21.12.1890 р. До В. Лукича-Левицького
| 21 декабря 1890 г. Єлисаветград |
Шановний добродію!
Будьте здорові з празниками і з новим роком, пошли Вам боже в цім новім році виповнить всі Ваші бажання!
Скоро вишлю Вам частину комедії «Мартин Боруля», а тим часом посилаю Вам дві критичні статті про «Борулю» і «Сто тисяч», надруковані в газеті «Елисаветградский вестник», може, признаєте нужним перекласти ці статті на нашу мову і надрукувати їх в «Зорі».
У нас заборонено друкувати кулішівкою, то я привик і писати так, як дозволяють, а через це Вам прийдеться правописаніє в «Борулі» поправити на кулішівку.
Великим постом я живу у себе на хуторі, і прості письма можна висилати на ст. Шостаковку Юго-западної дороги. Одеська лінія, хутір Надеждовка, а заказані – в книгарню Менчица, Єлисаветград.
Тим часом бувайте здорові. Остаюсь з великою пошаною до Вас.
Карпенко-Карий
Примітки
10. До В. Лукича-Левицького. 21 грудня 1890 р.
Публікується вперше за автографом, що зберігається в рукописному відділі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (№ 2870/1502).
«У нас заборонено друкувати кулішівкою». – В другій половині XIX ст. не було усталених норм літературної української мови. Відсутність школи з українською мовою викладання, переслідування українського друкованого слова царизмом заважало виробленню правописних норм, хоч спроби упорядкування правопису робилися не раз (Драгоманов, Желехівський і інші).
Одна з спроб належить П. О. Кулішеві (1819 – 1897), який орієнтувався на «хуторянську мову» і вимагав писати так, як чуєш, – «смієцця», «Хмельнищина», «умиєсся». Його правопис був певний час поширений на Наддніпрянській Україні і в Галичині. В Росії друкувати кулішівкою було заборонено.
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 221.