фіаско; чи не одвернуться потім від нас?
Я задаю ці питання не задля того, щоб одмовлять від Парижа, а задля того, щоб ти мав їх на увазі, бо у акціонерів пропаде тільки капітал, а у нас заслужене реноме. Може, в мені говорить старість, бо «старость ходит осторожно и подозрительно глядит» – не знаю. Само собою, що писем нащот театру – мало, тут необходимо поїхати в Париж знающому чоловікові і на місці самому все розглядіть. Такий чоловік повинен буть ти, а з тобою разом хоч би, наприклад, Горленко, якщо він добре знає французьку мову і тамошнє життя, бо по писанію як об стіну горохом, а приїдемо без оглядин, то тоді тільки виявляться всі недочоти.
Не знаю, як другі, як ти, а я тієї думки, що дома й стіни помагають, коли ж їхать в чужу чужину, то треба їхать не на «авось», а на строго обдумані умовини. Коли їде до нас Жюдік, то вона не розщитує на бариші і на убитки, а прямо каже: дайте мені от стільки й стільки, а там собі заробляйте і проробляйте скільки хочете. Так би й нам зробить. Вищитать точно, скільки буде коштувать дорога і багаж, скільки треба хорові дать і опреділить петербурзьку марку для персонажу, та й доволі з нас, а компанія нехай бере решту з її розходами на місці, дорогу ж в обидва кінці хай виплатять зразу. Скажу ще: що коли компанія буде знать, що їй треба виробити примірно суму в 50000 руб., то вона однесеться до діла інакше, і ти не будеш мати таких турбот, від котрих посивієш. Хазяїнів буде багато, а всю роботу прийдеться тобі робить. В такім предприятії треба одділить капітал від труда. Нехай капітал управляється одним, а труд другим, бо, по-моєму, мішати іскуство із капіталістичеською операцією – річ неможлива.
Моє слово не королівське, а сказать його я щитаю нужним. Якщо діло про Париж буде рішатись окончательно, то я думаю, що нам треба з’їхатись попереду і побалакать на підставі тих даних, котрі до того часу складуться. Напиши мені, що і як.
Твій Іван
Напиши й Панасові [Саксаганському П. К.], Мові й другим. Мова [Мова – Петров Денис Миколайович (1876 – 1922), український актор, співак, чоловік сестри І. Карпенка-Карого Марії Карпівни Садовської-Барілотті (1855 – 1891).] обідився, що ти його не записав вкупі з Машею в пайщики.
Примітки
Вперше опубліковано в журналі «Театр», 1940, № 6. Подається за цією публікацією.
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 217 – 218.