16.03.1897 р. До Н. І. Тобілевича

З 27 февраля сидю безвиїзно на хуторі і день і ніч пишу. У мене трохи було готового матеріалу, але я його впень переробив, і вже викінчив нову комедію «Премудрий Соломон» [«Премудрий Соломон» – мається на увазі комедія «Чумаки», в якій Віталія Нерука герої п’єси не раз називають премудрим Соломоном.]. Праці ще немало над виправкою стилю, а разом з тим трапляються такі сцени, котрі не задовольняють, то приходиться їх поправити або й наново написати. Я тепер став дуже требовательним до себе, і через те мене мало задовольняє всяка річ, написана мною.

Оце скінчу, здається – добре, передивлюся – погано, і я знову мажу! Від мозгової праці у голові гуде і нерви дуже розшатані, так що мало сплю. На днях їду в Єлисавет, а до того хотілося б виготовить комедію, щоб дать переписувати.

Ні на хуторі, ні в городі, ні навкруги – нема нічого цікавого. Та й правду сказать, я так углубився в свою роботу, що й сплю і їм з своїми героями, то, може, від того нічого цікавого ніде не помічаю.

Я записався в Общество драматичних писателів, і тепер мої п’єси будуть грать всі трупи.

Що ж тобі ще написать? Буде й цього. А от твоє песимістичне письмо мене засмутило. Для чого такий песимізм? Не треба! Юноша повинен ходить з піднятою головою, з веселим серцем, з могучим духом. То ще не біда, коли чоловік, провіряючи свою працю, сам бачить, що він часу не гаяв, робив що зміг і дечого не поспів! Не поспів, то не поспів! От коли б ти зовсім себе не перевіряв, не заглядав на задні колеса, то було б погано; а раз заглядаєш на задні колеса, то це єсть певна признака, що доїдеш до мети. Конечно, кому б з добрих та чесних дітей не хотілося порадувати тата своїм поспіхом? Кожному чесному юноші цього хочеться, а через те й тобі хотілося б так поспіть з наукою, щоб тато твій аж заплакав з радощів! Я це розумію, я це ціную, але все ж таки в песимізм впадати не треба. Песимізм не надає енергії, він, навпаки, заставляє чоловіка руки опускать.

Надія і надія! Вперед, мій любий сину, з веселим серцем, з здоровим духом, з найкращими й найсолодшими надіями: побороти всі перепони і стать на тім стані, який хочеться занять серед других людей! Аби ти не теряв здоров’я на пусті, нікчемні забави серед молоді, котра не знає ціни ні літам молодим, ні тим силам, які вона губить без пуття і зостається під старість тією шкаралупиною, про котру говорять: «Не варт виїденого яйця». Бережи здоров’я більш всього на світі! Здоров’я все тобі дасть.

Роби стільки, скільки зможеш. Розумієш? Скільки зможеш! Не силуй себе і не лінуйся, не трать даремно часу – от і вся моя заповідь тобі!

А те, що трохи більше посидиш в політехніці, – плювать! Будь же веселий та здоровий, та напиши мені письмо з вірою і надією без жодного смутку! Смутку не хочу! К бісу смуток!

Примітки

Вперше опубліковано в журналі «Театр», 1940, № 3. Подається за цією публікацією.

Я записався в Общество драматичних писателів. – «Общество русских драматических писателей и оперных композиторов» охороняло авторські права своїх членів. У функції товариства входило також збирання процентів з вистав на користь автора. Карпенко-Карий став членом «Общества русских драматических писателей и оперных композиторов» в кінці січня або на початку лютого 1897 р. (Перший лист до товариства датовано 4 лютого 1897 р.).

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 233 – 234.